Реферат: Монетарна політика і її інструменти

Проте в дійсності удосконалення практики встановлення норм обов'язкових резервів, які вводяться згідно з Законом про контроль за грошовим обігом, зв’язані із різноманітного роду тонкостямi технічного характеру. Останні роблять меньш привабливими, із точки зору ФРС, використання зміни норми обов'язкових резервів у вигляді інструменту грошової політики. І хоч юрiдично цей інструмент досі ще доступен, після 1980 року він в чималій мірі загубив свою актуальність і був відкладений до найкращих часів. Сьогодні тяжко сказати, чи є в нього майбутнє.

Особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі розвитку

В основі грошово-кредитної політики лежить теорія грошей (монетарiстська теорія), що вивчає процес впливу грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому.

Довгі роки серед економiстів ведуться дискусії, обумовлені двома різноманітними подходамi до теорії грошей: модернiзiрованою кейнсіанською теорією, і сучасною кількісною теорією грошей (монетарiзмом) - із інший.

В чому суть суперечки? І кейнсіанці, і монетарiсти визнають, що зміна грошової пропозиції впливає на номiнальний ВНП, але оцінюють по-різному і значення цього впливу, і сам механізм: із точки зору кейнсіанців, в основу монетарної політики повинен бути покладений рівень процентної ставки, а із точки зору монетарiстів, - сам рівень грошей.

Кейнсіанська теорія грошей

Основні положення теорії ,що відстоюється кейнсіанцамi у галузі грошей, слідуючі:

Ринкова економіка всередині себе представляє нестійку систему з багатьма "пороками". Тому державні слід регулярно використати різноманітні інструменти регулювання економіки, в тому числі і монетарну політику.

Ланцюг причiнно-слідчих зв'язків пропозиції грошей і номiнального ВНП такий: зміна в грошовій пропозиції є причиною зміни процентної ставки, що, в свою чергу, приводить до зміни в інвестиційному попиті і крізь мультиплікаційний ефект - до зміни в номiнальному ВНП.

Основне теоретичне рівняння, на якому базуються кейнсіанці:

ВНП=C+I+G+NX,

де C - споживчі видатки населення; I - інвестиції; G - державні видатки на покупку товарів і послуг; NX - чистий експорт.

Кейнсіанці вважають, що ланцюг причiнно-слідчих зв'язків між пропозицією грошей і номiнальним ВНП великий. Центральний банк при проведенні монетарної політики повинен володіти великою інформацією (наприклад, як скажеться на інвестиційному попиті зміна процентної ставки і, отже, наскільки змінитися величина ВНП). Нарощування грошової пропозиції взагалі має багато які негативні наслідкі, наприклад економіка може опинитися в так званої "ліквiдній ловушці". цю ситуацію провокує, чимало збільшення грошової пропозиції, коли процентна ставка знижується до критично низького рівня, наближаючись до мінімального, що означає виключно високе віддавання переваги ліквiдностi. Пропозиція грошей продовжує збільшуватися, але процентна ставка уже не реагує на це, бо нижче певного рівня вона не може опуститися. Але якщо ставка проценту не реагує на зміну грошової пропозиції, то рветься ланцюг причiнно-слідчих зв'язків між зростанням кількості грошей в обігу і номiнальним ВНП.

В зв'язку з викладеним вище спостержемо, що кейнсіанці вважають монетарну політику не настільки сильно дійовим засобом стабiлiзації економіки, як, наприклад, фiскальна або бюджетна політика.

Кейнсіанці вважають, що головною проблемою в державному регулюванні є підбурювання еффектного попиту, а не боротьба з інфляцією, що повинна носити регулюємий характер (інфляція потрібна економіці, бо - вона додатковий генератор еффектного попиту).

Але адже немає гарантій того, що інфляція не вийде з-під контролю держави. Наприклад, можна змоделювати таку ситуацію: з метою наступного зростання обсягу виробництва збільшено грошова пропозиція. Проте між приростом грошей в обігу, інвестиціями і наповнені ринку товарами існує певний тимчасової лаг. Першою реакцією ринку на збільшення грошової пропозиції буде зростання цін на товари і послуги. Покупець адаптується до підвищених цін, але у нього виникає і адаптивне сподівання, і, відповідно, підвищений попит, зв'язаний із подальшим зростанням цін. Тому першою реакцією споживача на товари, що з'явилися буде підвищений попит на них, і, як слідство, буде тривати зростання цін.

Монетаристський підхід

В цілому в 70-х гг. спостерігалась криза кейнсіанської школи. В економічній науці поперше став переважати неокласичний напрям, а після цього - монетарiзм. Головний теоретик монетарiзма - відомий американський економiст, лауреат Нобелєвської премії М.Фрiдмен.

В самих загальних рисах основні положення монетарiзма такі:

Монетарiзм базується на переконанні, що ринкова економіка це внутрішньо стійка система. всі негативні моменти - результат некомпетентного втручання уряду в економіку. Це втручання слід свестi до мінімуму.

Кореляція між грошовим чинником (масою грошей в обігу) і номiнальним об'ємом ВНП виявляється понад тісною, ніж між інвестиціями і ВНП. Динаміка ВНП слідує безпосередньо за динамікою грошей (правда, з деяким спізненням), тому монетарiзм робить упор на гроші.

Монетарiзм спирається на рівняння І.Фiшера: М*V=P*Q, але якщо І.Фiшер робить упор на взаємозв'язок грошового феномену з цінами, то М.Фрiдмен ув’язує динаміку грошового чинника із номiнальним ВНП.

Оскільки добуток P*Q - це фактично номiнальний ВНП, то рівняння можна представити як: М=ВНП/V.

Монетарiсти затверджують, що величина V стабiльна, тобто практично не змінюється в краткостроковому періоді, а в довгостроковому періоді змінюється повільно і ці зміни легко передбачені. Крім того, при зміні грошової пропозиції V не змінюється.

Але якщо V стабiльна, то чинник грошей можна записати з певним коефіціентом k, тоді

k*M=ВНП,

отже, грошова пропозиція - це вирішальний чинник, що впливає на зміну ВНП.

Причiнно-слідчий зв'язок між пропозицією грошей і номiнальним ВНП здійснюється не через процентну ставку, а безпосередньо, тим самим відомі як би" вхідні і вихідні дані "впливу пропозиції грошей на ВНП, самий ж механізм впливу скритий. М.Фрiдмен спробував пояснити цей механізм, ввівши проміжну категорію - "портфель активів", тобто сукупність всіх ресурсів, якими володіє iндивiдуум.

Фрiдмен відзначав, що кожна людина звикає до певної структури активів: співвідношенню грошей і інших видів активів. При збільшенні грошової пропозиції звичне співвідношення змінюється і, щоб відбудувати його, люди починають купувати будь-які реальні і фінансові активи (а не тільки облігації, як представляють кейнсіанці). Совокупний попит зростає і в кінцевому рахунку привозить до зростання номiнального ВНП.

Виходячи з цього, М.Фрiдмен висунув "грошове правило" сбалансованої довгострокової монетарної політики, а саме: державі слід підтримувати обгрунтований постійний приріст грошової маси в обігу. Величина цього приросту визначається рівнянням М.Фрiдмена:

М = P + Y,

де М - средньорічний темп приросту грошей, % за тривалий період; Y - средньорічний темп приросту ВНП, % за тривалий період, %; P - средньорічний темп очікуваної інфляції, %.

Средньорічний темп очікуваної інфляції підраховується по так званій "сент-луiсськiй моделі", а саме - із совокупного рівня інфляції віднімається інфляція, викликана державою, профспілками і т. п. Одержується різниця - ця величина так званої очікуваної інфляції.

Монетарне правило М.Фрiдмена активно стало застосовуватися із 1975 року в Англії і США (течерiзм і рейганоміка), в так званій політиці таргетування, тобто щорічного запровадження певних обмежень на збільшення грошової маси в обігу. Грошове правило М.Фрiдмена припускає стабільне і помірне зростання грошової маси в межах 3-5% на рік. В разі порушення грошового правила при темпі грошових вливаннь в економіку понад 3-5% на рік буде діятися збільшення інфляції, а якщо темп уливання буде нижче 3-5%, то темп приросту ВНП буде падати.

Заключення

На сучасному етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені, особливої важливості набули питання, пов’язані з системами державного регулювання. Вважаю, що не треба доводити того, що від методів та інструментів державного регулювання залежить демократичний устрій в суспільстві. У цьому науковому дослідженні, автор детально зупинився на інструментах монетарної політики. Після розгляду питання можна сказати:

основними інструментами регулювання грошової маси в цей час в світовій економіці є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі та продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів, центральний банк може здійснити вливання резервів в кредитну систему держави або вилучити їх з обороту. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком спільно з групою дорідних банків та інших фінансово-кредитних закладів;

серед інструментів монетарної політики зміна банковської облікової ставки займає друге місце за значенням після політики центрального банку на відкритому ринку;

третім інструментом монетарної політики є зміна норми обов’язових резервів. Цей інструмент, на думку спеціалістів, які зай маються цією проблемою, є найбільш потужним але в той же час достатньо грубим, оскільки торкається основ усієї банковської системи. Навіть незначна зміна норми обов’язкових резервів може викликати значні зміни в об’ємі банківських депозитів та кредитів, тому вживається цей інструмент у виключних випадках.