Реферат: Природа та сутність податку на прибуток

Таке співвідношення двох видів прибуткового оподатковування обумовлюється декількома причинами. Насамперед, протягом багатьох років платежі в бюджет із прибутку підприємств мали високу питому вагу в прибутках держави і значно перевищували надходження від прибуткового податку з громадян. Різко змінити таке співвідношення за декілька років просто неможливо. Крім того, об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств набагато більше, ніж прибутковим податком з громадян, що також впливає на загальний розмір цих двох видів податків і забезпечує перевищення частки податку на прибуток підприємств над часткою прибуткового податку з громадян у доходах бюджету.

Регулювання пропорцій між фондом оплати праці і прибутком - найбільше важлива сфера економічних відносин. У економіці розвинених зарубіжних країн оптимальність співвідношення споживання і накопичення досягається через боротьбу інтересів найманого робітника і власника. Тому з боку держави не потребуються спеціальні важелі, що підтримували б дані пропорції, хоча опосередковано це досягається через різноманітні ставки оподатковування прибутків фізичних і юридичних осіб.

У Україні система оподатковування прибутку підприємств характеризується частою зміною об'єкта оподатковування. Так, із 1991 р. податок стягався з прибутку, у 1992 р.- з доходу, у 1993 р.- спочатку з прибутку, а потім (із другого кварталу даного року) - знову з доходу. У 1994 р. об'єктом оподатковування залишався доход, а з 1995 р. знову здійснений перехід до оподатковування прибутку.

Головною перевагою прибуткового оподатковування є пряма залежність розміру податків від розміру отриманого прибутку (доходу). Ніякі інші податки, у тому числі і прямі, не мають такої залежності від кінцевих результатів діяльності суб'єктів, що господарюють, і громадян, як прибуткові податки.

Це необхідно мати на увазі при визначенні ставок прибуткових податків. Так, розмір ставки податку на прибуток необхідно встановлювати на такому рівні, при якому прибуткове оподатковування не заподіювало б перешкод виробництву і не гальмувало його розвиток. У противному випадку податок на прибуток буде втрачати роль регулюючого інструмента.

З огляду на функції доходів підприємств і необхідність використання прибуткового оподатковування як інструмента регулювання розвитку виробництва, очевидно, що фіскальної функції податку на прибуток юридичних осіб варто надавати другорядне значення. Цю функцію в більшій мірі повинні виконувати інші податки, зокрема особистий прибутковий податок із громадян. Такий же підхід повинний обумовлювати і відповідну структуру доходів бюджету, при котрої питома вага особистого прибуткового податку повинний бути більше, чим податку на прибуток. Саме така структура в доходах бюджету й утворилася в країнах із розвиненою ринковою економікою.

Використання податку на прибуток як регулятора економічних процесів здійснюється шляхом дотримання або порушення критерію його нейтральності щодо прийняття конкретних фінансово-господарських рішень як на мікро-, так і на макрорівні. За допомогою податку на прибуток можна регулювати:

вибір тієї або іншої правової форми організації бізнесу (АТ, 000 і т.п.);

напрямки розподілу прибутку (накопичення або споживання);

вибір методів фінансування інвестицій (самофінансування, залучені і позичкові засоби);

розподіл трудових і матеріальних ресурсів між окремими сферами господарської діяльності;

розподіл і перерозподіл ВВП;

темпи економічного зростання на макрорівні.

Значний інтерес викликає оцінка нейтральності податку на прибуток відносно використання прибутку підприємств, тобто впливу на прийняття рішень про напрямок розподіли прибутку на нагромадження або на виплату дивідендів. Так, якщо рівень оподатковування нерозподіленого прибутку є більш низьким, ніж рівень оподатковування розподіленого прибутку і виплаченої у вигляді дивідендів, то з погляду акціонерів підприємства доцільно спрямовувати велику частину прибутку на інвестиції, в активи та в резервні фонди, тобто проводити політику капіталізації прибутку.

Різноманітні податкові ставки на нерозподілений прибуток, розподілений прибуток і прибуток у вигляді процентів можуть впливати на прийняття рішень про вибір джерела фінансування господарської діяльності підприємств і тим самим порушувати критерій нейтральності податку на прибуток підприємств щодо визначення шляхів фінансування. Якщо політика держави спрямована на стимулювання самофінансування розвитку підприємства, то діє рівень оподатковування нерозподіленого прибутку нижче, чим розподіленого. У випадку надання пріоритетів фінансування на основі пайової участі граничний рівень оподатковування прибутку, що розподіляється, не повинний перевищувати граничного рівня оподатковування нерозподіленого прибутку і прибутку у вигляді позичкового процента.

Щодо суб'єктів оподатковування «більш справедливими» є прямі податки, найважливіше місце серед яких відіграє податок на прибуток підприємств, оскільки їхній розмір безпосередньо залежить від фінансово-майнового стану і кінцевих результатів діяльності платника. Саме тому в об'єднанні значної кількості регулюючих завдань, що вирішують прямі податки, із забезпеченням фіскальних інтересів держави роль прямих податків постійно підвищується в більшості розвинених країн.

Як уже відзначалося, система прямих податків регулює, насамперед, прибутки юридичних і фізичних осіб. Але в теж час прямі податки, як і непрямі податки, ведуть до зростання цін, скорочують споживання і тим самим впливають на баланс попиту і пропозиції.

Крім того, недоліки прибуткових податків складаються, по-перше, у складності числення оподатковуваного прибутку (доходу), оскільки платник завжди прагне сховати частину зароблених коштів. Цей факт постійно штовхає державу до нових заходів для забезпечення ефективного обліку і контролю доходів господарюючих суб’єктів і громадян, а також до встановлення жорсткого механізму відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства. По-друге, прибуткові податки можуть виступати ефективним фіскальним інститутом лише за умови досягнення в державі певної стадії економічного розвитку, коли суб'єкти господарювання будуть мати достатньо можливостей для одержання прибутку, а громадяни - особистих прибутків, головною складовою яких є заробітна плата. Сьогодні прибуткове оподатковування підприємств домінує серед прибуткових податків в Україні. Зокрема з 1993-1994 р. податок на прибуток (доходи) підприємств і організацій складав від 22,7 до 29% дохідної частини бюджету. За цей період прибутковий податок із громадян складав лише від 7 до 12%.[1] У 1998 році податок на прибуток становив 5620,1 млн. грн., що приблизно 26,2% від всіх податкових надходжень до бюджету та приблизно 19,8% від всіх доходів бюджету. При цьому план по збору цього податку було виконано на 241,4%. Цей податок залишається пріоритетним серед доходів бюджету України і до того ж, важливим регулюючим інститутом держави. У нинішньому, 1999 році було заплановано отримати до бюджету податку на прибуток підприємств на суму 4700 млн. грн. або 13,72% від усіх доходів. Але фактично за 7 місяців 1999 року було зібрано 3144,4973 млн. грн., що склало 18,68% від усіх надходжень до бюджету.[2]

Таблиця 1. Структура доходів бюджету.[3]

Доходи	Питома вага в структурі доходів бюджету
	1999р.	2000р.
Податок на прибуток з громадян	15,3%	10,8%
Податок на прибуток підприємств	13,7%	15,8%
Платежі за використання природних ресурсів	5,4%	4%
ПДВ	24,2%	27,5%
Акцизний збір	8,2%	5%
Мито	4,6%	3,5%
Місцеві податки та збори	1,2%	1,1%
Надходження від приватизації	2,1%	6,7%
Відрахування за транзит	5,3%	3%
Державні цільові фонди	8,5%	8,8%
Інші надходження	15,3%	7,9%
Власні надходження бюджетних структур	-	4,7%
Надходження від НБУ	-	1,2%