Реферат: О.С. Пушкін в дитячій літературі

Олександр Сергійович Пушкін

(1799—1837)

Хоча О. С. Пушкін нічого і не писав спеціально для дітей, його твори вже за життя поета були популярними серед ма­лих читачів. О.С. Пушкін був вихователем юнацтва. «Є зав­жди щось особливо благородне, лагідне, ніжне, благоухание й граціозне в усякому почутті Пушкіна»,— писав В.Г. Бєлін­ський. Поезія О. С. Пушкіна «допомагає чудовим образом виховувати в собі людину».

Такого ж великого значення поезії Пушкіна надавав і М.Г. Чернишевський. Він вважав, що справжні поети, яким був і О.С. Пушкін, є керівниками людей. Читаючи їх твори, «ми привчаємось відвертатися від усього пошлого і поганого, розуміти чарівність усього доброго і прекрасного, любити все благородне; читаючи їх, ми самі стаємо кращими, добрішими, благороднішими»

В дитяче читання увійшли вірші й казки О.С. Пушкіна. Лірика поета, в якій знайшли відображення його роздуми і переживання, актуальні проблеми того часу, навколишня дій­сність і визвольний рух, впливала на формування суспільної свідомості, підтримувала твердість духу в декабристів, засла­них у Сибір. Лірика, в якій поет створює образ передової лю­дини, протестанта і життєлюбця, оспівує дружбу, вірне кохан­ня, рідну природу, широко відома дітям. Добре знають вони вірш «Зима» (уривок з роману «Євгеній Онєгін»), «Зимо­вий вечір», уривки з «Осені», «Руслана і Людмили» та інші твори. Але найбільше близькі їм казки Пушкіна.

Казки поет писав у зрілий період своєї творчості, хоча цікавився ними все життя. З захопленням слухав Пушкін казки своєї няні Орини Родіонівни, вивчав, збирав і запису­вав фольклор різних народів, а потім талановито використову­вав його у своїх творах. Так, у поемі «Кавказький бранець» знаходимо черкеську пісню, в «Бахчисарайському фонтані» — татарську, у поемі «Цигани» — молдавські пісні, а у віршах «Козак», «Гусар» та в поемі «Полтава» — мотиви україн­ського фольклору. У повісті «Капітанська дочка» Пушкін використовує багато приказок, прислів'їв, а також казку про орла і ворона, в якій народ віддає перевагу героїчній смерті перед рабським животінням. Поета приваблює не тільки реалі­стична основа народної творчості, а й її соціальний та мораль­ний зміст, життєрадісність, «веселе лукавство розуму народу», багатство думок, проста, яскрава мова.

Особливо захоплювався Пушкін казками. У листі до брата він писав: «Що за розкіш ці казки, кожна є поема». Сам поет написав п'ять казок: «Казка про попа і наймита його Балду» (1830), «Казка про царя Салтана, про сина його славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салтановича та про прекрасну царівну Лебедицю» (1831), «Казка про рибака та рибку» (1833), «Казка про мертву царівну та сімох богати­рів» (1833), «Казка про золотого півника» (1834).

В основу більшості своїх казок поет поклав народну твор­чість. Так, для «Казки про царя Салтана...» він використовує народну казку «Косоручка», для «Казки про рибака та рибку» — «Жадібна баба», а для «Казки про мертву царівну...» - «Чарівне дзеркало». Проте казки О.С. Пушкіна — це не поетичний переказ народної творчості. П. Бажов писав, що в чаруючих красою і розумом казках Пушкіна ми бачимо «чудесний сплав, де народна творчість невід'ємна від особи­стої творчості поета».

Незважаючи на талановитість Пушкіна-казкаря, багато сучасників поета (Є. Баратинський, М. Гоголь, І. Тургенєв та ін.) зустріли його казки негативно. Критики вважали, що Пушкін наслідує народну творчість, що за художніми якостя­ми його казки стоять нижче, ніж інші твори.

Прекрасними за витонченістю, чудовими за змістом каз­ками Пушкіна захоплювався М. Горький. Вони вражали його глибиною думки, людяністю, ліризмом, чарівністю вірша, виразністю мови.

У казках Пушкіна все змальовано просто, в дусі народних понять про мораль, в дусі народних симпатій і антипатій, їм властивий гуманізм, пошана до простих людей, прагнення до волі й щастя, оптимізм, але в них відчувається кошмар сучас­ності, хвилювання за майбутнє людей.

Більшість казок Пушкіна має сатиричний характер, і са­тира в них ще більш соціальне загострена, ніж у народних. Наприклад, «Казка про попа і наймита його Балду» — це гостра сатира на попів.

Жадібний піп шукає дешевого служника, який вмів би «і коні доглядати, і шить, і варить, і майструвати». Проте піп не тільки скупий, а й дурний, бо понадіявся на російське «авось». До того ж він ще й боягуз: тремтячи від страху, боячись розплати, він посилає Балду до чортів збирати оброк (скільки в цій сцені сатири!).

Як і в народній творчості, в усіх казках О.С. Пушкіна сатирично змальовано і царів. Так, у «Казці про мерт­ву царівну та сімох богатирів» він створює образ жорстокої, пихатої вередливої і самозакоханої цариці, єдиною втіхою якої була розмова з дзеркалом:

«Любе дзеркальце, скажи

Та мій сумнів розв'яжи:

Хто на світі наймиліший,

Найгарніший, найбіліший?»

Почувши, що вона «за людей усіх миліша, і рум'яніша, й біліша», цариця починає «сміятись та радіть! — і підморгу­вать очима, і поводити плечима», і крутитись перед своїм дзер­кальцем.

Образ її подається в сатиричному плані. Сповнена чорних заздрощів, цариця наказує прислужниці своїй «завести ца­рівну в хащі» і живу покинути там «на поживу злим вовкам». Побачивши царівну живою, вона від люті вмирає.

Сатирично змальовує О. С. Пушкін царя Дадона у «Казці про золотого півника». Дадон обмежений, дурний і лінивий, він царствує «лежма на боку». Його не можуть розбудити навіть тоді, коли державі загрожує небезпека:

“Царю! Батьку милостивий! —

Воєвода стогне сивий —

Встань, велителю! Напасть!” —

“Що таке? Заснуть не дасть! —

Цар крізь позіхи до нього —

Га? Хто там? Чого й до чого?”

Цар дає розпорядження послати на схід війська, і лиш стих­ло все, Дадон знову «здрімався».

Цар — сластолюбивий. Побачивши шамаханську царицю, він «перед нею зднімів» і забув навіть про смерть своїх синів.

Дадон — брехливий, він не дотримує слова, даного стаpoму зорезнавцеві. Пушкін змальовує безславний кінець Дадона.

«Казка про золотого півника» — це політична сатира. На­писав поет її в період загострення своїх взаємин з російським царем. У листі від 1834 р. він пише: «Не дай бог синові йти по моїх слідах, писати вірші та сваритися з царями... Батогом обуха не перебити». Натякає на це поет і в казці: звіздар почав було просити царя віддати йому шамаханську царицю, але той грізно закричав:

« Одійди, як хочеш жить! »

Дід почав був сперечатись,

Та не з кожним слід змагатись:

Цюкнув цар його жезлом.

Просто в лоб. Упав мішком

Бідолаха.

О.С. Пушкін нещадно засуджує сваволю, деспотизм ца­рів, весь самодержавно-кріпосницький лад. Характерна і не випадкова кінцівка «Казки про золотого півника»:

Казка—вигадка, проте

Щось тут, браття, не пусте!

«Казка,— як говорить поет,— добрим молодцям урок».

Сатиричний образ цариці поет створює і в «Казці про рибака та рибку». Чим вище по соціальній драбинці піднімається зла баба, тим жорстокішою стає. Ось вона, стов­пова дворянка, б'є дбайливих слуг, «за чуба тягає», а чоло­віка, який робить їй стільки добра, зовсім не хоче знати.

Баба на старого нагримала і на «стайню до коней по­слала».

Ставши грізною царицею, вона поводиться ще жорстокіше. Навкруги неї стоїть «грізна сторожа, за плечима — списи та сокири». На діда вона і не глянула,

Тільки гнати з очей його звеліла.

Тут підбігли пани та бояри,

Старого у шию заштовхали.

А на дверях сторожа надбігла,

Та сокирами ледь не зарубала.

І в цій казці, як і в усній народній творчості, сатирично змальовані панівні класи. У народному дусі змальовує Пуш­кін і позитивні образи: Балду, трудівника діда, Царівну, Гвідона. Як і в народних побутових казках, поет показує мо­ральні переваги простого служника Балди над попом. Балда роботящий, він «працює за сімох»:

Ще з ночі в нього все ходором ходить,

Виоре нивку, заскородить,

Піч затопить, усе заготує, закупить,

Яєчко спече та сам і облупить.

Балда сміливий, спритний і винахідливий, завдяки чому вийшов переможцем і в змаганні з чортами, забрав у них ту подать велику, за якою послав його піп.

Працьовитий, добрий, розумний і другий позитивний ге­рой з казок Пушкіна — дід («Казка про рибака та рибку»).

Кращими рисами характеру, притаманними людям з на­роду, наділяє О.С.Пушкін царівну. Вона гарна хазяйка: в теремі богатирів до ладу прибрала, «засвітила богу свічку, розпалила жарко пічку...». Богатирям вона пошану віддала:

... Низько в пояс уклонилась,

Лагідно перепросилась,

Що, мовляв, до них зайшла,

Хоч непрохана була.

Коли її пригощають, то від «зеленого вина відмовляється вона, пиріжок лиш розломила та шматочок відкусила».

Царівна вміє щиро і вірно кохати. Коли семеро братів, молодців-богатирів, пропонують їй обрати поміж ними чоловіка, вона відповідає, що в неї є наречений — королевич Єлисей. Відповідь ії дуже нагадує відповідь сільської дівчини:

«Ой ви, хлопці молоденькі,

Братики мої рідненькі!..

Як неправду я повім,

Божий гнів спаде на мене!

Що чинить? Я ж наречена!»

Царівні властиві кращі риси російської жінки: скромність, простота, сердечність, чуйність, любов до праці, вірність слову. Образ прекрасної царівни Лебедиці, яка є символом дівочої краси, оспіваної в народних піснях, створює Пушкін у «Казці про царя Салтана...».