Реферат: Оноре Де Бальзак (1799-1850)

Оноре де Бальзак — один з найяскравіших письменників в історії світової літерату­ри. "Король романістів", — так назвав його Ф. Стендаль. У романах Бальзака втілені такі характерні риси реаліз­му, як намагання наблизити­ся до реалій життя, від­творити типові характери за типових обставин, соціа­льність. Письменника ціка­вили не лише окремі людські особистості, а й суспільство загалом. Не випадково у пе­редмові до "Людської комедії" він висловив бажання бути його "секретарем". Проте твори Бальзака не були про­стим копіюванням життя французького суспільства, ге­роїв "Людської комедії" поро­дила буйна уява, фантазія письменника. Донині зали­шається загадкою питання про те, ким же він був на­справді: реалістом чи фанта­зером і провидцем? Мабуть, і тим, і іншим. Але передусім Бальзак - оригінальний мис­литель, філософ, який пору­шував у своїх творах складні питання людського буття.

Життєвий шлях

Оноре де Бальзак наро­дився 20 травня 1799 р. у м. Тур. Його дід був хлібо­робом і мав прізвище Бальса. Батько, ставши чинов­ником, надав прізвищу ари­стократичного звучання — Бальзак.

З 1807 по 1813 р. хлоп­чик навчався у Вандомському коледжі, де панували су­ворі звичаї й строга дисцип­ліна. Хоча ці роки письмен­ник згадував не як кращі у своєму житті, але саме тут уперше повною мірою вия­вилася його любов до читан­ня, до чарівного світу книг.

Коли сім'я переїхала до Парижа 1814 р., він продов­жив навчання у приватних закладах. З 1816 р. вивчав право як вільний слухач юридичного факультету, який закінчив через три ро­ки, отримавши диплом ба­калавра. Водночас відвіду­вав лекції професорів Сорбонського університету. Мрії батьків про юридичну кар'є­ру сина не справдилися: він вирішив присвятити себе літературі. Батьки погоди­лися дати йому для випробування два роки, протягом яких він мав засвідчити своє літературне обдарування.

Оселившись у мансарді, юнак працював над історич­ною трагедією у віршах "Кромвель", але перша спроба виявилася невдалою. І тоді він вирішив звернутися до жанру, який допоміг би швидко знайти видавця і покуп­ця, зрозумівши, що таким жанром є роман.

Літературній праці Бальзак присвятив усе своє життя. Стефан Цвейг влучно порівнював його з Наполеоном. У багатьох юнаків у ті часи виникало наполеонівське бажан­ня завоювати світ. Але коли письменник досяг повноліття, вже не можна було зробити це з допомогою зброї. "Залиша­лось мистецтво, — відзначає Цвейг. — Бальзак почав писа­ти... Подібно до Наполеона, він примушує весь світ руха­тися по орбіті Франції, центром якої є Париж". Перший його роман "Шуани" вийшов 1829 р. Більшість наступних творів письменник об'єднав у багатотомну епопею "Людсь­ка комедія", яка принесла авторові світову славу. Він зма­лював у ній картину життя сучасного йому французького суспільства, виділивши різні його прошарки.

Проте матеріальне становище письменника було скрут­ним. Щоб виплутатися з боргів, йому доводилося днями си­діти за письмовим столом. "Працювати, — писав він в одно­му з листів, — це означає вставати завжди опівночі, писати до 8-ї години ранку, поснідати за п'ятнадцять хвилин і зно­ву працювати до п'яти, пообідати, лягти спати і завтра все почати спочатку". "Пишу весь час, — повідомляв він в іншому листі, — коли не сиджу над рукописом, обмірковую план, а коли не думаю над планом, то виправляю гранки. Ось моє життя". Він писав по 12—14 годин на добу.

Між тим він любив аристократичний світ, любив відвідувати салони, милуватися красою жінок, спілкуватися з відомими письменниками, серед яких були Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне та ін. Бажанням нале­жати до цього світу пояснюється, можливо, й сумна істо­рія його одруження.

У 1832 р. Бальзак отримав лист із Одеси за підписом "Іноземка" і відповів на нього. Згодом він дізнався, що його автор — дуже родовита і багата жінка Евеліна Гансь­ка, польська графиня, російська піддана, яка мешкала у Верхівні, неподалік від Києва. Листування і поодинокі зустрічі з нею тривали 18 років.

У березні 1850 р. смертельно хворий письменник об­вінчався з немолодою вже Евеліною Ганською. Довга по­дорож із Верхівні до Парижа загострила його хворобу і

була останньою в житті. В. Гюго, відвідавши Бальзака незадовго до його смерті, сповістив друзям: "Європа втра­чає у ці дні велику людину". 18 серпня письменника не стало, його було поховано на цвинтарі Пер-Лашез.

У промові, яку виголосив Віктор Гюго над тілом по­кійного, він визнавав Бальзака "першим серед великих", "кращим серед обраних". Уже тоді було зрозуміло, що письменник посів одне з чільних місць серед класиків французької та світової літератури.

бальзак І україна

Письменник двічі відвідав Україну (у 1847—1848 і 1848—1850 рр.). Загалом він провів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у Бердичеві, Києві та інших містах. Перебування в Україні дало йому можливість ознайомитися зі слов'янським світом, до якого він вияв­ляв інтерес. У листах на батьківщину відзначав багат­ства цього краю.

Українська тема була дуже популярною серед західно­європейських письменників першої половини XIX ст. До неї зверталися Дж. Байрон, В. Гюго, П. Меріме, мадам де Сталь, А. Мщкевич та ін. Але якщо увагу романтиків при­вертав у першу чергу національний колорит, то Бальзака цікавило соціальне життя. Листуючись з Е. Ганською та перебуваючи у її маєтку, він цікавився життям українсь­ких селян. У незавершеному нарисі "Лист про Київ" письменник змальовує враження від першої подорожі в Україну у вересні 1847 р. Йому запам'яталися мальов­ничі села, родючі ниви і веселі селяни. "Всюди, — зазна­чає він, — я бачив групи селян і селянок, які йшли на роботу або поверталися додому, дуже весело, безтурботною ходою і майже завжди з піснями". Життя українського се­лянина Бальзак сприйняв як ідилію. Він вважав, що селя­нину, який перебуває під опікою поміщика, не стане кра­ще, якщо він звільниться від неї і отримуватиме платню, як на той час французький селянин. Порівнюючи життя українських та французьких селян, він дійшов висновку, що на українських не позначається руйнівна дія "фінансо­вого начала". У листах з України міститься і багато кри­тичних зауважень щодо відсталості української економіки, невмілого ведення господарства поміщиками тощо. Україн­ські враження знайшли відображення у романі "Селяни" (1848)- - одному із підсумкових у творчості письменника.

Вдруге він приїхав в Україну у березні 1848 р. і провів тут майже два роки.

У колишньому маєтку Евеліни Ганської у Верхівні донині зберігається "музейна" кімната, а біля головного входу табличка з написом: "У цьому будинку в 1847— 1850 рр. жив великий письменник Оноре де Бальзак".

Зв'язок з Україною не вичерпується фактами перебу­вання письменника на 'її території. Його творчість стала відомою тут ще раніше завдяки російським перекладам, які почали з'являтися майже одночасно з французькими виданнями. З творами Бальзака був добре обізнаний Т. Шевченко, про що свідчать посилання на них у його повістях. І. Франко охарактеризував творця "Людської ко­медії" як одного з найвидатніших представників реаліс­тичної традиції у французькій та європейській літературі. Творчістю Бальзака захоплювалися українські письмен­ники другої половини XIX — початку XX ст. від Марка Вовчка до М. Коцюбинського. Переклади його творів ук­раїнською мовою з'являються в останній третині XIX ст. У 1884 р. у Львові вийшов роман "Батько Горіо" як літе­ратурний додаток до журналу "Діло". Широке входження письменника в українську культуру починається у 20—30-х роках XX ст., коли з'являються в українських пере­кладах основні його твори. Цей процес тривав у повоєнні роки. Класичними стали переклади українською мовою, виконані І. Сидоренко, Є. Дроб'язко, В. Підмогильним, М. Рудницьким та ін.

З 1989 р. здійснюється 10-томне видання творів Баль­зака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович та ін.

Бертольд БРЕХТ

(1898 - 1956)

Ойген-Бертхольд-Фрідріх Брехт народився 10 лютого 1898 р. у баварському містечку Аугсбург. Батьки його були досить заможні, щоб забезпечити своїм дітям належне майбутнє. Але старший син уже в юнацькі роки розірвав сімейні стосунки, став ізгоєм і бунтарем проти міщанського побуту.

Закінчивши 1917 р. гімназію, вступив до Мюнхенського університету. Проте невдовзі заняття довелося припинити, бо вже навесні 1918 р. мусив іти до армії й стати санітаром в аугсбурзькому військовому шпиталі. Тут юнак безпосередньо зіткнувся з кривавою практикою війни, став свідком жорстокого понівечення людей та їх "лікування" за прискореною методикою, щоб напівкалік можна було скоріше повернути на фронт. Враження від "м'ясорубки", гвинтиком якої самому довелося стати, позначилися і на політичних поглядах Б. Брехта, і на його творчості. У той час, зокрема, була написана його відома "Легенда про мертвого солдата" (1918), сповнена нещадного сарказму, спрямованого проти німецького мілітаризму.

З надією зустрів письменник революційні події в Німеччині, але очікуваних результатів вони не принесли. Розчарування в революційних силах німецького народу відображено у його творчості, зокрема в драмі "Бій барабанів серед ночі" (19І9).