Реферат: Проблеми стабілізації економіки України

В процесі реформи бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин в Україні має бути розв'язана проблема державної стан­дартизації бюджетних видатків. Це означає, що в межах усієї території України державні та громадські послуги мають надаватись в гарантова­них обсягах і бути за якістю не нижчими, ніж в середньому по країні. Ось чому в законодавчому порядку слід визначити державні мінімальні соці­альні стандарти державних і громадських послуг. Необхідно ухвалити Закон України "Про державні мінімальні соціальні стандарти". У зв'язку з цим ми повинні реалістично переоцінити окремі норми законодавства, які, як засвідчила практика, не виправдали себе. Це, зокрема, стосується так званого нормативного підходу до формування мінімальних розмірів місце­вих бюджетів.

Що стосується обов'язкових завдань органів місцевого самоврядуван­ня, то в їх межах ці органи мають надавати державні та громадські послу­ги на рівні не нижчому, ніж це буде передбачено державними мінімальни­ми соціальними стандартами.

Переведення місцевих бюджетів на власну дохідну базу, запро­вадження державних мінімальних соціальних стандартів створять ситуа­цію, за якої частина органів місцевого самоврядування не матиме дос­татніх дохідних джерел для забезпечення обов'язкових завдань щодо на­дання державних і громадських послуг на рівні державних стандартів. Це пов'язано з об'єктивними причинами, зокрема такими, як нерівномірність розміщення продуктивних сил і податкової бази. Інша ж частина органів місцевого самоврядування навпаки матиме значний надлишок фінансових ресурсів, забезпечивши фінансування не тільки обов'язкових, а й факуль­тативних завдань.

Реформа бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідно­син передбачає внесення суттєвих змін до основ організації бюджетного процесу в Україні. В першу чергу це стосується існуючого порядку затвер­дження бюджетів. Україна успадкувала порядок затвердження бюджетів, який склався в СРСР у 30-ті рр. Спочатку затверджується Державний бюджет України, в якому визначаються основні дохідні джерела зведених бюджетів областей. Потім затверджуються республіканський бюджет Авто­номної Республіки Крим, обласні, міські міст Києва і Севастополя бюдже­ти, де визначаються основні дохідні джерела міст обласного підпорядку­вання, районів, районів у містах Києві та Севастополі. Згодом затверджу­ються міські бюджети міст обласного підпорядкування та районні бюдже­ти. Завершується цей процес затвердженням сільських, селищних бюд­жетів та бюджетів міст районного підпорядкування. Таку процедуру за­твердження бюджетів інколи називають процедурою затвердження бюд­жетів "згори" "донизу".

Слід зазначити, що подібна процедура формування і затвердження бюджетів зараз не застосо­вується в жодній розвинутій країні. Затвердження бюджету центрального уряду і затвердження місцевих бюджетів – це складові двох самостійних бюджетних процесів. Враховуючи це, в ході реформи бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин в Україні доцільно роз'єднати бюджетний процес, пов'язаний зі складанням, затвердженням і виконанням державно­го бюджету України, і відповідний процес, пов'язаний із формуванням місцевих бюджетів. Слід законодавче визначити строки затвердження місце­вих бюджетів, конкретний термін щодо кожного з них має визначати відпо­відний орган місцевого самоврядування.

Роль податку як регулятора економіки

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Через прибутки та видатки Центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;

податки, які сплачують юридичні та фізичні особи зі своїх доходів.

Держава так повинна будувати свою систему оподаткування, щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.

Однак у системі оподаткування кожної країни є свої особливості, які можна переймати, використовуючи накопичений досвід.

В Україні і практиків, і вчених чекає ще велика спільна робота, щодо утвердження сучасних принципів податкової політики. Суть їх, з точки зору Голови ДПА України М. Азарова така :

рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів

Оскільки можливості різних фізичних та юридичних осіб наоднакові, в ідеалі для них повинні бути встановлені диференційовані податкові ставки, тобто податок на прибуток повинен бути прогресивний.Цього принципу дотримуються далеко не завжди. Однак ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками явно заслуговує на увагу.

Оподаткування доходів має носити однократний характер.

Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме. Прикладом здійснення цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану вартість, де новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру його проходження по виробничому ланцюжку аж до кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. У цьому одна з головних переваг податку на додану вартість.

Сплата податків має носити обов’язковий характер.

Податкова система не повинна залишати сумнівів платника податків у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка в країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були менш вигідними платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом.

4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими,

зрозумілими і зручними для платників й економічними для установ, які

збирають податки.

За прикладом, що підтверджує додержання цього принципу, далеко

ходити не треба. Ніяк не назвеш простими й доступними для розуміння законодавчі акти щодо податку на додану вартість і податку на прибуток у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Дійшло до того, що для обчислення цих податків головні бухгалтери винаходять нові рахунки і мало не системи бухгалтерського обліку. В результаті і розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.

5.Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.

Один із важливих аспектів цього положення – практика надання різних пільг. Податкова адміністрація завжди виступала проти їх безоглядного і безсистемного “роздавання”. Але при цьому вважає за необхідне практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетів галузей або регіонів. Наприклад, хочемо побудувати дороги в Вінницькій області – отже на період будівництва можна надавати пільгу організаціям, які їх будуватимуть. До речі, такий підхід збігається зі світовою практикою використання пільгового оподаткування для стимулювання розвитку економіки. І в жодній країні ви не побачите прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обгрунтування й розрахунків.

6.Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

Перехідні процеси в нашій країні відбуваються надзвичайно складно й неоднозначно, певною мірою і болісно. В цих умовах не вдалось уникнути без помилок, упущень і прорахунків. Тут виявився вплив як суб’єктивних, так і об’єктивних причин, позначилася відсутність достатнього досвіду і кваліфікованих кадрів. Особливої шкоди податковій системі й економіці України загалом завдало прийняття популістських рішень. Звідси – безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників, перекручування економічної сутності окремих податків тощо. Особливо потрібно відзначити й очевидну недостатність необхідних науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду. На сьогоднішній день розпочато роботу по створенню власної системи наукових досліджень і підготовки кадрів. Організовано український фінансово-економічний інститут . На його базі створюються наукові центри з проблем теорії і практики податкової системи.

Необхідно сказати декілька слів про процес податкової законодавчості. Окремо взятий податковий закон, нехай навіть ідеальний, не може дати очікуваного ефекту без якнайтіснішого пов’язування з усім іншим податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька читань у Верховній Раді, в остаточній редакції іноді стає просто невпізнанним. Уже не раз говорилося й писалося про неприпустимість прийняття правок “із голосу”, без попередніх розрахунків фахавців. Тому що в такому разі вже не можна говорити про якусь взаємопов”язаність даного законодавчого акта з іншими, - більше того, інколи сам закон містить велику кількість суперечностей.

Тому не дивно, що діюча в Україні податкова система викликає безліч нарікань з боку підприємців, економістів, депутатів, державних чиновників і рядових платників податків.