Реферат: Історія розвитку фармації

ФАРМАЦІЯ І МЕДИЦИНА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ТА РИМУ

У Стародавній Греції існувала як світська, так і храмова медицина, але порівняно із стародавньою медициною інших країн вона була під

меншим впливом релігії,

Поряд з «аеклепійонами» (приміщення для лікування) при храмах існували «асклепійони» і школи для світських лікарів і дрібні «ятреї» (лікарні) вдома у лікаря.

Багатьох великих лікарів Стародавньої Греції вважали за нащад­ків бога лікарської майстерності — Асклепія.

Асклепія зображували з великою патерицею, навколо якої обвиває­ться змія —емблема здоров'я, живучості та безсмертя.

Дочки Асклепін - Гігієя (Гігія —здоров'я) і Панакія (Панацея — всезцілителька) уявлялись у вигляді молодих жінок. Перша всюди су­проводила батька і годувала змію, обвиту навколо її руки, а друга го­дувала змію з чаші. Згодом вони ототожнились, і їх почали зображувати у вигляді жінки з нашою в руці, з якої п'є змія. Так чаша з об­витою навколо неї змією стала символом медицини, тобто здоров'я і зцілення.

Одним із найвидатніших лікарів Греції з лікарської школи індивіду­ального ремісничого учнівства на острові Кос вважають Гіппократа (жив близько 460—377 рр. до н. е.). Він належав до роду лікарів, у яких медичні знання, а отже, і знання ліків передавалися з роду в рід.

Гіппократ намагався зібрати докупи всілякі медичні спостереження, привести їх у якусь систему і дати їм філософське обґрунтування. Твори, які приписують йому, були згруповані і дійшли до нас у вигляді «Гіппократового збірника» латинською мовою.

Для Гіппократа хвороба — вияв життя організму внаслідок зміни матеріального субстрату, а не вияв божественної волі чи злого духу. Про ліки та їх властивості Гіппократ писав: «Ліки І їх прості власти­вості, якщо такі описані, ти повинен" ретельно тримати в пам'яті. Із них ти повинен засвоїти собі все, що стосується лікування хвороб взагалі, нарешті, скільки і яким способом вони діють у певних хворобах. Бо в цьому початок, середина і кінець пізнання ліків».

Гіппократ створив теорію зберігання лікарських засобів і класифі­кацію їх дії на організм. Проте його теорія «природа лікує, а лікар тільки допомагає» і твердження, що лікарські речовини мають якусь силу, що її при заготівлі ліків треба зберігати, щільно закриваючи по­суд, щоб під впливом вивітрювання не видихалася сила ліків, яка ніби впала в непритомний стан,— ідеалістичні.

Із лікарських засобів за часів Гіппократа застосовували слизи, солодкі, оліїсті, жирні, в'язкі, гострі, ароматичні, смолисті, "бальзамічні і наркотичні речовини (наприклад, мак, мандрагору). Майже не користувались сумішшю речовин. Рослинні препарати вживали у вигляді відварів або настоїв або соків І смол (бальзамів).

Вчення Гіппократа відривало медицину від релігії і виводило її на 'шлях наукових пошуків.

Система лікування хворих та вчення Гіппократа про ліки були по­ширені і в Римі.

Визначним римським лікарем-матеріалістом був Асклепіад (128— 56 рр. до н. е.), медичні погляди якого базувались на філософії Епікура. Асклепіад вважав, що людський організм складається з атомів. Якщо вони рухаються в порах безперешкодно і в тканинах розміщую­ться правильно, то людина здорова. Принципом Асклепіада було «ліку­вати надійно, швидко І приємно». Тому він обмежив застосування блю­вотних, проносних, кровопускань і рекомендував загальнозміцнююче лікування: рух, масаж, повітря, гігієну житла, ванни тощо,

Видатним представником римської медицини і фармації був Клав-дій Гален (І31—211 рр. н. е.). Крім практичної лікувальної діяльності, він вивчав анатомію І фізіологію, розширивши уявлення про людський організм і процеси, що відбуваються в ньому.

У галузі лікознавства Гален вилучив із терапевтичних заходів гімни, танці, очищення. На його думку, проносне діє тому, що має таку силу, наркотики— тому, що мають снотворну силу, І т. д., тобто він дав по­няття властивості діючих речовин, але пояснював це ідеалістично, як «діюче начало».

Гален висунув твердження, що в рослинах або тваринних органах корисні речовини, якими можна користуватися для лікування, і шкід­ливі, які треба відкидати. Корисні речовини, за методикою Галена, ви­лучала з рослин вином, оцтом, водою і видавлювали у вигляді соків, олії тощо. Гален пропонував застосовувати для лікування лікарські речовини у вигляді лікарських форм — порошків, пілюль, болюсів, таблеток, мил, мазів, пластирів, гірчичників, зборів, настоїв, соків, олій, примочок, припарок, антидотів, теріяків тощо.

Для готування таких різноманітних ліків потрібні були знаряддя ви­робництва, бо лікарську сировину треба було різати, товкти, розтирати, настоювати або відварювати, видавлювати, розтоплювати. Потрібне було також місце для цього. Крім того, збільшився асортимент запасу лікарських засобів, і для їх зберігання треба було створювати відпо­відні умови. У зв'язку з цим почали організовувати спеціальні установи, які називалися аптеками. Слово ароthekа—грецьке і означає «сховище», «комора», бо спочатку це було приміщення у лікаря для зберігання лікарських засобів і готування ліків.

У III ст. н. е. у Римі вже були особи, які займалися тільки готуван­ням ліків. Називали їх фармаколеусами, а продавців сирих лікарських матеріалів — фармакополами.

За кількістю вживаних для лікування лікарських засобів Гален не випередив своїх попередників, але в техніці їх виготовлення він пішов далі. Ідеалізм його в медицині та лікознавстві був кроком назад порів­няно з матеріалізмом епікурейців та інших матеріалістів тієї епохи.

ЗАХІДНА ЄВРОПА

Перехід від античного світу до середньовіччя пов'язаний з глибоким культурним занепадом, який тривав з V до XI ст. Культура перебувала .під утиском церковної ідеології.

Філософською основою середньовічної науки було вчення Арістотеля, який твердив, що різноманітність видимого світу зумовлюється сполу­ченням основних елементів. Усі види матерії зводяться до однієї мате­ріальної суті, і різниця між ними тільки у зовнішніх властивостях. До­сить змінити зовнішні властивості, щоб перетворити один вид матерії в інший.

Алхіміки спрямували свої помисли й експерименти на створення уні­версального «бродила», яке дістало назву філософського каменя, ка­меня мудрості тощо.

Філософський камінь, який мав дати необмежену кількість золота, а також перетворювати хворого на здорового і старого на молодого, не справдив надій учених. Оскільки вплив алхімії на лікознавство Європи був величезним, то й пошуки лікарських засобів були спрямовані по не­правильному шляху. Лікарські прописи були дуже ускладнені, рецепти часто складалися з кількох десятків речовин. Під впливом містики, а. також з метою зберегти в таємниці свої прописи заради наживи лікарі застосовували таємні назви лікарських засобів. Наприклад, замість «окис заліза» писали «зміїна кров», замість «плоди черемхи» — «кістки ібіса», замість «насіння кропу» — «волосся павіана» і т. д. З такою ж метою створювали «ліки від усіх хвороб», «еліксири вічного життя і молодості» тощо.

Технологію хімічних робіт алхіміки запозичали з єгипетських папі­русів і в своїх пошуках збільшували кількість речовин, одержуваних штучно. Так був відкритий етиловий спирт, під час хімічних перетворень мінералів і металів було добуто різні солі та окиси. У процесі виробництва вдосконалено старі і створено нові прилади та хімічну апаратуру.

Алхіміки впровадили в науку методи перегонки, фільтрування, кристалізації та інші способи очищення, виділення й поділу речовин. Отже, незважаючи на нереальну філософську основу, практична діяль­ність алхіміків була на користь дальшому розвитку фармації і хімії.

Центрами медичної освіти в Західній Європі ;були університети, від­криті у VIII ст.—в Салерно; у XII—XIII ст.—у Болоньї (11.58 р.), Па­рижі (П25 р.), Падуї, Оксфорді; у XIV ст.—у Празі (1348 р.), Відні, Кракові (1364 р.). Спочатку це були приватні навчальні об'єднання, але згодом вони цілком потрапили в залежність від церкви, яка контролю­вала статути, уклад життя, навчальні плани університетів. Що ж до філософських медичних обґрунтувань, то в університетах було офіційно визнано вчення Галена.

У Салернському університеті була складена перша в Європі Фарма­копея (Антидоторій, 1100 р. Antidotarium Nicolai Solarnitani). Тут же встановлено одиницю ваги гран (Granum), який дорівнював жазі однієї пшеничної зернини. У той час це було великим; уточненням, бо досі лікарі, виготовляючи ліки, користувалися різними мірилами, напри­клад: «жменя», «зернятко»і «щіпка», «шматок» і т. п. У підручнику Салернської школи «Сіrса instans» описано багато лікарських рослин, їх застосування і культуру. Салернська школа запровадила в практику камфору. Тут готували фахівців чотирьох ступенів: ліценціатів, бака­лаврів (наставників), магістрів (учителів) і докторів (учених).

Великий обсяг знань із медицини; змушує вчених відокремити ліку­вання і діагностування хвороб від лікознавства (фармації), бо доско­нале знання всіх цих наук уже не під силу одній людині. Спеціалістам аптечної справи почали забороняти лікування, а лікарям — постачати хворим ліки.

Розвиток науки спричинився до культурніших форм лікарського об­слуговування, ніж торгівля лікарськими засобами на ринку. З ХЇІ ст. у Франції (1178 р.) і в Англії (1180 р.) відкриваються аптеки і вперше з'являється назва професії — ароШесагіиз. Аптечна монополія в Європі виникла пізніше, у XV ст., як наслідок розвитку торгівлі.

Поступово лікознавство виходило на матеріалістичні позиції і звільнялось від схоластичної теології та догматизму. Відкриття Везаліем малого кола кровообігу остаточно спростувало вчення Галена про бу­дову людського тіла і дало поштовх медицині і лікознавству для даль­шого розвитку.