Реферат: Давньоірландський епос

Поряд з сідами у ірландському епосі збереглись згадки і про богів старшого покоління. Зокрема, про Луга - бога всіх ремесел, батька Кухуліна, Огме - бога мудрості, красномовства та писемності (від його імені походить слово "огама" - назва дохристиянського рунічного алфавіту ірландців), Мананнан та Лер - божества моря, усі божества війни жіночої статі (Морріган, наприклад) тощо. Крім цих світлих божеств у сагах присутні і темні - це фомори, що проживають десь у темних володіннях на півночі за морем.

Згадуються в сагах і основні кельтські свята та пов’язана з ними обрядовість. Це свято Самайн, 1 листопада, що знаменувало прихід зими, супроводжувалось колись жорстокими обрядами та людськими жертвоприношеннями. Свято Бельтене, 1 травня, згадується рідше, воно знаменувало прихід літа.

Найбільш широко представлена в сагах віра в духів, яких величезна кількість: "козлоподібних", "блідноликих", привидів, чарівних істот, одноруких, одноногих та однооких, жахливих старих чаклунок та дівчат-пташок. Згадується безліч чарівних передбачень, перетворень, знаків. Головну роль в магічній практиці давньої Ірландії грали заклинання, як зачаровуючі так і захисні. Також сюди відносяться так звані "злі пісні", що містять погрозу наслати різні хвороби чи смерть при невиконанні якоїсь вимоги. Цікаво, що сила такої пісні була зовсім не в цих погрозах, а в ній самій, герої саг часто підкорялись вимогам які все одно вели їх до смерті. Унікальним видом ірландських повір’їв були гейси - своєрідні заборони, що лежали на окремих особах. Від табу інших народів вони відрізняються тим, що мають переважно персональний характер. Вони бувають дуже різні, як моральні (не відмовляти в допомозі жодній жінці - гейс Кухуліна) так і тотемічні (не їсти м’ясо собаки - теж гейс Кухуліна, чиє ім’я означає "пес Кулана") та пов’язані з культом природних сил (не виходити з дому після заходу сонця - гейс Конхобара).

Ірландський епос

У такому середовищі і виник та розвивався ірландський героїчний епос, насичений міфологічними уявленнями, магією та фольклором. Відомо, що кельти мали писемність, проте користувались неї тільки для магічних цілей, існувало немовби табу на записування чогось іншого. Через це кельтський епос був усним. Він рано перейшов до рук професійних співців. Із самого початку хранителями поетичних переказів були старійшини родів, що одночасно виконували функції жерців, співців-заклинателів, чаклунів, знахарів та суддів.

Згодом відбулася диференціація. Раніше за всіх виділились жреці-заклинателі, яких називали друїдами. Невдовзі співці-оповідачі розділились на дві групи - бардів та філідів.

Барди розробляли ліричну поезію, пов’язану з музикою. Проте до неї входили хвалебні пісні, що складались на честь князів та героїв, а також пісні, спрямовані проти особистих чи родових ворогів. Через це у поезії бардів зберігається багато згадок про різні історичні та напівлегендарні події. Розрізнялись барди, що знаходились на службі у князя, та мандрівні, що жили за рахунок збору добровільних пожертв слухачів пісень. Також барди були народними вчителями, у школах бардів навчалась третина ірландців.

Філіди були пророками, правознавцями, знавцями генеалогій головних родів, старих вірувань та переказів, і займали місця найближчих радників князя. Поряд з цим філіди були також співцями та оповідачами, головною спеціальністю яких були розповіді епічних переказів. Ці твори філіди систематизували і літературно обробили. Вечорами філіди розважали жителів княжого дому оповіддю епічних повістей. Ці повісті звалися скелами. З самого початку вони мали прозаїчну форму, через що їх часто називають сагами, за аналогією з прозаїчними повістями скандинавських народів. Згодом, проте, філіди стали вставляти у повісті поетичні уривки, головним чином у мову персонажів там, де оповідь досягає драматичної напруги. З плином часу ці уривки зростали. Швидше за все, при переході саги від вчителя до учня, останній вивчав не всю її, а лише схему та основні частини, в іншому йому залишалась свобода імпровізації. У всякому разі у таких місцях як описи бенкетів, озброєння героїв, поєдинків тощо, для чого існували традиційні стильові формули, як в будь-якому усному епосі, що переносились оповідачами з однієї саги в іншу.

Записи саг

Перші записи ірландських саг були зроблені у VІІ - VІІ століттях, вже після того як філіди припинили своє існування, монахами. Останні трохи їх християнізували, проте ця християнізація не була надто глибокою. Опускались лише особливо яскраві риси язичного культу, та іноді додавалась кінцівка у християнському дусі. Проте, як правило, переписувачі зберігали всі згадки про чаклунство, закляття, зіткнення чи любовні стосунки людей з сідами.

Через все це ірландський епос багатіше за всі інші європейські епоси наповнений пережитками вірувань та уявлень родової доби.

Скели

Уладський цикл

Найдавнішою частиною ірландського епосу є уладський цикл. Він склався на півночі Ірландії, в області Ольстер (стара назва - Улад).

Об’єднує його центральна фігура короля уладів - Конхобара. За переказами він жив у І столітті. Проте головний герой не він, а його племінник - Кухулін. Саги, присвячені йому, прийнято виділяти у окремий підцикл. Якщо їх розмістити у відповідному порядку, можна отримати майже повну біографію цього героя.

Однією з найпопулярніших в Ірландії є повість "Вигнання синів Уснеха". Ця оповідь - одна з пам’яток епосу кохання, створеного кельтами ("легенди про любов і смерть"). Її можна розглядати як паралель легенді про Трістана та Ізольду. У обох сказань однакова головна тема - кохання, що сильніше за смерть, також вони близькі за своєю схемою і містять ряд схожих деталей. Сага дуже давня, основна дія зосереджена навколо короля уладів - Конхобара.

Сага "Недуг уладів" позбавлена героїчного елементу, її можна було б включити до фантастичних саг, проте ірландська традиція відносить її до уладського циклу, за місцем її дії та за зв’язком з переказами про Кухуліна. Її тема - кохання безмертної жінки до смертного, котре триватиме лише доки він берегтиме таємницю цього кохання. У відповідності зі звичним прийомом ірландських сказань, ця сага має за мету пояснити походження власної назви - столиці уладів Емайн-Махи. Про її велику давність свідчить відсутність у ній Кухуліна, а також таємничий недуг, що охопив уладів, котрий є відображенням якогось давнього магічного обряду.

Ще одна давня сага, у якій не фігурує Кухулін - "Повість про кабана Мак-Дато". Головним її героєм є інший племінник Конхобара - Конал. Тема саги - давній звичай, загальний для всіх кельтських племен. Ще в І столітті до нашої ери вони нерідко починали битви на бенкетах через те, кому надати право на кращу їжу. Сага дає загальну картину звичаїв і політичних відносин в архаїчній Ірландії. Вона містить цікавий огляд героїв, її події зачіпають більше частину території Ірландії.

Саги про Кухуліна

Група саг про Кухуліна розпочинається сагою про його народження - "Народження Кухуліна". Ця сага виникла у дуже давню епоху, про що свідчить первісність зображуваних у ній звичаїв. Версії, що дійшли до нашого часу, містять пізніші виправлення, за якими можна помітити злиття початково різних уявлень про Кухуліна. За основною версією батько Кухуліна - бог світла Луг, що ввійшов у Дехтіре, сестру Конхобара, з ковтком води. Інший варіант розповідає, що Дехтіре викрав якийсь бог (Луг чи інший), а потім зі своїми помічниками заманив Конхобара (перетворившись на чарівних птахів) у свій магічний дім до моменту народження дитини, щоб передати його земним родичам на виховання. Ще одна уявлення стверджує, що Кухулін - син Дехтіре та улада Суалтама, Луг був лише "духовним батьком" останнього, це, схоже, пізніша раціоналізація. Найдавніша версія, що походить ще з часів матріархату: Кухулін, як і багато інших легендарних героїв, плід інцесту - син Дехтіре від її брата (за одним варіантом - батька) Конхобара.

У сазі "Сватання до Емер" розповідає, як батько дівчини, з якою Кухулін вирішив одружитись, поставив перед тим ряд складних завдань, маючи надію, що Кухулін загине. Проте він вийшов переможцем з усіх випробувань і одружився з дівчиною. Під час цього небезпечного сватання Кухулін побував у Шотландії, де одна жінка-воїн навчила його своєму мистецтву. Там він мав стосунки з іншою жінкою-воїном, що народила йому сина Конлайха. Коли Конлайх виріс, він вирушив у Ірландію розшукувати батька. Вони зустрілись, не впізнали один одного, і батько вбив сина у двобої. Це поширений сюжет і в інших епосах (німецька "Пісня про Гільдебрандта", наприклад). Ця сага дає картину традиційного "військового навчання" Кухуліна. Образи жінок-воїнів, що його вчать, походять ще з доби матріархату. Стиль цієї саги місцями вже збивається на казковий, наприклад, левоподібний звір, у якому впізнається казковий мотив "тварини-помічника".

У сімнадцятирічному віці Кухулін вчинив свій найбільший подвиг. Це описується в найбільшій сазі ірландського епосу "Викрадення бика з Куалнге". Королева Коннахту (область, що завжди ворогувала з Уладом) забажала будь-якою ціною добути красивого бика, що належав одному уладу. Той не хотів продавати свого бика, тому королева спорядила велетенське військо і напала на Улад. Вона обрала для цього час, коли всі улади були охоплені магічною хворобою, що раз в рік робила безсилими всіх, окрім Кухуліна. Він був вільним від цієї хвороби через своє божественне походження (див. "Недуг уладів"). Вимушений сам охороняти батьківщину, Кухулін сховався біля броду, через який мало проходити вороже військо. Він розставив таблички з закляттями, що зобов’язували ворогів переходити брід по одному і по черзі вступав з ними у двобій. Він перемагав у цих поєдинках протягом трьох зимових місяців, доки улади не вилікувались і не прийшли йому на допомогу.