Реферат: Твори Коцюбинського в зарубіжній критиці

Останнім часом фонди Чернігівського літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського збагатилися цікавими матеріалами, які свідчать про обізнаність за рубіжних читачів з творчістю великого українського письменника-гуманіста.

Відомо, що в 1909 році у Відні вийшла збірка творів М. Коцюбинського в перекладі на німецьку мову Вільгельма Горошовського під назвою «Pro bono publico». До цієї збірки увійшли такі твори письменника: «Для загального добра», «Під мінаретами» та «На віру».

Широкі читацькі кола Західної Європи радо зустріли книжку, вихід її було відзначено в багатьох газетах Німеччини, Австро-Угорщини, Швейцарії, Чехії, Англії та Франції.

Музеєві пощастило одержати 11 мікрофільмів з текстами рецензій на цю збірку, а також повідомлення про те, що готуються ще 11 мікрофільмів.
В белетристичному додатку під назвою «Feirabend» до газети «National Zeitung» від 10 червня 1909 року, надісланому музеєві Базельською університетською бібліотекою з Швейцарії, в розділі «Огляд книг» вміщено рецензію за підписом R. А.

Починається вона повідомленням про вихід українських новел Михайла Коцюбинського, які видано у Відні в 1909 році накладом Карла Конегена (Ернст Штульпнагель). Далі автор рецензії пише: «В наш вік точиться велика визвольна боротьба. Пригноблені стани і нації прагнуть звільнитися від своїх гнобителів. Нація, що нараховує 30 млн. чоловік, які живуть в Австрії й у Росії, - українці (в Австрії їх називають русинами), нація, про існування якої ми, західні європейці, до цього часу ледве мали уявлення, виступає перед нами повна могутнього власного життя і відкриває нам свою велич і красу в оригінальних та прекрасних творіннях мистецтва.

Так, розглянутий том містить 3 витончені, живі новели уславленого українського письменника Михайла Коцюбинського, що живе в Чернігові».
В газеті «Basler Volksblatt» від 28 березня 1909 ро ку читаємо: «Нам не зовсім зрозуміло, як поставлено» питання в передмові (до збірника «Pro bono publico» -І. К.), чому до цього часу не перекладено жодної книж ки з української. За останній час є кілька перекладів поетичних і прозаїчних творів молодої української літератури. Якщо історія великоруської літератури, за Олександром Герценом, була переліком мучеників або списком арештантів, то ці гіркі слова в повній мірі стосуються і до носіїв нової української літератури в Росії. Найбільш видатного з українських поетів Тараса Григоровича Шевченка було віддано у солдати, а кращий знавець українського народу Драгоманов помер у вигнанні. Може, нова конституція царського уряду дарує свободу переслідуваній літературі?

У премійованому оповіданні «Під мінаретами» Коцюбинський вводить нас в гущавину боротьби між молодими і старими течіями в ісламі.
...В першому оповіданні «Pro bono publico», - відмічає далі рецензент, - змальовано боротьбу румунського селянства з сучасною державою. Невимовні страждання приносить Замфіру Нерону руйнування його виноградника, ураженого філоксерою. Тільки завдяки його добрій дружині Маріорі він не стає румунським Михаелем Кольхаазом.... Тут Коцюбинський показав себе не тільки як гострий, але й глибокий спостерігач, що вміє вловити плинні настрої душі і передавати їх з живою вірогідністю.

Крім великої їхньої художньої значущості, ці новели є цікавими документами для розкриття глибин душі народів, про які він розповідає».
Австрійська преса відгукнулась на збірку оповідань Коцюбинського багатьма рецензіями, з яких музеєві вдалось одержати вісім - з Віденської університетської бібліотеки.

З газети «Neues Wiener Tagblatt» («Нова Віденська щоденна газета») від 3.V.1909 року у розділі «Litera rische Rundschau» (Літературний огляд) дізнаємось, що «погноблені царизмом на протязі століть українці тільки недавно почали усвідомлювати свою національну особливість». «Чи мають вони також власний літературний колорит?» - запитує автор статті.
«— На це питання не можна ще відповісти ствердно з наявних новел, з якими Михайло Коцюбинський, один з найвидатніших письменників молодої української лі тератури, вперше виступає перед німецькою публікою.
Він має спільну з російськими письменниками пластику зображення і тонке відчуття природи і так само глибокий психологічний аналіз... Отож у всякому разі не буденна художня натура».

Віденський часопис «Даs Wissen fur Alle» (Знання для всіх»), 1909 р. №-25, відзначає: «Книга є цікавою спробою познайомити німецьку публіку з українською літературою, і вибрані новели безперечно талановиті... Особливо перша новела з її захоплюючим описом природи й виразним змалюванням боротьби, яку веде уряд у Бессарабії проти філоксери в атмосфері відчаю виноградарів...».

Не менш цікаву рецензію на цю збірку надрукувала газета «Wiener Abendpost» («Віденська вечірня пошта») від 1 травня 1909 року.
«Автор перебуває в першій і останній новелах цілком в оточенні своєї батьківщини...» - відмічає рецензент. Аналізуючи новелу «Під мінаретами», він зупиняється на тяжких умовах життя татар у царській Росії. «В новелі «Для загального добра», - продовжує автор рецензії, - описується горе, яке спіткало власника виноградинка, зараженого філоксерою. Перевага цієї новели полягає в захоплюючому описі природи і в художній об'єктивності, за якою відчувається горе селянина і повага до нього...».

З нещодавно прибулих 5 мікрофільмів рецензій з віденських газет зараз готуються фотовідбитки та переклади.

Мюнхенська «Bauensche Staatsbiblfothek» («Селянська державна бібліотека») радо відгукнулась на прохання музею та надіслала рецензію на збірку Коцюбинського в журналі «Даs Wissen fur Аllе».

На цьому перелік рецензій не закінчується. Одержано мікрофільм з рецензії на збірку «Pro bono publico», вміщеної в газеті «Londoner General Anzeiger» («Лондонський загальний покажчика) від 9 червня 1909 року, з відділу друкованих книг Британського музею у Лондоні.

З західнонімецької бібліотеки Марбург-Лан нас ласкаво повідомили про те, що для музею готують два мікрофільми з статей, вміщених у «Ессенській народній газеті» за 13 квітня 1913 року.

Ця бібліотека люб'язно подала музеєві ще низку адрес бібліотек Західної Європи, де можна здобути додаткові матеріали та рецензії на збірку «Pro bono publico».

Німецька державна бібліотека (Берлін) обіцяла зробити 8 мікрофільмів з рецензій в гамбурзькій, дрезденській, вісбаденській та ессенській газетах, в газетах, що виходили в Франкфурті-на-Майні, в «Швабській хроніці» тощо.
Одержано мікрофільми з національної бібліотеки Страсбурзького університету (Франція). Це рецензія, яку було опубліковано в газеті «Strassburger Burger zeitung» від 30 жовтня 1909 року.

Розшук рецензій в інших країнах продовжується.
Надзвичайно цінною є знахідка, яку нещодавно одержано від Славістського інституту з міста Мілуокі (Штат Вісконсін, США) з копією автобіографічного листа Михайла Коцюбинського. Цей лист був адресований польському перекладачеві творів письменника, що вийшли у 1906 році у Бродах під ініціалами «N.M.». Окремі автобіографічні місця з цього листа, датованого 18.XI.1906 p., особливо цікаві. «Нащо Вам здалася моя
життєпись, — пише М. Коцюбинський. - Про се нічого не пишете — і я не знаю, в якому об'ємі давати Вам її?

В кожному разі думаю, що я не така значна особа, аби моїм життєм цікавилися люди, через те подаю Вам, на Ваше жаданнє, тільки деякі дати.
Родився я 5 вересня ст.ст. 1864 р. на Поділлі, в м. Вінниці, в родині урядовця. Батько мій походив з давнього боярського українського роду, і симпатії до всього українського були доволі тривкими в нашій роди ні. Перші дитячі роки пройшли для мене під впливом моєї матері, до якої я був подібний своєю психічною організацією. Ще на 8-9 році життя почав я складати українські вірші, подібні до народних пісень, а на 12-13 році, під впливом творів Марка Вовчка і Шевченка, зробився цілком свідомим українцем. Сей період життя найбільш для мене важний, бо взагалі тоді і відбувся найбільший перелом у моїм світогляді. З за надто релігійної дитини я став атеїстом, начитавшись Фейєрбаха, а відтак соціалістом. Визвольний рух у Росії захопив мене у 80-х роках минулого століття цілком - і я ходив «у народ», займався пропагандою на селі. Вже з того часу почала переслідувати мене поліція - і скільки себе пам'ятаю, усе був під ласкавим доглядом її, а часто-густо мав великі неприємності, ревізії, причіпки і заборону служити і навіть приватно заробляти на хліб.

А тут ще сталося так, що батько, лишившись без посади, заслаб і скоро помер, і у мене на руках, у дев'ятнадцятилітнього хлопця, лишилась велика родина. Мати осліпла. Настала біда. Я став невільником обов'язків, чорним волом своєї родини при дуже поганому стані здоров'я. Мусив заробляти лекціями, бо служити невільно було, і то потай, щоб не довідалась поліція. На 26-ому році життя р. 1890 надрукував першу пробу пера у «Дзвінку». Що писав далі - самі знаєте. Року 1892 удалось мені якимсь чудом попасти на службу в Бессарабію, де я служив у науковій філоксерній комісії в Міністерстві рільничому. Року 1895 перевівся на таку ж службу на південь Криму. 1896 року застудився і тяжко заслаб, через що мусив покинути посаду і переїхати на службу в Чернігівське земство, але урядова адміністрація не пустила мене в земство, через що я переїхав до м. Житомира, де якийсь час видавав газету «Волынь». 1898 року повернув до Чернігова на земську службу, де і досі служу. Керую сільськогосподарською статистикою.

Пишу мало, рідко коли буваю задоволений з того, що написав. Поки обдумую - все таке гарне, яскраве, прозоре і повне життя, а коли берусь за перо — все ви ходить таке мізерне, бліде, неінтересне. Самокритика у мене дуже гостра. Коли б можна було процес творчості обмежити лише уявою — я був би самою щасливою людиною. Читаю багато і добре знаю європейську літературу — ото Вам і все, може, занадто багато, більш, ніж варто сказати про себе.