Реферат: Монополія і досконала конкуренція

Як приклад сучасних концернів можна навести американський концерн “General motors” або “Ford motor”,американську фірму “International business machines”, яка випускає три чверті вироблюваних у капіталістичному світі електронно-обчислюваних машин, або концерн Круппа в Західній Німеччині, до складу якого входять металургійні, машинобудівні і електротехнічні підприємства, торговельні фірми і транспортні компанії, банки. На чолі концерну стоїть звичайно якесь одне найбільше підприємство (чи банк), що здійснює фінансове керівництво усіма підприємствами концерну.

В міру розростання концерни утворюють конгломерати, велетенські промислові комплекси. Конгломерат ( від лат. “зібраний”) – це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності управління ними централізоване. Структура конгломератних об’єднань нестійка: вони можуть розпадатись або утворювати концерн. Відома класична копія – об’єднання – американський “ІТТ” ( Інтернешнл телефоун енд телеграф), яке виробляє телекомунікаційне устаткування, комплектуючі деталі для автомобілів. Сюди входять деревообробні підприємства, готелі тощо.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного прийняття важливих управлінських рішень полягає у тому, що в першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників ( порівняно з концерном ).

Останнього часу розвинулася така форма монополістичних об’єднань, як консорціуми. Консорціум - це вже об’єднання не окремих підприємств, а монополій. Іноді об’єднуються монополії різних країн для проведення якоїсь фінансової операції, наприклад для надання позички якій – небудь країні. Консорціум може створюватися і для розмежовування інтересів монополій, які конкурують, в галузі добування та збуту певного товару, наприклад, нафти. Можна сказати, що консорціуми є своєрідними “картелями монополій”. Їх особливо часто створюють для спільного хазяйнування у країнах, що розвиваються.

Таким чином, організаційні форми монополій різні. Розвиток продуктивних сил, загострення конкурентної боротьби між монополіями викликають до життя нові або змінюють старі форми. Але якою б не була організаційна форма монополістичного об’єднання, вона в будь-якому випадку має одну і ту ж мету: забезпечити хазяям монополії одержання найбільших прибутків.

Крім різних форм монополій, існують окремі їх види та типи. Розрізняють два види ринкових монополій, кожний з яких має свої підвиди.

Схема 1.

Види ринкових монополій.

До першого виду ( власне монополія ) відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, причому в нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою й не залежить від кон’юктури ринку. Монополія – продавець, а точніше виробник ( картелі, синдикати, трести ), може бути одно продуктовою, тобто такою, яка монополізує виробництво і збут одного виду продукції, багато продуктовою, коли монополізується виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава всіляко повинна обмежувати рішучі заходи для обмеження їх впливу на економіку. Різновидом монополії – продавця виступає так звана технологічна монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника або кольорового телевізора. Така монополія пов’язана з диференціацією продукту. В результаті будь-яке підприємство, якщо воно має можливість зацікавити продавців якими–небудь особливостями ( якостями ) свого товару, здобуває певну монополію на цей товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додаткового прибутку. Особливість такої монополії, на відміну від попередніх, у тому, що вона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її. Чому? Тому, що скрізь, де існує диференціація продуктів, будь – який продавець, хоча й володіє монополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінників. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів одного й того ж продукту ще більше розгортається. Тому такий вид монополій антимонопольним законодавством не повинен обмежуватися.

Другим видом є монополія – покупець. В якості таких монополій має виступати держава, а також окремі фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробними фірмами збуту сировини, яка вирощується й реалізується сотнями сільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про металургійні комбінати, які монополізують збут сировини підприємств добувної промисловості. Більшість таких споживчих монополій, які у світовій економічній науці отримали назву монополій, виникає завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження сфери їх дій.

Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивно впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. У цій ситуації, практично неможливий контроль суспільства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово – промисловий комплекс, де в якості виробника виступає одна фірма, а покупця – військове відомство.

У реальному житті монополізація економіки відбувається найрізноманітнішими методами ( способами ) і проявляється в багаточисельних видах і формах, що викликає необхідність певної їх типізації. В економічній теорії і практиці відомі принаймні шість основних типів монополізму. Див. схему 2.

Істотно, що в чистому вигляді названі типи монополізацій не зустрічаються, бо вони, так як і всі процеси в економіці, взаємопов’язані і взаємопереплітаються. Але для теоретичного аналізу і з’ясування напряму певних практичних дій, наприклад, держави в умовах ринкової економіки, така класифікація досить конструктивна.

Схема 2

Типи монополізму.

Економічний монополізм. Цей тип монополізму є стержневим. Саме він дав змістовне наповнення всім іншим монополістичним процесам в економіці, які відбиваються в результаті подальшого поділу праці в умовах товарного виробництва. Економічний монополізм виростає з конкуренції, базується на концентрації і централізації капіталу. Суть його полягає в утворенні великих підприємств, об’єднань підприємств, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції певної галузі або декількох галузей, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного) прибутку. Такий тип монополізму являє собою загрозу ринковій економіці і тому повинен бути постійно в полі зору держави, щоб не допускати перетворення великого бізнесу, виникаючого на основі концентрації і централізації, в монополію.

Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком великих корпорацій ( контроль виробництва і збуту певної продукції ) зумовлена не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів, максимізувати ринок, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто галузі, де сама технологія робить економічно ефективними лише великі ( іноді навіть централізовані) виробництва.

Технологічний монополізм певною мірою можна назвати природним, саме тією мірою, якою є природна своєрідна конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливає дуже важливий, особливо для сучасної України, висновок, що на ті сектори економіки, де домінує технологічний монополізм, демонополізація не повинна розповсюджуватися. У всякому разі, не приймати в них тотального характеру. Важко, наприклад, уявити собі утворення висококонкурентного ринку, якщо поруч з діючою залізницею збудується нова, конкуруюча з нею. Ринки, окуповані технологічними монополіями, є монопольними цілком на природній основі і ще довго будуть залишатися такими.

Рекламний монополізм. Це особливий різновид монополізму, зумовлений диференціацією продуктів. Суть його в штучному створенні виключних умов для реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями комерційних служб. Наприклад, виникненню такого механізму сприяє позначка підприємством своїх товарів торговою маркою, заманювання магазинами покупців незвичним упакуванням товару або зниженням цін для постійних клієнтів, використання барвистих реклам тощо. Все це вносить у ринкову конкуренцію певні монополістичні мотиви, і комерційний успіх потрапляє в залежність не лише від ціни й споживчих якостей самого товару, але й від певних штучно створених умов.

Інноваційний монополізм. Він характерний для підприємств ( фірм ), які лідирують на тих чи інших напрямках науко-технічного прогресу ( НТП ). Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці або виробництва, опиняються в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї продукції, порівняно з іншими фірмами.

За цих умов конкурентна рівновага на ринку порушується на користь таких фірм, що забезпечує їм додатковий ( монопольний ) прибуток.

Характерною особливістю монополізації цього типу є, по-перше, те, що вона має тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження і технологічних розробок. По-друге, вона є відображенням об’єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема закону економії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави повинно бути мінімальним.

Державний природний монополізм. Сюди відносяться природні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу: монополія держави на ринку соціально – приоритетних або соціально – шкідливих товарів ( вона може виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролю над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо ); монополія держави на забезпечення населення суспільними товарами.

Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де панує адміністративно – командне управління. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації.

Державний адміністративний монополізм має такі основні особливості:

Він швидко стає тотальним, охоплює економіку в цілому, проникаючи в усі сфери суспільного виробництва ( виробництво, розподіл, обмін, споживання ).

Йому властивий виключно високий рівень монополізації ринків.

Державному монополізму властива особлива внутрішня структура. В основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі структури, які контролюють окремі сфери виробництва. Нарешті, кожна з них поділена між підприємствами й організаціями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класичним прикладом такого типу монополізму була економічна система колишнього СРСР.

Розглянуті основні типи монополізму вказують на те, що монополізм, по – перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й ставлення до нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відносяться до першої й шостої груп, небезпечні для економіки й повинні бути демонтовані або обмежені, то природні монополії ( технологічні, державні, природні й ті, що передбачають лідерство в НТП ) не суперечать, у всякому разі не зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринкового господарства й можуть бути з ним сумісні. По – друге, границі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові рубежі НТП, недовговічна, й статус монополісті переходить періодично з “рук в руки” як результат зміни фірм – лідерів на передових рубежах НТП.

Монополії виникли з вільної конкуренції, в якій перемагають найбільш сильні і могутні підприємства. Але чи означає це, що встановлення панування монополій кладе край конкуренції? Західні економісти намагаються довести, що поява монополій докорінно змінює природу капіталізму, знищує стихійність, властиву ніби лише домонополістичному капіталізму, дає можливість внести порядок у господарство і позбавляє суспільство тих втрат, які несла з собою вільна конкуренція. Однак насправді це не так.

Звичайно, з появою монополій конкуренція змінила свої форми, іншими стали її учасники. Раніше боротьба точилася між сотнями тисяч власників дрібних і середніх підприємств. Тепер конкурентна боротьба точиться:

а) між монополіями і підприємствами, які не увійшли в об’єднання;

б) між самими монополіями;

в) всередині монополій.

Економічна могутність підприємств нечувано зросла, боротьба між ними стала ще запеклішою і більш руйнівною.

Хоча монополії і панують в економіці капіталістичних країн, але вони не можуть цілком усунути дрібне виробництво, домонополістичні форми господарства.

Монополістичне об’єднання майже ніколи не охоплює всю галузь. Якщо цього і вдається добитися, то лише на деякий час, бо саме утворення монополій породжує конкуренцію: встановлені нею ціни звичайно такі високі, що для підприємств, не охоплених об’єднанням, виявляється досить вигідним продавати аналогічну продукцію і по нижчих цінах. Виникають нові підприємства, які не підкоряються монополії. В результаті знову виникає конкуренція.

Так, наприклад, у США до другої світової війни все виробництво алюмінію зосередила в своїх руках “Алюмінієва компанія”. Але в роки війни їй не вдалося втримати своє монопольне становище. Держава купувала алюміній для воєнних цілей по неймовірно високих цінах. Це зробило можливим виникнення нових фірм, які побудували ряд заводів. “Алюмінієва компанія” втратила свою монополію і вже не зуміла повернути її і після закінчення війни. Навіть в автомобільній промисловості, де рівень монополізації дуже високий, збереглися порівняно дрібні підприємства, які ведуть запеклу боротьбу за своє існування, посилюючи експлуатацію своїх робітників, виробляючи машини на індивідуальні замовлення і т.д.

Таким чином, поряд з найбільшими капіталістичними монополіями зберігаються і неохоплені монополіями підприємства. Між цими підприємствами і монополіями точиться боротьба, в якій монополії вдаються до найбільш безсоромних способів і методів, щоб розорити конкурентів.

Конкурентна боротьба відбувається і між монополіями. Це вже сутичка велетнів між собою. Наприклад, в автомобільній промисловості США конкурують такі компанії, як “General motors” і “Форд мотор”. Кожна з цих компаній має величезні засоби. Обсяг продажу першої з них перебільшує другу. Протягом останніх років “General motors” тіснить свого суперника, збільшуючи випуск автомобілів швидше, ніж “Форд мотор”.

Нарешті і всередині монополістичного об’єднання боротьба не припиняється. Вона точиться, наприклад, навколо розподілу квот у виробництві і збуту продукції. Кожне підприємство хоче збільшити свою квоту і, отже, свою частку у прибутку. Якщо йдеться про повне злиття підприємств, то кожний власник бореться за збільшення своєї частки акцій триває і після організації монополій.

Отже, монополії, виростаючи з вільної конкуренції, не знищують конкуренцію, а видозмінюють її стосовно до нових економічних умов, змінюють її монополістичною конкуренцією, ще гострішою і запеклішою.

Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей :

а) розвивати сучасне виробництво,

б) фінансувати крупні науково –дослідні лабораторії,

в) отримувати нові наукові результати,

г) впроваджувати новітню техніку і технологію,

д) здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Тому не дивно, що нині розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими якісними товарами.

Позитивними сторонами монополій є те, що завдяки привласненню монопольно високих прибутків вони стимулюють конкуренцію, інноваційну діяльність ( з кожним зниженням цін після впровадження нової техніки у крупних компаній не було б стимулів до нововведень, що виправдовує встановлення монопольно високих цін ), а тривалий період їх існування й складність проникнення інших фірм у монополізовані галузі переконує монополії у доцільності довготермінових інвестицій.

Негативною рисою монополізації економіки є передусім практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виробляють переважну масу продукції.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбувається тому, що монополія виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес, стримуючи повне використання ресурсів, максимально можливе зниження витрат виробництва й відповідне зростання ефективності виробництва. У гонитві за прибутками крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають віддачу, вилучаючи або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші населення виробництва.

Монополії придушують конкуренцію – важливу рушійну силу економічного прогресу. Тому Самуельсон називає монополію економічним злом. У поєднанні позитивних і негативних сторін монополії полягає одна з найважливіших сутнісних її сторін як економічної категорії.

3. Досконала конкуренція – цивілізована форма боротьби за існування та підвищення ефективності виробництва.

Одним із найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція. Без конкуренції ринкові відносини теоретично уявити неможливо, а практично вони просто не можуть існувати. Конкуренція в сучасній економічній теорії і практичній діяльності господарюючих суб’єктів завжди знаходиться поруч з монополією, породжує монополію.

Отже, що ж таке конкуренція? Конкуренція (від лат. – “зіштовхуюсь”) - це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків; це механізм регулювання пропорцій суспільного виробництва.

Сутність конкуренції глибше розкривається у дії відповідного закону. Закон конкуренції є об’єктивним економічним законом розвинутого товарного виробництва, дія якого є для товаровиробників зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, форм і систем заробітної плати тощо. Для інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, в результаті чого конкуренція виступає рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму. На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва ( поч. XVI ст. – до 60-х років XX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок. Така конкуренція здійснювалась у формі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовлює розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу, на певному етапі ( остання третина XIX ст. ) призвела до виникнення монополій. В сучасних умовах конкуренція існує між гігантськими монополістичними об’єднаннями, в середині них, також між підприємствами немонополізованого сектору економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується із сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівень.

Методами конкурентної боротьби є поліпшення якості, дизайну товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантії і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Поряд з цим використовуються “мирні” методи обмеження конкуренції : таємні угоди про єдину політику цін і поділ ринків збуту, реалізацію крупних науково – технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії.

Серед неекономічних методів конкурентної боротьби – фінансові махінації та спекуляції цінними паперами, промислове шпигунство, підкуп чиновників державного апарату з метою отримання урядових контрактів, субсидій тощо.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижній стадії капіталізму, панувала вільна ( або чиста, досконала ) конкуренція.

Вільна ( досконала ) конкуренція - це конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів–виробників і конкурентів–покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. Тобто це економічне суперництво між великою кількістю дрібних та середніх підприємств, які виробляють однорідну продукцію, мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Ні одна із фірм не може впливати на ринкову ціну. Більш повною мірою ознакам досконалої конкуренції відповідають деякі ринки сільськогосподарської продукції ( пшениці, кукурудзи ), а також деякі фінансові ринки. З точки зору суспільства досконала конкуренція є стандартом, за яким оцінюється ефективність реальної економіки. Вона включає всі форми дискримінації споживачів, розподіляє ресурси відповідно до їх смаків, найефективніше. Дана структура дозволяє побудувати точну модель поведінки фірм на шляху до максимілізації прибутку. В умовах чистої конкуренції в довгостроковому періоді ціна встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат виробництва. Тобто фірми використовують найефективніші технології і визначають найнижчу з можливих цін.

За капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу ( промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Конкуренція внутрігалузева - це боротьба між виробниками однієї галузі (сфери) виробництва. Вона сприяє зниженню витрат виробництва, впровадження НТП, підвищенню ефективності виробництва, стимулює концентрацію капіталу та централізацію виробництва. В сучасних умовах переросла в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів продукції ( наприклад, на ринку міні-комп’ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо ).

Конкуренція міжгалузева – це боротьба між виробниками різних галузей економіки. В епоху вільної конкуренції міжгалузева конкуренція відігравала значну роль в переливі капіталу між галузями під впливом галузевої норми прибутку. В сучасних умовах переважна частина міжгалузевого руху капіталу здійснюється в межах багатогалузевих компаній (концернів і конгломератів). Різниця в галузевих формах прибутку має значення лише для дрібних новоутворених капіталів. Їх вступ у високоприбуткову галузь при цьому стримується вимогами до мінімального розміру капіталу, який може забезпечити необхідний прибуток.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція - це конкуренція між крупними компаніями ( всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій ) і дрібними та середніми фірмам. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю ( патентами, ліцензіями тощо ). Їх найважливіші риси - встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків. Характеризується поєднанням елементів конкуренції і ринкової влади, яка полягає у здатності продавців чи покупців впливати на ціну товару. Характерна для більшості ринків. Змушує фірми турбуватися не лише про затратний бік виробництва, але і про характеристики попиту.

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщається зі сфери обігу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що недосконала конкуренція базується на впровадженні нових досягнень науки і техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Тому розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а відтак значно підвищить їх), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація ( наприклад, диктат транспортних компаній при перевезенні сільськогосподарської продукції, що швидко псується ), за якої один і той же товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками споживача через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Це свого роду завоювання конкретної переваги за рахунок покращення якості продукції, реклами, подовження строків гарантійного обслуговування, надання більшого обсягу послуг тощо. В умовах диференціації продукту, властивої для монополістичної конкуренції, економічне суперництво зосереджується не лише на цінових, але й на нецінових факторах: якості, реклами, умовах продажу. Фірми доводять переваги своєї продукції за допомогою торгових знаків та фабричних клейм. У цілому нецінова конкуренція зумовлює поліпшення товару і повніше задоволення потреб споживачів. Хоча нерідко зміни в продукті є уявними, що не збільшують його корисності, ефективності, довговічності. Здебільшого нецінова конкуренція має місце в умовах панування олігополістичної структури монополій.

Олігополія (від грец. – “небагато, мало”) – це панування декількох міцних фірм у виробництві продукції в більшості галузей промисловості та їх диктат на ринку. За своїм характером олігополії є колективною монополією, в якій своєрідно поєднується монополія і конкуренція. Ціни, що встановлюється олігополією, є монопольними, а типовим механізмом їх встановлення є практика лідерства в цінах.

Олігополія ускладнює цінову конкуренцію через небезпеку війни цін. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди. Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін, вона більше контрольована, забезпечує триваліші переваги перед конкурентами за рахунок зміни продукту, вдосконалення виробничої технології, вдалої реклами. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів. А олігополія, в свою чергу, характеризується значними фінансовими прибутками, що дозволяють повніше займатись неціновою конкуренцією, ніж в умовах монополістичної конкуренції.

Різновидом недосконалої конкуренції виступає нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами.

Нечесна конкуренція - це нецивілізована форма боротьби з конкурентами, яка перешкоджає їхньому вступові в галузь. Особливо характерна для етапу становлення ринкових відносин. В сучасних умовах значною мірою ( але не повністю ) долається державним регулюванням, вдосконаленням господарського законодавства. Прояви нечесної конкуренції :

жорстокі, агресивні дії проти конкурентів;

тиск на постачальників ресурсів і банки з метою перешкодити в отриманні матеріалів та кредиту;

переманювання працівників;

різке зниження цін з метою розорення суперників;

шантаж;

шпигунство та інше.

Говорячи про монополістичну конкуренцію, слід згадати й про немонополістичну конкуренцію. Отже, немонополістична конкуренція – це боротьба між декількома фірмами, які випускають неоднорідну продукцію. Вона характеризується вільним виходом фірм на ринок. У сферу цієї конкуренції входить велика кількість реально існуючих ринків, зокрема галузей сфери обслуговування.

Досить велика кількість фірм обмежує контроль монополій над ціною. Відсутня взаємна залежність фірм, тому таємний зговір між ними фактично неможливий. Продукти характеризуються реальними ( функціональні особливості, матеріали, якість роботи, дизайн ) та уявними ( реклама, торгові знаки, марки, упаковка) відмінностями і різними умовами їх продажу ( послуги, розміщення та інше). Протягом незначного часу в умовах немонополістичної конкуренції фірми можуть мати як прибутки , так і збитки. В довгостроковому періоді легкий вступ і масовий вихід фірм викликає тенденцію до отримання через пошуки оптимального поєднання відповідної ціни, продукції та рекламно – пропагандистську діяльність.

Залежно від форми і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій вони називаються монопольними цінами.

Монопольна ціна – це різновид ринкової ціни товару або послуги, яка встановлюється монополіями вище або нижче вартості товару чи послуги і забезпечує їм прибуток. Монопольна ціна встановлюється внаслідок виробництва монополіями переважної кількості товарів чи послуг певного виду, обмеження ними конкуренції, досягнення панівного становища на ринку. Монопольно високі ціни встановлюються товаровиробником, який є монополістом у виробництві й на ринку або крупними компаніями на товари та послуги воєнного призначення, виконані на замовлення держави. В цьому випадку монополісти обмежують конкуренцію, порушують права споживачів і отримують внаслідок цього високі прибутки. Монопольно низькі ціни встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями. Монопольно низькі ціни встановлюються на товари та послуги, які закуповує крупна компанія на комплектуючі деталі дрібних та середніх фірм через контрактну систему; на сировину, яка закуповується в країнах, що розвиваються; на товари, виготовлені у державному секторі економіки і т.д.

Практика встановлення монопольних цін призводить до зменшення платоспроможного попиту населення, зменшення їх реальних доходів, ціни “притягують” конкурентів, тим самим вони сприяють розвиткові інфляційних процесів тощо. Ціни на товари, які виробляють державні підприємства, регулює держава. Такими типовими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв’язку й пошти тощо.

Уряд України в 1993 році запровадив пряме державне встановлення цін на продукцію природних монополістів. Для інших монополій передбачено встановлення жорсткого державного контролю за цінами через систему декларування.

Конкуренція – категорія явно суперечлива. З одного боку існує твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, - цілком конкурентним є той ринок, на якому учасники ( фірми ) не ведуть між собою конкурентної боротьби. І далі. Якщо конкурентна боротьба існує, такий ринок не вважається цілком конкурентним. Більш того, чим сильніша конкуренція, тим повніше формуються умови для її обмеження. Але ринок рухається вже не до цілком конкурентного, а до монопольного. Ця суперечливість конкуренції виступає передумовою найпротилежніших оцінок її ролі в економіці. Одні економісти стверджують, що конкуренція - це велика благо ( між іншим, ця точка зору є характерною для сучасних українських реформаторів ), інші наполягають на тому, що конкуренція, протиставляючи суб’єктів ринку і породжуючи монополію, - велике зло для економіки.

Як і чому виникає конкуренція ? Оптимального становища на ринку господарюючі суб’єкти досягають у результаті отримання ними економічної самостійності. Тобто, коли вони отримують право володіння, користування й розпорядження виробленою продукцією. В той же час економічна самостійність породжує прагнення виділитися серед рівних, довести свої переваги, утвердити своє панування, забезпечити собі більш вигідне становище, більший прибуток і т.д. Це породжує між економічно самостійними й відокремленими господарськими одиницями певне суперництво, боротьбу, яка й отримала назву конкуренції. В конкуренції важлива не перемога, а участь: цей жорстокий і конфліктний метод взаємодії ринкових суб’єктів створює такі поняття як “конкурентність ринку”, “конкурентна боротьба”. Конкурентність ринку визначається тими межами, в рамках яких окремі фірми здатні впливати на ринок, тобто на умови реалізації своєї продукції, насамперед на ціни. Чим менше окремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію тим більш конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається тоді, коли окрема фірма на ринку товарів не впливає зовсім. Це можливо лише в разі, коли на ринку товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніяк не може вплинути на ціну товару, й сприймає її як таку, що визначається ринковим попитом і пропозицією. Таким ринок називається цілком конкурентним. А фірми, що діють в умовах цілком конкурентному ринку, не ведуть між собою конкурентної боротьби. Якщо ж окремі фірми мають можливість впливати на умови реалізації своєї продукції ( в першу чергу на ціни ), то вони ведуть між собою конкурентну боротьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, цілком конкурентним уже не вважається

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець – для їх реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки. Конкуренція також є важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку.

В силу своєї суперечливої природи конкуренція несе в собі одночасно як позитивні так і негативні наслідки і дії. З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників у процесі дбання про свої власні мікрогосподарчі інтереси сприяти суспільному прогресу. Див. схему 3.

Як будь-який суспільний процес, конкуренція має й негативні наслідки. Тому переоцінювати її можливості в реальній підприємницькій діяльності не слід. Більш того, враховуючи, що негативні наслідки конкуренції органічно властиві ринковому механізму, заснованому на приватній власності (стихія, анархія), необхідно в конкурентній стратегії постійно передбачати локалізацію цих наслідків. Негативні моменти конкуренції див. на схемі 4.

Конкуруючі об’єкти поводять себе на ринку по-різному, виходячи з конкретних умов і тих завдань, які вони перед собою ставлять, які вони перед собою ставлять. Можна виділити три основних типи конкурентної поведінки. Див. схему 5.

Схема 3.

Позитивні наслідки конкуренції.

Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забезпечення переваг суперникам шляхом введення нових компонентів ринкових відносин ( нова продукція, нові технології або нові форми організації виробництва і т.д. ). Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до зміни існуючої структури попиту і пропозиції.

Пристосувальна конкурентна поведінка - це упередження дій конкурентів у галузі модернізації виробництва. Вона застосовується тоді, коли підприємець не впевнений у своїх інноваційних можливостях. У цьому випадку намагається скопіювати насамперед у стислі терміни досягнення своїх суперників.

Гарантуюча конкурентна політика покликана забезпечити стабілізацію на тривалу перспективу досягнутих позицій на ринку за рахунок підвищення досягнутих позицій на ринку за рахунок підвищення якості продукції, зміни її асортименту, надання додаткових послуг, пов’язаних з гарантійним обслуговуванням. Цей тип конкурентної поведінки застосовується, як правило, тоді, коли підприємець не має можливості суттєво змінювати виробничу й комерційну програми і має слабку інноваційну базу.

Схема 4.

Негативні наслідки конкуренції.

Схема 5.

Типи конкурентної поведінки