Реферат: Світовий досвід антимонопольного законодавства
У законодавстві інших європейських країн споживач також визначається як непрофесіонал, що придбаває товари для особистого, але не виробничого споживання. У § 6 закону Німеччини “Про право відмови від угоди укладеної “на ходу”, та від інших угод такого самого штибу” від 16 січня 1986 р., наприклад, йдеться про те, що положення цього Закону не застосовуються, “якщо покупець укладає угоду в процесі здійснення своєї підприємницької діяльності або інша сторона діє поза рамками підприємницької діяльності”. Цей самий принцип закріплений і у § 24 Закону Німеччини “Про загальні умови угод” від 9 грудня 1979 р., в якому йдеться про те, що правила § 2, 10, 11, 12 не розповсюджується на загальні умови угод, що укладаються комерсантом, якщо “угода стосується здійснення його торгівельного промислу”.
Державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм в європейських країнах організований за двома схемами. В одних країнах передбачаються обов’язки суб’єктів господарської діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франція, Бельгія, Швейцарія) законодавство передбачає обов’язкове сповіщення про угоди, що містять обмежувальну практику, лишень у випадках, коли справа заторкує зацікавлену сторону або безпосередньо державний орган, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм.
У всіх європейський країнах діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у галузі конкуренції та монополізму. Наприклад, в Англії – це Відомство генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції – Міністерство у справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії – Федеральна економічна палата.
Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму, а також захисту справ споживачів здійснюється адміністративними судами, спеціальними судами та загальними (загальноцивільними) судами. Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), Швеції (Суд у ринкових справах). У країнах, де суб’єкти господарської діяльності в обов’язковому порядку сповіщають державні органи про угоди, що містять обмежувальну практику, суперечки розглядаються загальними судами, а у країнах, де обов’язкове сповіщення про порушення провадиться з ініціативи зацікавленої сторони або відповідного державного органу, розв’язання суперечок відбувається в адміністративних судах. Якщо одна із сторін не погоджується із рішенням адміністративного суду, вона може оскаржити його у загальному суді.
Крім державних органів, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм, у західних європейських країнах діють асоціації та кооперативи споживачів. Вони провадять освітню роботу серед населення, забезпечують його незалежною інформацією про якість товарів, умови торгівлі тощо[15].
Антимонопольне законодавство Японії
Засадовим стосовно японського антимонопольного права є Закон Японії “Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод[T7] ”, підготовлений за участю американських експертів відповідно до правових ідей, виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона, та Законі про Федеральну торговельну комісію США.
Цей закон визначає діяльність держави щодо запобігання монополізму та розвитку конкуренції. Мета його заборонити приватну монополію, нечесне укладання угод та несправедливі засоби угод, запобігти надмірній конкуренції економічної могутності, виключити нечесне обмеження виробництва, техніки, реалізації, цін та інших засобів, стримування підприємницької діяльності й тим самим спонукати до справедливої та вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької ініціативи, розвивати підприємницьку діяльність. При цьому під приватною монополією розуміється ситуація, коли підприємець самостійно або за домовленістю з іншими підприємцями обмежує реальну конкуренцію у сфері встановлених торговельних відносин усупереч громадським інтересам за допомогою контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців. Під нечесним обмежуванням угод розуміється діяльність підприємців (угоди, домовленості тощо) щодо визначення, зберігання або підвищення цін, обмеженням кількості техніки, обладнання, товарів, партнерів за угодами, наслідком чого є обмеження підприємницької діяльності, конкуренції у сфері торгівельних відносин.
Зазначений закон детально визначає ситуації, які оцінюються як монопольні, а також перелік угод, які відносяться до несправедливих (нечесних). Монополією визначається така ситуація, за якої перевищується встановлений державою обсяг випуску певних товарів та послуг, частка одного підприємця перевищує половину ринкового обігу того чи іншого різновиду товарів чи послуг, або частка для двох підприємців разом – відповідно три чверті; ціни на товари та послуги, що надаються цим підприємцем, значно підвищуються або незначно знижуються впродовж значного часу. В останньому випадку встановлюють, чи має місце отримання такого відсотку прибутку, який значно перевищує відсоток прибутку, що визначається державним указом для галузі, до якої належить цей підприємець. Визначають також, чи не завищені витрати керівництва та реалізації у порівнянні із загальноприйнятими у цій сфері підприємницької діяльності.
Для виявлення всіх цих обставин необхідний постійний скрупульозний облік та порівняльний аналіз обсягової інформації державними органами, аналітико-оціночної системи, яка функціонує постійно. Для реалізації вимог цього закону в Японії створений спеціальний державний орган – Комітет по справедливих угодах.
Держава на підставі розглядуваного закону контролює міру монополізму та здійснювані угоди на предмет їх чесності у таких питаннях господарського життя Японії, як міжнародні угоди та договори; створення підприємницьких об’єднань; володіння акціями; сумісництво службових осіб, об’єднання та злиття компаній; успадкування підприємницьких справ; угоди про підвищення цін; відшкодування збитків, заподіяних приватною монополією або нечесною угодою.
Законодавством Японії визначені також випадки, коли розглядуваний закон не застосовується або його застосування обмежене. Перш за все це стосується галузей природної монополії: електричної, газової промисловості та ін. Це також стосується і таких дій, які регулюються законами про авторство, патенти, практичне використання винаходів торговельної марки. Обмежується дія проти монопольного закону стосовно депресійних картелів, створюваних для вирівнювання співвідношення попиту і пропозиції, а також раціоналізаторський картелів, мета яких – покращення тактики, підвищення якості, зменшення собівартості, підвищення продуктивності праці.
Комітет по справедливих угодах підлеглий безпосередньо прем’єр-міністру. Закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод детально визначає перелік підвідомчих комітету справ, його структуру тощо. До обов’язків Комітету, крім контрольної функції, входять розслідування випадків порушення закону, прийняття рішення про відкриття судового процесу, уплати штрафу.
За порушення антимонопольного законодавства, а також не виконання рішень та вимог Комітету по справедливих угодах і суду законом передбачені для винних осіб покарання у вигляді штрафів та позбавлення волі. Залежно від різновиду злочину штрафи можуть досягати 5 млн. йєн, а позбавлення волі з примусовою працею – 3 років. У випадку подання неправдивої інформації експертом або свідком строк позбавлення волі сягає 10 років. В Японії існує правило подвійного покарання, коли крім винної особи штрафом карають і юридичну особу, чиї інтереси репрезентує винний[16].
Антимонопольне законодавство країн Східної Європи та Китаю
З практичної точки зору цікавим є й досвід розробки за останні 10 років антимонопольного законодавства у низці країн Східної Європи до переходу їх до змішаної економіки[T8] . Вони великою мірою врахували досвід США і Японії, але мали й свою специфіку.
Однією з найбільш розвинених серед них була Чехословаччина. Вжиття республіканськими органами управління цілеспрямованих заходів щодо сприяння розвиткові економічної змагальності було закріплене у Законі ЧСФР про державне підприємство: “1. Соціалістична держава відповідно до своїх організаційно-господарських функцій створює умови для виробничої діяльності підприємств, і перш за все за виданням загальних правових норм, і зокрема: … ж) вживає протимонопольні заходи і встановлює правила господарського змагання” На доповнення до цього 30 січня 1991 року Федеральні збори Чеської і Словацької Республік прийняли Закон “Про охорону економічного змагання”, в якому спеціальний розділ присвячений управлінню економічним змаганням.
Мета цього закону полягає в охороні економічного змагання та створенні умов для подальшого його розвитку, протидії виникнення та збереження монопольного чи домінуючого становища юридичних та фізичних осіб в їхній підприємницькій діяльності, якщо вона перешкоджає або обмежує економічне змагання у країні.