Реферат: Твори письменників XIX—початку XX ст

XIX ст. було періодом Інтенсивного розвитку художньої літератури для дітей і молоді в багатьох країнах світу.

На початку XIX ст. виникає наука фольклористика. Вчені фольклористи збирали І вивчали зразки усної народної поезії, в тому числі й народні твори для дітей. Казки, легенди й пісні почали друкувати для дитячого читання. Першими такими. вченими були німецькі філологи брати Грімм, які видали збірку народних казок для дітей у 1812 р,

Брати Якоб Грімм (1785—186?) і Вільгельм Грімм (1786— 1859), хоч за освітою були юристи, все життя присвятили дослідженню історії культури німецького народу, його давньої" літератури і народної творчості.

Протягом багатьох років збирали брати Грімм твори усної-поезії і в 1812-1814 рр. видали два томи їх під назвою «Ди­тячі й сімейні казки».

М. О. Добролюбов писав, що вони «старанно зібрали пе­рекази, легенди, повір'я, притчі, що ходили в народі по Німеч­чині, і записали їх дуже вірно, намагаючись не змінювати їх первісного характеру» !.

Справді, у казках братів Грімм, як і в народних казках, правдиво висвітлено життя народу в давні часи, в період фео­далізму і зростання міст, коли трудящі були безправними, при­гніченими. У своїх казках письменники висловлюють глибоке співчуття до людей Праці, до бідняків, яких вони показують працьовитими, добрими, справедливими. З особливою лю­бов'ю змальовано дітей бідняків. Так, героїня казки «Лісова хатинка», молодша дочка бідного дроворуба, з пошаною ставиться до свого батька, страждає від думки, що не знайде його в лісі і вчасно не принесе йому пообідати. Вона піклує­ться і про чужого їй дідуся, до якого потрапила, коли заблу­кала в лісі, турбується і про його худобу — не сіла вечеряти, -поки не нагодувала і не напоїла корову, півника і курочку. На противагу своїм старшим сестрам дівчинка в лісовій хатинці виявила доброту, благородство і скромність і за це була нагороджена дідусем — зачарованим королевичем. Дітям бідняків присвячені також казки «Хлопчик з пальчик», «Білосніжка і Червона Квіточка», «Пачоси».

У багатьох казках діють ремісники — майстри своєї справи. В цих казках письменники відображають глибоку по­шану народу До працьовитих людей-умільців, чесних, розумник людей («Три сини», «Хоробрий кравчик», «Пачоси» та ін,).

У казці «Пачоси» розповідається про те, як молоденька наймичка терпеливо збирала пачоси льону, спересердя вики­нуті її роздратованою господинею. Наймичка чистила їх, пряла з них пряжу, виткала полотно і пошила собі з нього гарну сукню. У цій казці створено образ ідеальної дівчини, як її уявляв собі народ: вона хазяйновита, бережлива, скромна, ласкава, терпелива тощо.

Зовсім іншими рисами наділені в казках королі, принци, пани, багатії; наприклад, у казці «Гриф-птиця» синові селя­нина Гансу, чемному, доброму й розумному, протиставляється деспотичний, жорстокий і ненаситний король.

У збірці братів Грімм є казки різних видів: про тварин, чарівні і побутові.

Казки про тварин — «Кішка І мишка в дружбі», «Заєць і їжак», «Бременські вуличні музиканти», «Вовк і семеро ко­зенят* та інші — це дотепні, сповнені народного гумору твори. У них тварини розмовляють і діють по-людському, наділені людськими позитивними якостями і недоліками. Так, заєць із казки «Заєць і їжак» гордовитий і пихатий, як пан, з пре­зирством ставиться до скромного їжака. Але їжак розумніший, тому легко обдурив пана-зайця. Як відомо, цю казку на україн­ський лад переказав І. Франко («Коли ще звірі говорили»).

У чарівних казках братів Грімм герої з допомогою чарівни­ків або дивної сили предметів досягають щастя; коли ж у ЇХ долю втручаються злі сили (чарівники), вони стають нещас­ливими («Шість лебедів», «Попелюшка», «Шестеро увесь світ обійдуть», «Гензель : Гретель» та їн.).

€ в письменників і побутові казки — гумористичні й сатиричні. У деяких з цих казок вони висміюють попів, монахів, служителів релігії («Монах у тернику»), в інших викривають і засуджують загальнолюдські пороки: лінощі («Три ледарі»), глупоту («Розумна Ельза», «Дурень Ганс»), боягузтво («Семеро хоробрих»), неповагу до старших («Старий дід і вну­чок», «Невдячний син»). В інших своїх казках брати Грімм славлять розум людей, вихідців з простого народу. Так, у казці «Розумна дочка селянська» діє мудра дівчина, розумніша за самого короля. Подібний сюжет є і в російському та україн­ському фольклорі («Піди туди, не знаю куди» і «Мудра дів­чина», «Розумниця» та ін.).

У казках братів Грімм, як і в казках багатьох народів світу, поряд із фантастичними персонажами діють реальні, відтво­рено типові картини з життя народу, типові характери і вза­ємини між людьми. Виражено в них мрії народу про щасливе життя трудящих. Казки пройняті здоровою народною мораллю; сюжети їх цікаві, композиція чітка, правильні моральні висновки з їх змісту дітям зробити легко.

Казки братів Грімм мали великий вплив на творчість ба­гатьох письменників – романтикі в І половини XIX ст. Однією з ознак романтизму була увага до усної народної поезії. На основі фольклору розвивається в цей період жанр літературної казки (Гофман, Гауф, Топеліус, Андерсен)._-."_

Широко відома, наприклад, казка Ернеста-Тодора-

Під впливом братів Грімм написав свої казки німецький письменник-романтик Вільгелим Гауф (1802—1827), учитель, поет, автор кількох романів. Найкращі твори В. Гауфа — казки для дітей, які були надруковані у 1826—1828 рр. Крім сюже­тів німецьких народних казок, Гауф використав арабський фольклор («Про к а ліфа-лелеку», «Маленький Мук» та ін.), Захоплюють маленьких читачів казки «Карлик Ніс», «Маленький Мук», в яких головні дійові особи — діти бідняків, що зазнають страждань внаслідок соціальної несправедливості, жорстокості людей. У казці «Маленький Мук» письменник викриває короля, співчуває знедоленому доброму хлопчикові Муку. Проте кінець її інший, ніж у народних казках. Маленький Мук залишається самотнім і нещасливим до самої смерті.

Всесвітньо відомий датський письменник, славетний казкар Ганс-Крістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 р. в невеликому місті Оденсе. Він був єдиною дитиною в сім'ї бідного шевця. Батько його був грамотною людиною, любив книги. І заохотив до читання й сина.

Хоч. дитячі роки майбутнього письменника пройшли в бід­ності і тісноті, та хлопчик не відчував себе знедоленим: батьки його дуже любили. Всі, хто знав малого Андерсена, були до нього уважними, багато знайомих хвалили і дивувалися з його здібностей, віщували йому блискуче майбутнє.

Справді, Андерсен був дуже обдарованою і незвичайною дитиною. Тихий, соромливий, він не грався з дітьми в шумні -ігри, як інші хлопчики, а багато читав, мріяв, захоплювався театром, складав п'єси і ставив їх у своєму ляльковому театрі, сам майстрував ляльки і шив для них театральні костюми. Гарно співа, декламував, і тому його часто запрошували до себе заможні жителі Оденсе, для яких він був лише забавкою, бо ніхто по-справжньому не допомагав хлопчикові. Він учився в школі «для бідних», де вчили дітей лише сяк-так читати, пи­сати і трохи рахувати. Вчити Г.-К. Андерсеиа в гімназії батьки не мали змоги, а стати ремісником він не хотів. Коли йому минуло чотирнадцять, років, він твердо вирішив поїхати в Ко­пенгаген, хоч і сам ще не знав, ким він хоче стати і що ро­битиме В СТОЛИЦІ,

Опинившись у 1819 р. у великому незнайомому місті без будь-яких засобів до існування, без освіти, не знаючи ні єдиної душі, Андерсен пережив тяжкі часи. Він сміливо звертався до незнайомих йому діячів мистецтва — композиторів, артистів, письменників, просив їх перевірити його здібності і прийняти на роботу. Хоч І придбав він собі у цей час немало знайомих серед датських артистів і літераторів, проте два роки життя в Копенгагені були для нього періодом голодування, мораль­них страждань і невдач. Пробував учитися в хорі, та пропав голос. Працював у театрі, виконуючи непомітні ролі, але не мав успіху. Андерсен тоді багато читав, вивчав латинь, та все ж йому бракувало систематичної освіти. Нарешті, один із його знайомих, директор столичного театру Коллін, не обме­жився лише добрими порадами, як всі інші друзі Андерсена, а допоміг йому поступити на навчання у гімназію в місті Сля-гельзе і виклопотав для нього стипендію. Так шістнадцятиріч­ний юнак Г.-К. Андерсен став учнем 2 класу і змушений був учитися з малюками.

Гімназичні роки (1822—1826) були в житті Андерсена дуже тяжкими. Він був наполегливим, старанним, учився добре. У вільні від навчання хвилини писав вірші. Директор гімназії хоч і був задоволений успіхами Андерсена, проте не тільки не хвалив його, але й ставився деспотичне, глузливо і забороняв юнакові писати вірші. Становище молодого поета було нестерпним.

Друзі Андерсена, довідавшись про його страждання, допо­магають йому переїхати до Копенгагена. Тут, підготувавшись приватним способом, Андерсен склав успішно екзамени і в 1828 р. став студентом Копенгагенського університету. Знову роки напруженої праці: сумлінне вивчення наук і поетична творчість. Тепер Андерсен знав, що його покликання — ху­дожня література. У студентські роки він виступив у датській літературі як поет, драматург, автор нарисів. Вийшла в світ перша збірка його поезій (1830), з .успіхом пройшла вистава першої п'єси.

Андерсен багато подорожує. Об'їздив свою батьківщину побував за кордоном: в Італії, Німеччині, Англії, Франції тг

інших країнах. У Римі він зібрав матеріал для свого першого роману — «Імпровізатор» (1835). У чужих країнах він теж знайомився з талановитими людьми. До нього ставилися при­хильно, він придбав собі багато добрих друзів серед діячів культури різних країн. Андерсен стає близьким другом Ч. Діккенса, познайомився з братами Грімм, з Г. Генне, В. Гюго, О. Бальзаком, Дюма (батьком і сином), Ф. Лістом та ін.