Реферат: Класичний літературний реалізм і його художня специфіка

Довгий час реалізм ХІХ ст. визначали як “критичний”. З одного боку через тяжіння корифеїв реалізму до аналізі суспільства ( слово “критичний” в перекладі з грецького означає “розібраний на частини”, за значенням воно є близьким до слова “аналіз” ), а з іншого боку через засуджуюче забарвлення творчості великих реалістів. Дійсно, Бальзак, Діккєнс, Теккерей малювали світ, в якому нехтували честю, совістю, людською гідністю, в якому дружба, любов, вірність, навіть родинні зв’язки, мало що означали, де всім заправляли гроші, пристрасть до наживи, до володіння майном, до влади над собі подібними, де “продаж тіла” і “продаж інтелекту” набули значення своєрідного культу, де ілюзії втрачались, і життя жорстоко ламало наївних мрійників, поки вони не гинули або не перетворювались на безсовісних егоїстів, на подобу Растіньяку. Але творчість Бальзака, Стендаля, Меріме, Діккєнса, Теккерея критичним началом не вичерпується. Наприклад, Бальзак вважав свої романи світом, “кращим” за світ реальний. Стендаль закохувався у створені ним “італійські характери”, а Діккєнс поряд із жахом робітних домів зображав чарівну патріархальну Англію, затишну і сповнену диваків. Тому для визначення реалізму ХІХ ст. в останній час більш використовують термін “класичний” ( від лат. “взірцевий”, “першокласний” ). Реалізм ХІХ ст. надав твори мистецтва такої художньої сили, з якою можна порівняти лише мистецтво титанів Ренесансу. Він увібрав у себе творчі досягнення попередніх етапів розвитку реалізму, збагатився досягненнями мистецтва романтизму і модифікував їх по-своєму, він надав величезну кількість прийомів зображення світу і, фактично, виступив синтезом, який узагальнив попередні етапи розвитку мистецтва.

Підбиваючи підсумки, можна сказати наступне: кожний художник класичного реалізму творив свій власний художній світ, але всіх їх об’єднує низка загальних рис, а саме:

– історизм ( усвідомлення неповторності певної історичної епохи, зображення особистості на фоні руху історії );

- соціальний аналіз, який часто проводився через показ взаємодії типових особистостей з типовими обставинами;

- “саморозвиток” характерів, самостійний рух дії, автономне існування образів;

- показ світу як непростої, але єдності, як протирічної цілісності.