Реферат: Поезія Михайла Драй-Хмари

Як бачимо, публікації «Лебедів» надавалося неабиякої ваги. Редакція альманаху зробила чимало, щоб зосередити увагу на сонеті Драй-Хмари, підкреслити його смислову значущість, імпульсувати громадську думку до розмислів над ним. Можна припустити також, що згадка в інтермедії про вальдшнепів асоціювалася з гірким спогадом Миколи Хвильового про долю його роману «Вальдшнепи».

Таким чином, сонет М. Драй-Хмари «Лебеді» поставав перед читацькою громадою у своєму істинному змісті, неприйнятному, точніше, крамольному чи навіть «вибуховому» з офіційного погляду. Це був хай дещо замаскований, але в свою чергу виклично сміливий коментар до сонета.

Без особливих труднощів розшифрували драй-хмарівську алегорію і казенні ортодокси, зробивши, природно, свої оцінки. Це були, ясна річ, політичні, жорстокі — у дусі часу — висновки. Автора сонета таврували як носія і проповідника ворожої ідеології. «Є у нас, правда, на терені нашому й елементи «приборкані» (диктатурою пролетаріату), і у цих елементів є підстави для «одчаю і зневіри», є у них і співці, і «п'ятірні грона», і навіть «дерзальники»,— з погрозливою багатозначністю проголошував один із критиків. (Новицький М. На ярмарку. X., 1930, с. 11).

Драй-Хмара намагався відвести від себе звинувачення. У четвертій книжці альманаху він пропонує своє (слід визнати, не надто переконливе) тлумачення твору. Він посилається насамперед на сонет Маллярме, який був для нього взірцем. У заключних же терцинах, твердить Драй-Хмара, він нібито натякав на «п'ятьох поетів «Абатства», що зреклися еготизму (тобто побільшеної думки про себе — ред.) і, наблизившись до сучасності, розбили лід «одчаю і зневіри», в якому замерз темний геній Маллярме».

Вірш Стефана Маллярме пройнятий скорботою і відчаєм. «Краси пречистої безсмертний гордий син» — Лебідь у перекладі сонета, зробленому невдовзі Драй-Хмарою, вкрив себе навік «холодним сном зневаг». Безнадійні його змагання в пустелі, «як мертвої землі засяє сонний сплін». Ударом своїх крил він не в змозі розбити лід і вирватися з крижаного полону. Безвихідь, трагізм як лейтмотив французького сонета, що визначає його атмосферу, відтворюють й інші перекладачі Маллярме. У М. Терещеика, наприклад, «Самотній лебідь скрив своє ясне чоло Презирства гордим сном у марному вигнанні», «Немає більш йому надії заспівати Про край омріяний і прибраний у шати, Коли кругом нудьга і крижані світи». «Мертве озеро під білим покривалом» зображено у перекладі О. Зуєвського. «Смуток і зима» тут сковують пісні. «Власним голосом, ніколи не луналим» Лебедю виспівати їх не судилося.

Але ж сонет Драй-Хмари, що окремими деталями й справді де в чому нагадує твір французького поета, повитий зовсім іншим настроєм й утверджує зовсім іншу поетичну ідею. За твердженням О. Зуєвського, Драй-Хмара, «познайомившись з прославленим сонетом Маллярме,[...] на базі його змісту написав власну сонетну композицію — парафразу». Та у цій «парафразі», визнає Зуєвський, Лебідь виступає в «активній ролі», що й робить тут його якимось «борцем», «дерзальнпком».

Отож основна тема вірша Драй-Хмарп діаметрально проти­лежна французькому прототипові. Український поет докорінно переосмислює вірш Маллярме, котрий, може, й дав поштовх для створення його власного сонету «Лебеді». Сонет Драй-Хмари — неповторно оригінальний витвір словесного мистецтва, з своїм змістом, своїм пафосом, своєю художньою системою.

Початкові два катрени сонета витримано в оповідній манері. Гурт лебедів на затишному плесі. Величні птахи, сумирні, «приборкані» влітку й восени, взимку сильними крилами ламають лід і рвуть пута покірності, пізнаючи щастя вільного лету. Кардинально змінюється інтонація у другій частині сонета: терцини, що згідно з сонетною традицією несуть головігу поетичну ідею твору, звучать у вольовому, закличному ключі. Постає паралель: лебеді — митці. До них, носіїв прекрасного, звернуто щиросердний, палкий, пристрасний поклик залишатись непохитно вірними заповітам краси і добра. Додаткові — вельми значущі для осмислення сонета — дані дає знайомство з його автографом.

Великий зошит оригінальних і перекладних творів М. О. Драй-Хмари, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, передусім засвідчує виключну вимогливість митця. Маємо тут докази воістину самовідданої його працелюбності і виняткового чуття відповідальності перед читачем, перед літературою. Безліч закреслень, замін, варіантів. Пошуки найточнішого, найправильнішого означення. Невтомна турбота про звучання слова у рядку, віршованого рядка у контексті твору.

Драй-Хмара мав звичку ретельно датувати свій літературний труд. Подеколи після оригінальної чи перекладної поезії він, не обмежуючись фіксацією числа, місяця, року, зазначає час доби (наприклад, «Ніч, чверть на 12») або якісь зовніші обставини («Ясний холодний день», «Дощового дня» тощо).

Сонет «Лебеді» датовано 11—14 і 25 вересня 1928 року (аркуші 122 зворотний — 123 і 124). Деякі заміни і виправлення у першому катрені сонета викликані, найвірогідніше, турботою про художню гармонійність. Так, сперш намічався надто декоративний варіант рядка: «Леліючи здаля (в імлі), мов пишні туберози». Екзотична «пишна» квітка, звичайно, не типова для України. Може, саме тому дещо штучне порівняння поступається іншому — природному, відчуто зоровому: «І шиї гнулися у них, як буйні лози» (щоправда, при цьому втрачене евфонічне привабливе сполучення «леліючи в імлі»). Лебеді спочатку «купалися», згодом «полоскалися», нарешті віддається перевага дієслову «плюскоталися».

У другому чотиривірші спостерігаємо, здається, ледь помітну перестановку. Варіантові «Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози» віддано перевагу порівняно з початковою редакцією: «Коли ж надходили...» — чи не тому, що доцільно було змінити логічний акцент, виносячи на перший план важливу прикмету (до того ж і фонічно «виграшну»)? Автора не задовольняє рядок: «Вони ламали лід, мов крилами весни». Образне уподібнення «мов крилами весни» нагадує про поетику символістів (як і вираз «білі сни», закріплений у тексті сонета). Можна припу­стити, що в даному разі поет прагнув пластичності і передусе милозвучності. Плин віршової мови мелодизується повторенням складу «ла» з ненаголошеною голосівкою, причому цей пом'як­шений перегук ніби обрамляє коротке, пружно акцентоване і скріплене асонансом з попередньою лексемою слово у центрі рядка: «Плавці ламали враз ті крижані лани». Авторові, напевне, важливо було підкреслити активне, життєдайне начало: чи не тому викреслено початкове «і танули, як віск», натомість з'являється мужнє (з гарним передзвоном у кінці рядка): «І не страшні були для них зими погрози».

Природна річ, розмірковуючи над чернетками митця, ми не завжди можемо безпомильно відтворити плин авторської думки. При цьому нелегко уникнути надто суб'єктивних, а подеколи сумнівних здогадів, тверджень і висновків. Та іноді автокоректура буває настільки виразною, цілеспрямованою і темпераментною, що наміри митця виявляють себе недвозначно і безсумнівно. Саме такою, як свідчить рукопис, була шліфовка заключної — підсумкової частини сонета: пафос твору, його вирішальні оцінки і провідна думка розкриваються навдпвовиж яскраво.

Принципове значення мають авторські корективи у заключних терцетах вірша. Поет послідовно відкидає варіанти: «Я чую уночі твій переможний спів», «і в хугу чую я...», «я чую і в пургу...» Пошуки тривають. Автор вірша тепер вдається до образної формули, створеної побратимом із «п'ятірного грона»: «І в бурю й сніг летить твій переможний спів». Більше того, Драй-Хмара немов демонстративно наважується інкрустувати текст свого сонета точною назвою поеми М. Рильського «Крізь бурю й сніг», разом із тим підсилюючи експресію вислову — «летить», «дзвенить», «гримить». (Нагадаємо репліку з інтермедії щодо рядка, про який мовиться: «То назва однієї монографії»).

Вичерпну відповідь на питання про естетичні уподобання і громадянські уявлення автора сонета дають виправлення у рядках, безпосередньо звернутих до поетів-однодумців (варто нагадати пряме її одверте позначення перед текстом вірша: «Присвячую своїм товаришам»). Відкинутий варіант «О друзі лебеді, о гроно п'ятірне» не задовольняє автора, він вважає за необхідне уточнити свою кваліфікацію «адресату». Послідовно змінюються форми: «поетів і митців», «полонених (невольників) співців», «полонних кобзарів». Нарешті автор поезії знаходить прикметник, що якнайповніше відповідає його переконанням: несхибне, сповнене поваги і зрозумілої гордості: «НЕЗДОЛАНІ співці». Варто додати також, що заключне «дерзайте» енергійно вписане у текст червоним олівцем, рішуче змінивши інтона­ційний регістр (було: «О лебеді мої»).

«Сонет Драй-Хмари,— слушно зауважує Іван Дзюба,— прозвучав як мужній голос на захист друзів — з вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього естетичного ідеалу». Неокласики ніколи не виступали ч маніфестами. Творчий «почерк» кожного з «п'ятірного грона» позначений індивідуальними особливостями. Об'єднувало митців насамперед переконання у безумовній плідності класичного досвіду на терені художнього осягання світу. Саме за те, що ці талановиті її високоосвічені літератори сповідували вселюдські моральні та естетичні цінності, їх запекло картали і цькували. Автор сонета осмілився висловити своє розуміння культурної ситуації на Україні, визначити власне ставлення до диктату казенних настанов і вкрай заідеологізо­ваних критеріїв у тлумаченні її поцінуванні літературних явищ. Він заперечує провінціалізм, сірість офіційно декларованого «масовізму», обстоює творчість співців, що не зраджують заповітам істинного мистецтва, покликаного прилучати читаць­кий загал до джерел світової культури, до найвищих надбань художньої мислі.