Реферат: Проблеми правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні

Однією з гарантій є законодавче закріплення відповідальності засновників недержавних пенсійних фондів перед його учасниками у випадку банкрутства чи ліквідації фонду. На думку С.Сиваша найбільш прийнятою формою б повна солідарна відповідальність засновників. При чому ліквідація недержавних пенсійних фондів можлива лише за умови повного розрахунку з учасниками або при наявності правонаступника за зобов’язаннями фонду перед майбутніми пенсіонерами. Звичайно, що роль держави в системі недержавного пенсійного забезпечення має полягати лише у законодавчому врегулюванні умов та порядку створення цих фондів та контролі за їх діяльністю. Фінансових зобов’язань в сфері недержавного пенсійного забезпечення держава покладати на себе не зобов’язана.

У зв’язку з тим, що основним видом трудових пенсій є пенсія за віком, пропоную розглянути наступні проблемні питання стасовно них.

Доцільно на законодавчому рівні закріпити вартісну величину прожиткового мінімуму і керуватись саме цим одним нормативом як при виплаті соціальних допомог, пенсій, так і при встановлені мінімальної заробітної плати. В усякому разі це внесе ясність як у соціальне законодавство, так і у практику його застосування.

Закріпити це можна, наприклад в Законі “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року.

У частині 3 приамбулі цього Закону написано, що закон гарантує соціальну захищєность пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтированому на прожитковий мінімум. Закон гарантує, але ж на практиці мінімальна пенсія значно нижче ніж прожитковий мінімум. І, що означає “орієнтированому”, треба чітко вказати: “не менш ніж прожитковий мінімум”. Далі ідеться, що пенсії підлягають регулярному переогляду, але не вказано в який строк. Наприклад, цей строк може складати один рік. Тоді це буде звучати так:

“Закон гарантує соціальну захищеность пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, не менш ніж прожитковий мінімум, а також регулярного переогляду їх розмірів раз на один рік узв’язку з підвищенням розміра мінімального прожиткового мінімуму”.

В процесі реформування пенсійної системи дискусійним виявилось питання про можливість підвищення пенсійного віку громадян.

Так, наприклад, С.Сивак вважає, що пенсійний вік повинен враховуватися з настанням старості людини, яка за медичними показниками настає у 65-річному віці, тоді як загальний пенсійний вік в Україні становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок[34].

А втім, середня тривалість життя в Україні скорочується. За даними статистики, вона складає 62 роки для чоловіків і 73 роки для жінок, а частина зовсім не доживає до 60 і 55 років відповідно. Отже зростання кількості пенсіонерів за віком не відбудеться, навпаки, кількість їх зменшується. Люди пенсійного віку складають приблизно 1/5 від загальної чисельності населення України. Той факт, що населення помітно старішає є характерним для всіх розвинених держав. Це свідчить про зниження народжуваності у країні.

Тому з погляду на це, я пропоную зовсім відмінити такий юридичний факт, як настання пенсійного віку. При визначенні права особи на трудову пенсію і використовувати його як підставу, що дає право на соціальну пенсію. А як основний юридичний факт, що обумовлюватиме право особи на трудову пенсію, використовувати лише страховий стаж. Це період, протягом якого громадянин підлягає обов’язковому пенсійному страхуванню за рахунок сплати страхових внесків самих громадян, їх роботодавців або бюджету.

Держава встановлює мінімально необхідний страховий стаж для призначення трудової пенсії, наприклад він може становити 35 років, як що людина в середньому починає працювати з 18 років, то на пенсію вона може вийти в 53 роки. А набувши законодавчо встановлений та мінімально необхідний страховий стаж, громадянин самостійно вирішуватиме питання: продовжувати йому працювати, чи звертатись за пенсією. Адже вік припинення трудової діяльності є індивідуальним і не завжди пов’язаний із законодавчо встановленим пенсійним віком, як підставою виникнення права на пенсію.

Як що людина звертається за пенсією, то вона втрачає право на працю, а якщо продовжує працювати, то не має права звернутися за пенсією.

Але страховий стаж не єдиний юридичний факт, який є підставою для отримання пенсії за віком. Таким юридичним фактом може бути, наприклад, грошова сума на спеціальному рахунку працівника. Вона може бути вказана в Законі “Про пенсійне забезпечення” і складати, наприклад, не менше 15100 гривень. Поясню чому: якщо в середньому людина буде виходити на пенсію десь біля 53 років, а середня тривалість життя складає 70 років, тоді в середньому людина після виходу на пенсію живе 17 років. Якщо мінімальна пенсія складатиме наприклад 74 гривні, то їй потрібно буде 15096 гривень на сплату пенсії. Тоді кожного місяця працівник повинен класти на свій пенсійний рахунок біля 36 гривень. Ця сума може бути переглядена узв’язку з підвищенням мінімальної пенсії. Якщо пенсіонер проживе більше ніж 70 років, тоді пенсію йому буде сплачуватися за рахунок коштів бюджету.

Ще одне зауваження: платежі в Фонд соціального страхування повинні вноситися до соціального рахунку працівника, і якщо кошти на цьому рахунку не використані людиною, вони можуть бути зараховані, за заявою працівника, на його пенсійний рахунок та, навпаки, якщо працівник витрачає усі кошти з свого соціального рахунку, то на цей рахунок може бути переведена частина коштів з пенсійного рахунку.

Вся ця система повинна бути комп’ютирізирувана і складати єдину систему. Цьому покладено початок: вже зараз більшість людей отримала ідентифікаційний номер.

Персоніфікований облік – це збирання і зберігання встановлених законодавством даних про фізичних осіб, що необхідні для визначення права на виплати з Пенсійного фонду, також їх розмірів за обов’язковим державним пенсійним страхуванням.

Що до правового регулювання страхового стажу, то весь страховий період можна поділити на внесковий та невнесковий. Внесковий період – це період, під час якого стягуються страхові внески з працівників і роботодавців. За окрему категорію працівників внески сплачуватимуться з державного бюджету.

Невнесковий період буде складатися з таких періодів, коли особа не працювала з поважних причин. Тобто кошти на рахунок не відраховуються, але до страхового стажу цей період зараховується. Це час перебування жінки у відпусці по догляду за дитиною до трьох років, а при наявності медичного висновку – до шести років; час навчання у професійних вищих навчальних закладах з денною формою навчання.

Вимагає вирішення і проблема фінансової бази пенсійного забезпечення. Вона особлива гостра в сучасних перехідних умовах. Бо вже зараз на 1000 чоловік працездатного віку 409 осіб пенсійного віку і 378 дітей, тобто 787 утриманців[35].

Внаслідок важного економічного становища в державі, дефіциту бюджету в цілому і порушення балансу Пенсійного фонду невчасно провадиться виплата пенсій непрацездатним.

З метою покращення цієї ситуації та стабілізації фінансової дисципліни платників внесків уряд здійснив ряд заходів. Так, Інструкція про порядок обчислиння і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду Украіни, а також обліку надходження і витрачення його коштів[36] передбачає фінансову санкцію-пеню в розмірі співідношеному до річній ставці Національного банку України.

Якщо ставка Національного банку України складає 70 відсотків річних, тоді ставка для опреділиння розміру пенсії складатиме (70*120)/100 = 84%. Пеня за один день складатиме – 84% / 360 = 0,233 = 0,23% суми заборгованності за кожний день прострочення сплати страхових внесків, враховуючи день сплати платниками цих внесків.

Сьогодні назріло питання проти лежного характеру: про відповідальність Пенсійного фонду за розрахунки з пенсіонерами.

Виходячи зі змісту ст.151 Цивільного кодексу України, обов’язок Пенсійного фонду виплачувати пенсію непрацездатним громадянам у разі настання соціальних ризиків є грошовим зобов’язанням. Одним із засобів забезпечення належного виконання грошових зобов’язань є неустойка або пеня. А тому, у випадку несвоєчасної виплати пенсії, тобто неналежного виконання зобов’язання, слід застосовувати неустойку. Це означає, що при проведенні розрахунку з пенсіонерами (кредиторами у даному випадку) відділення Пенсійного фонду повинна виплатити всі належні до оплати грошові суми та за кожний день прострочки виконання зобов’язання додатково оплатити фіксований процент від суми невиплаченого грошового зобов’язання, тобто в данному пенсії. За основу вартісної величини межи можна використати той же відсоток, встановлений Інструкцією про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів. Впровадження такого розрахунку встановить взаємовідповідальність особи та держави у сфері пенсійного забезпечення, як це і повинно бути у правовій державі.

В цій системі пенсійного забезпечення відпадає необхідність такого поняття як максимальна пенсія, тобто: яку пенсію працівник заробив, таку і отримуватиме.

СПИСОК

використаних першоджерел та літератури

Конституція України – Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. — №30. – С.141.