Реферат: Символіка у творчості українських поетів-романтиків

Серед різнорідної символіки українських романтиків, заслуговує на увагу також символ вікна. У поезії він менш поширений ніж в прозі й, окрім цього, в українських романтиків він менш поширений ніж у західноєвропейських, особливо німецьких. Проте я вирішив більш детально зупинитись саме на цьому символі, оскільки він мало досліджений.

Незважаючи на те, що тема вікна мало розроблена українськими романтиками - це наскрізний мотив європейського романтизму. Розвиток та ствердження цього мотиву визначається особливостями романтичного світосприйняття. Воно характеризується розумінням глибокого протиріччя між бажаним і існуючим, між кінечним і безкінечним. Романтизм сповнений туги за простором, за незвіданими далями, він намагається вирватися з пут, що сковують його - з обмежуючої дійсності. В той же час, для нього характерно, особливо в пізній період, розуміння сили й непереборності оточуючого світу, його законів. Відчуття зв'язаності, неминучої замкнутості, у багато разів збільшує тугу за ідеальним, безмежним. Класичним романтичним вираженням цього протистояння двох світів, їх взаємозв'язку і в той же час недосяжності ідеального, туги за ним, став у мистецтві романтизму "мотив вікна" (або "символ вікна").

У поезії на прозі романтизму присутні два типи символічного спостереження пейзажу: пейзаж, побачений з якоїсь високої точки, пагорбу чи піднесення та пейзаж, як "вид з вікна". Сутність їх романтичної природи полягає в тому, що обидва типи припускають звернення до безкінечності. "Вид з пагорбу" породжує у романтичної людини відчуття своєї причетності світу безмежних далей, це пейзаж, що стверджує бажану можливість реального зближення, навіть злиття з природою.

"Вид з вікна" також спрямований в далину, але за своєю суттю він вже конфліктний, бо виражає не почуття гармонії, а тільки порив до неї. Вид з вікна визначає той стан, який найкраще можна визначити романтичним словом "туга" чи "томління".

Ранній романтизм у своєму прагненні до позамежного часто звертається в космічні простори, до місяця та зірок. Цим пояснюється любов романтиків до нічних місячних пейзажів. Вночі, коли стихає суєта дня, природа виступає у своїй справжній, потаємній суті. Тоді прочиняється завіса над її таємницями, доступною стає її мова:

... Над Украйной плыла

В облачке злато-кудрявом

Полуночная луна.

И над лугом благовонным,

И над лесом будто сонным,

И на небе тишина...

Как роскошно и светло

Небо в озере легло!

Как блестит на вышине,

Как горит во глубине...

(А.Метлинський "Украинские ночи")

Однією з особливостей ранньоромантичного виду з вікна є його панорамність. Пейзаж уявляється безмежним і нерідко ця безмежність підкреслюється різноманітними звуками, що долинають звідти, куди не дістає погляд:

И снова пани у окна

Сидит задумчива, бледна

И слушает, как вдалеке

Вторится топот по реке.

Вот топот тише, тише стал -

То замирал, то оживал -

И вдруг исчез - в далёкий мрак

Как будто утонул козак.

И только лишь когда рассвет

Свой розово-огнистый цвет

Разлил на небе голубом

И звезды, трепетным лугом

Дрожа, как стали потухать

И неприметно исчезать,

В тумане забелел поток,

[-27-]

Дохнул из саду ветерок,

И предрассветный соловей

Запел в тени густых ветвей,

Любовной негою дыша, -

Вздохнув, жена Барабаша

Легла печально почивать

На одинокую кровать.

(Є.Гребінка "Богдан", розділ IV)

Визначальним тут виявляється не тільки вигляд з вікна, а й стан людини біля вікна. Його можна охарактеризувати як туга за ідеальним, як бажання досконалості і щастя. Смисл романтичної формули "ще тут, а не там" стає чітким, дякуючи введенню образу вікна: воно вказує одночасно на ціль прагнень і на неможливість її досягнення. У даному випадку лірична картина ускладнюється ще й тим, що героїня чекає на свого чоловіка, прагне зустрічі з ним. Це основна тема цього уривку, що трохи стирає образ вікна і пейзажу за ним, забарвлюючи їх особистими, інтимними переживаннями.

У вищезгаданому уривку присутня ще одна, дуже цікава риса - це освітлення. Відомо, що романтизм не полюбляв яскравого денного світла, так як вважав його неживописним. Його більш приваблювало ранкове чи вечірнє освітлення, багате на відтінки кольорів, [-28-] переливи фарб, можливі відблиски та рефлекси, рух тіней, що ми і бачимо у цьому та багатьох інших ліричних пейзажах поетів-романтиків.

У літературі, частіше у прозі, широко використовується "прийом Керстінга" - зображення сонячного або місячного світла, що вливається у вікно і оживлює все навколо. Виникає той же ефект, що і в живописі: світло змінює і надихає дійсність. Він сприймається романтичним героєм як символ вічності, як вісник ідеального світу. Часто визнається ірраціональність того, що відбувається, також підкреслюється й велика творча сила світла, як частини природи, що вічно творить, як місцезнаходження духовного начала світла. У той же час місячне світло нерідко носить містично-потойбічне забарвлення:

Не спить Наталочка одна,

Сидить небога у вікна.

Крізь гілля місяць світе.

Ось по шляху щось їде!

Земля гудить і стугонить,

Вітрець по листях шелестить;

Хтось їде-поспішає,

До двора привертає.

(М.Костомаров "Наталя")

Тут пейзаж з вікна із місячним світлом передує появі мерця. З допомогою кількох [-29-] слів Микола Костомаров створює атмосферу тривалого очікування і образ вікна то місячного світла має тут складне символічне значення.

Ірраціональна природа світла, що проникає крізь вікно у житло, нерідко також вступає у романтизмі у протиріччя з побутом та буденністю, вказує на мізерність щоденних житейських клопотів у порівнянні з вічними, у романтичному розумінні, цінностями - природою, мистецтвом, благородними поривами серця, з коханням. Так знову "тема вікна" і світло стверджують романтичну протиставленість поезії та прози, духовності та меркантилізму чи, як в останньому прикладі, реальності та нереальності, звичайності та містики.

У західноєвропейській поезії та прозі можна детально прослідкувати розвиток "теми вікна" від раннього романтизму до пізнього та неоромантизму. В поезії українських романтиків теж помітна зміна та розвиток символу вікна, хоча й у меншій мірі. Основною рисою цього розвитку є зменшення містицизму та фольклорності світу за вікном, він набуває більш художнього значення.

Зрілий романтизм не відмовляється від панорамності пейзажних видів з вікна. Але вони стають більш конкретними та детальними, зберігаючи композиційні принципи ідеалізованого [-30-] пейзажу. Проте вже в пізньому романтизмі намічається і встановлюється нове відношення до пейзажу за вікном. Він все більше набуває естетичного значення. Вікно, крім своєї попередньої функції, слугує ще й рамою для якогось фрагменту ландшафту. Вікно дає можливість вибору того єдиного ракурсу, що надасть естетичну насолоду. Картина за вікно - багато в чому результат творчості того, хто дивиться Від його смаку, художніх симпатій та відношення до природи залежить те, який вид виникає за вікном. Отже, тепер пейзаж за вікном існує не сам по собі, і не за власною волею природи, він будується за законами мистецтва. Вид знову виражає собою романтичний ідеал, але це ідеал прекрасного в мистецтві.

Вікна постійно виступають в якості символів людського буття, ритму життя, самовідчуття особистості, наповнюються метафоричним смислом. Тому не випадково, що в романтизмі різні стани людської душі виражаються через образ вікна, що набуває символічного значення:

Темнело поле, из тумана

Луна кровавая взошла;

Взглянула с трепетом Оксана

И быстро молча отошла

[-31-]

От неприветного окна,

Страшась кровавого светила.

(Т.Шевченко "Слепая")

У даному випадку крім зображення внутрішнього стану Оксани, вікно виступає і в ролі передбачення близької зустрічі:

Завыли псы, рога трубили,

И шум, и хохот у ворот -

Охота с поля возвратилась,

И пан к страдалице идет

Бесстыдно пьяный...

(Т.Шевченко "Слепая")

Тут зустріч має негативне забарвлення, частіше ж вікно виступає як символ радісної зустрічі: відома формула "відкрилось вікно" (як правило, вживається у переносному значенні). Також у романтиків вікно стає традиційним символом надії на щастя, радісної зустрічі з щастям - "в темному вікні загорілось світло".

Для українських романтиків також дуже характерний мотив чекання матері сина перед вікном:

У неділеньку раненько,

Рано, до схід сонця

Ой журилася Грициха,

Сівши у віконця,

І смутними оченьками

За Самар гляділа,

У те поле безконечне,

Де Саур-могила.

З того краю далекого

Сина сподівалась...

(М.Петренко "Іван Кучерявий", частина І)

Найпоказовішим твором серед українських поетів-романтиків з приводу "теми вікна" є балада Левка Боровиковського "Маруся". Символ вікна тут є однією з провідних тем, він втілює романтичне двосвіття, конфлікт між світом реальним та фантастичним, містичним світом сну. У творі образ вікна зутрічається сім разів. У перших двох випадках вікно ще не несе прямого символічного навантаження, воно зображує українські фольклорні звичаї, проте у дуже романтичному дусі: