Реферат: Лесь Курбас і театр ХХ століття
VII. На відміну від бюджетної містерії, мала, "благодійна" містерія - навпаки, не лише дозволяє, а й передбачає індивідуалізоване, неповторне, авторське. Якщо велика містерія заперечує авторське бачення, тлумачення, інтерпретацію тощо, то мала - навпаки, саме на нього й спирається. Різниця між цими двома сакральними різновидами - великою й малою містерією - та сама, що й між оплаченим паствою жрецьким замовлянням і неповторним словом пророка. Жрецьке замовляння спирається на минуле, слово пророка, доки він не здобув визнання, - це опозиція, якщо вона навіть і не агресивна, до існуючого сакруму. Діставши дозвіл на існування і освячення, слово пророка перетворюється на масовий жанр. Це протистояння двох форматів містерії - пророчої малої і великої бюджетної - яскраво ілюструє творчість Леся Курбаса і Гната Юри. Ставлячись до режисури, як до авторської професії, Курбас "перетворював" сакральні символи доби, отже, давав власне бачення їх. Іншими мотивами творчості керувався Гнат Юра, який переважно "відтворював" знайдене іншими. Але у 1925 році й Курбас відчув подальшу неможливість в існуючих соціальних обставинах авторської режисури і змушений був оголосити перехід від "театру впливу" до форм "театру вияву". Втім, митцеві паcіонарного типу, до якого, безперечно, належав Курбас, такий перехід легше було оголосити, ніж здійснити.
Мова містерії - це "гієрологія" - "особлива, сакральна мова", котра характеризується певними стильовими особливостями. Якими саме? Передусім - це сакральна відстороненість, відсутність автора, безособовий спосіб викладу або виклад сакральної істини вустами авторитетних діячів - героїв, ветеранів тощо (інколи з цією ж метою залучаються й діти - навіть діти розуміють!); використання сакрального обрамлення - текст навіяний якимись таємничими вищими силами; перелік незначних, з погляду логіки побудови сюжету та інтриги, подробиць для підтвердження сакральної "довжини" - як правило, у формі родоводу, переліку подвигів, титулатури тощо; повторюваність так само незначних, а подеколи й алогічних, з точки зору побудови сюжету та інтриги, постійних мотивів, що мусять вказувати на якусь давню - сакральну - традицію ("повторення, - пише К.Леві-Строс, - несе спеціальну функцію, а саме - виявляє структуру міфа"); хронікальна манера викладу; Імперативний характер викладу, оскільки, за Р.Бартом, завдання міфа полягає в тому, щоб надати історично зумовленим інтенціям статус природних, підняти історичні факти до рангу вічних; відтак міф перетворює казус, випадок - на правило, обов'язкове для всіх. Такими "гієрологічними" були у Курбаса прийоми хору, ведучих, "десяти слів поета" тощо.
Вивчаючи історію української літератури та її стилів, Дмитро Чижевський ввів поняття "монументального" (період Київської держави) і "орнаментального" стилів. Обидва ці поняття мають безпосередній стосунок до містерійної форми, адже великій, масовій державній містерії завжди притаманні риси монументальності. Адже монументальності - "цій простій або іноді навіть безпорадній композиції відповідає і простота синтаксична", в той час як ознаками "орнаментального" стилю є самоцільність, здрібнення тематики творів, нагромадження прикрас тощо. "Підстава для цього, - на думку Д.Чижевського, - не лише "здрібнення" самої політики, самих подій, а також перевага орнаменту над ідеєю та змістом твору". Монументальний стиль був до вподоби усім часам, отож ним і хизувалися. Так, Гнат Юра писав про стиль очолюваного ним театру: "Преса та критика того часу визначали стиль театру ім.І.Франка як стиль "монументального реалізму". Нас цікавить у даному випадку не просто епітет, доданий до слова "реалізм", цілком у дусі тодішніх мистецьких визначень, а те, що критика вірно бачила наше прагнення бути театром зрозумілим, правдивим, реалістичним"; "далі у тезах я обґрунтовано визначив творчий напрямок Театру імені І.Франка як монументальний пролетарський реалізм, який театр і запроваджує зараз у життя".
Так само тяжів до монументалізму і Курбас: 1927 року в журналі "Нове мистецтво", № 18 Курбас писав: "Експресивний реалізм - формула, що цього року ще більше здобула собі права на громадянство в роботі "Березолю", опертий не на індивідуальний, а соціальний досвід, опертий на активне, а не пасивне світосприймання і ставлення до життя... Відміняючись у ґротеск чи в урочисту монументальність, - цей принцип залишається і для нашого часу єдиним, що може встояти проти стабілізаторських і реконструктивних тенденцій нашого мистецтва". Це широке розуміння реалізму, на думку Й.Гірняка, згодом дало Курбасові змогу визначити творчу методу "Березоля" - "експресивний реалізм" і "монументальний реалізм". Монументальності підпорядковані були вистави очолюваного Курбасом театру: вже названі на початку "Гайдамаки", "Джіммі Гіґґінс", "Жовтневий огляд", "Диктатура"... У контексті містерійного пошуку відсутність монументальної дії мала сприйматися як хиба і навіть політична помилка. Тому про невідповідність героїчному часові своєї п'єси "97" писав Микола Куліш у листі до Івана Дніпровського від 9 липня 1924 року: "В п'єсі немає визначної, монументальної дії. Це рядок малюнків в сіреньких рамцях сільського життя, злиденного, вбогого, та й ще поруйнованого голодом і революцією. Немає тут пафосу, немає блискучих бойових лозунгів". Відтак немає й містерії.
Чи був шлях творення монументального містерійного театру специфічним лише для України і для Курбаса? Ні, адже не лише Курбас з Юрою марили монументальним театром. Вчитаймося в присвячені цьому типові театру рядки і у низку порівнянь, що характеризують цей театр: "Монументальний театр, - писав Жан Жене, - стиль якого ще тільки належить знайти - має бути таким само величним, як Палац Правосуддя, як пам'ятник мертвим, собор, парламент, військова школа, урядова резиденція, таємні лабіринти чорного ринку або ринку наркотиків, обсерваторія. І функція його полягає в тому, щоб одночасно бути усім цим, але на свій особливий лад: розташовуючись на цвинтарі або поряд з піччю крематорію біля димаря, похилого і фалічного". Саме таким і намагався бути містерійний театр Курбаса: "одночасно бути усім цим, але на свій особливий лад".
Курбасівський знаменитий театр "Березіль" (1992-1933) став розвідником у світі нової театральної мови, нової семіотики. Художній шлях Курбаса - це шлях від антропософії Рудольфа Штайнера до космізму філософа Григорія Сковороди, від експериментального політичного театру до театру філософського (і це в країні тоталітаризму і етичної стерилізації). Лесь Курбас синтезує містерію з театром новітніх інтелектуальних технологій і чуттєво-психологічних осяянь. Його кращі вистави: "Макбет" Шекспіра, "Гайдамаки" за Шевченком, "Газ" Кайзера, "Джіммі Гіґґінс" за Сінклером; вистави за п'єсами видатного українського драматурга Миколи Куліша та ін., - футуро-тексти Культури, які ніби "передбачили" пошуки Єжи Гротовського, Пітера Брука, Інгмара Бергмана, зайвий раз наголосивши на єдиних фундаментальних законах художньої самоорганізації.
Гуманістична етика його театру, його альтернативні духовні смисли, акценти на національних культурних пріоритетах і відкритість естетикам Заходу і Сходу стали звинуваченням митцю. В 1933 році Курбаса заарештували і відправили в один з концтаборів радянського ГУЛАГу - на Соловки. 1937 року його, разом з 1100 інших українських інтелігентів і інтелектуалів, "на честь ювілею Великої Жовтневої революції" було розстріляно.
Лесь Курбас - фігура світового контексту, він - один з лідерів українського Розстріляного Відродження.
Список використаної літератури
Волицька І. Театральна юність Леся Курбаса: Пробл. формування творч. особистості.- Л.: Ін-т. народознав. НАН України, 1995.- 150 с.: ілюстр. [ст 85.33(4УКР) В 67]
Курбас Лесь (Олександр-Зенон) Степанович // Укр. культура.- 2000.- № 4.- С. 26. [ст]
Про життєвий і творчий шлях українського режисера, театрального діяча, актора, народного артиста республіки з 1925 р.
[Лесь Курбас] // Укр. театр.- 1997.- № 1.- 32 с.: фотоілюстр. [ст]
Випуск номера присвячено 110 річниці від дня народження Леся Курбаса та 75-річчю з дня створення ним театру "Березіль".
Лесь Курбас: Система і метод // Укр. театр.- 1998.- № 1.- С. 27-30; №2.- С.19-22; №3.- С.29-31.[ст]
Процес формування Л.Курбасом нової художньої системи.
Танюк Л. Ірина Стешенко про Леся Курбаса // Наука і культура: Україна: Щорічник.- К.: Т-во "Знання", 1966.- Вип. 21.- С. 390-397. [ст 72 М 34]
Спогади онуки Михайла Старицького про її спільну працю з Л.Курбасом, значення його творчого доробку для сьогодення.
Танюк Л. Талан і талант Леся Курбаса // Наука і сусп-во.- 1989.- № 5.- С.16-20. [ст]
Чечель Н. Українське театральне відродження: Захід. класика на укр. сцені.- К.: Наук. думка, 1993.- 143 с.: фотоілюстр. [ст 85.33(4УКР) Ч-57]