Реферат: XIX сторіччя в історії світової культури

Європейська скульптура на початку XIX ст. зазнала короткого періоду піднесення, пов'язаного з творчістю італійського скульптора Антоніо Канови і датського - Бертеля Торвальдсена, представників класицизму в скульптурі. Але вже в 20-і роки піднесення змінилося занепадом і застоєм. Романтизм привніс у скульптуру інтерес до особистості - у всіх європейських столицях встановлюються численні пам'ятники великим людям як минулого, так і теперішнього часу. Але загалом скульптура, яка майже повністю залежала від офіційних смаків, значно відставала від живопису. Повернув скульптурі її високе призначення в кінці століття великий французький майстер Огюст Роден, який став всесвітньо відомим ще за життя. Його мистецтво являє собою сплав різних тенденцій. Група “Громадяни міста Кале” є вищим досягненням реалістичної скульптури, в “Мислителі” можна відчути спорідненість з символізмом, а такі поетичні роботи, як “Поцілунок”, “Вічна весна”, зближують його з імпресіоністами.

Архітектура. Архітектура першої половини XIX ст. пережила свій розквіт у рамках класицизму. У цей час у Парижі, Лондоні, Берліні, Санкт-Петербурзі з'являються численні архітектурні ансамблі, які додали головним європейським столицям характерного вигляду.

У роки правління Наполеона у Франції склався стиль ампір (від французького імперія), який став продовженням і одночасно завершенням класицизму. Будівлі і споруди в стилі ампір відрізнялися монументальністю й урочистістю, часто вони прикрашалися військовою атрибутикою. Ці будівлі були покликані прославляти перемоги Наполеона: Вандомська колона, споруджена за зразком давньоримського стовпа імператора Траяна, Тріумфальна арка (архітектор Ф.Шальгрен) - кращий зразок стилю ампір. Завдяки своїм колосальним розмірам (майже 50 м висотою, біля 45 м шириною) і розташуванню на пагорбі на перетині дванадцяти великих вулиць, арка прекрасно проглядається з різних частин французької столиці. Її прикрашає знаменита скульптурна композиція - рельєф Ф.Рюда “Марсельєза”. Тріумфальна арка стала одним з символів Парижа.

З Франції класицизм і його різновид ампір поширилися у Росії, де досягли вершини в архітектурі Петербурга.

Образ міста на Неві склався саме у першій половині XIX ст., коли виникли основні його обриси у формі тризубця та численні комплекси: Васильєвського острову (арх. Тома де Томон), Адміралтейства (арх. А.Захаров) та Казанського собору (арх. А.Н.Вороніхін).

Вищим здобутком класицизму в Росії стали роботи зодчого К.Россі, який завершив створення ансамблів Палацової площі дугою й аркою будівлі Головного штабу і Сенатської площі – будовами Сенату і Синоду. В другій чверті сторіччя в Петербурзі був побудований за проектом архітектора О.Монферрана грандіозний Ісаакіївський собор.

Завдяки посередництву французьких містобудівників класицизм став поширюватися навіть у США, де став першим національним стилем під назвою “грецьке відродження”. У цьому стилі в Вашингтоні був зведений Капітолій - будівля конгресу США, і Білий дім - резиденція президентів.

Що ж до романтизму, то він не створив власної школи архітектури, хоч його вплив вельми помітний у декількох “історичних стилях”: неоготиці, неоренесансі, романсько-візантійському стилі, необароко, які набули поширення в першій половині сторіччя. У неоготичному стилі побудований ансамбль англійського парламенту в Лондоні, вплив візантійського стилю відчувається в куполах знаменитої паризької церкви Сакре-Кер, в неоруському стилі (будівлі, споруджені в цьому стилі, містять риси, які беруть початок у давньоруській архітектурі, орнаменти, які запозичені з народної вишивки або відтворюють у камені різьблення по дереву) зведені будівлі, які остаточно оформили Красну площу у Москві, - Історичний музей і Верхні торгові ряди (нині – ГУМ).

До середини XIX ст. відкритим у світовій архітектурі залишалося питання про новий стиль. Звернення до старовини підготувало появу еклектизму (від грецького “еклектикос” - той, що вибирає) - архітектурної практики, основаної на змішуванні різних стилів. Еклектизм був, з одного боку, вираженням смаку буржуа, який використав пишний псевдоісторичний декор як свого роду рекламу, а з іншого - вираженням певних світоглядних поглядів європейця тих часів, який вважав свою цивілізацію зразковою, свою епоху - вершиною історії і не сумнівався, що має право розпоряджатися спадщиною інших віків і культур. Прикладом таких споруд можуть служити будівля паризького театру “Гранд-опера” і помпезний берлінський рейхстаг.

Міцніючий капіталізм і технічний прогрес поставили нові завдання перед архітектурою і особливо містобудуванням. Бурхливо росли міста, в яких з'явилися нові типи будівель: заводи, фабрики, вокзали, універсальні магазини, виставочні павільйони, нові типи видовищних споруд (цирки, театри). Поряд з особняками великої буржуазії будувалися багатоповерхові доходні будинки з квартирами, які здавалися у найм, бараки і казарми для робітників. З'явився міський громадський транспорт.

Першим містом, яке зазнало перебудови, став Париж. Незабаром після революції 1848 р. почалася реконструкція міста вузьких заплутаних середньовічних вулочок, зручних для будівництва барикад, у місто широких прямих авеню і кільцевих бульварів, які згодом стали знаменитими. Вони зв'язали центр і передмістя в єдине ціле. Незабаром за зразком французької столиці стали перебудовуватися Берлін, Відень та інші європейські столиці. Невід'ємною їх частиною стають громадські парки.

Значно просунулася будівельна техніка, стали широко застосовуватися нові матеріали (чавун, сталь, в кінці століття - залізобетон) і нові прийоми та методи будівництва. Але конструкції, створені на основі промислової технології, вважалися дуже грубими і негідними стати основою нового архітектурного стилю. Їх використовували поки що тільки при будівництві мостів, вокзалів, критих ринків, у спорудах всесвітніх промислових виставок. Першим прикладом застосування збірних конструкцій в будівництві став “Кришталевий палац” у Лондоні, споруджений для першої Всесвітньої промислової виставки 1851 р. Унікальною для XIX ст. спорудою була Ейфелева вежа у Парижі - висотна інженерно-технічна споруда, яка складається з гратчастих металевих конструкцій. І все ж основна маса будівель продовжувала оформлятися у традиційних архітектурних формах. Таким чином, на кінець XIX ст. між технічною і художньою сторонами архітектури виникають своєрідні “ножиці”, які з плином часу стали розходитися все більше і більше. Спроба подолати це розходження була зроблена новим напрямом в архітектурі, який отримав назву модерн (французькою - “сучасний”). Представники цього стилю в архітектурі використали нові технічні і конструктивні засоби, вільне, частіше асиметричне планування і сучасні матеріали в обробці фасадів і інтер'єрів будівель (кераміка, поливні кахлі) для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель і споруд.

У рамках модерну кінця XIX ст. у США виникла так звана чікагська школа архітектури, найбільш помітною фігурою якої став Луїс Саллівен, який запропонував тип висотної офісної будівлі з мінімумом декору - хмарочос. Модерн, так би мовити, завершив творчі пошуки будівельників XIX ст. і став сходинкою до архітектури сторіччя ХХ-го.

6. Музика, театр. Народження кіно

Музика. “Нова ера в музиці” починається на рубежі епох класицизму і романтизму. Пов'язана вона з титанічною творчістю Людвіга ван Бетховена. Вона охопила мало не всі форми і жанри музики, загальновизнаною ж вершиною стали дев'ять симфоній, кожна з яких — це цілий художній світ. Сучасник Французької революції, палко захоплений її першими кроками, рішучий противник бонапартизму, музикант філософського складу, який нескінченно розширив виразні засоби музики, композитор трагічного світовідчуття, Бетховен був оцінений і піднятий на щит романтиками, хоч сам він розходився з їх естетичними переконаннями. У Бетховені втілилися кращі риси всієї музичної культури, яка передувала йому, і разом з тим його творчість - поворотний пункт у музиці.

Що ж до романтичного напряму, то він виявився на рідкість багатим видатними обдарованнями. Франц Шуберт і Роберт Шуман, Гектор Берліоз і Ріхард Вагнер, Ференц Ліст і Фредерік Шопен, багато інших композиторів - гордість національних культур і всієї світової музичної культури. З романтизмом у музику прийшли емоційна виразність, фантастична вигадка, казково-поетична образність, нерідко запозичена з фольклору. Найяскравіше явище в музиці романтизму - панування лірико-психологічного начала. Суть кожного музичного романтичного твору - “лірична сповідь”. Саме тому найважливішого значення набули різні малі форми, які наповнилися серйозним і глибоким змістом - фортепіанна п'єса, інструментальна мініатюра, романс (Шуман, Шопен, Ліст). Нові тенденції вплинули і на симфонізм (Берліоз, Ліст).

Музика стала активніше, ніж раніше, взаємодіяти з літературою. Це зумовило появу програмних музичних творів, в назву або основу яких було покладено літературний твір. “Оновлення музики через зв”язок з поезією”, - так сформулював цю ситуацію Ліст. Наприклад, творець програмних симфоній французький композитор Гектор Берліоз давав своїм творам такі назви: “Фантастична симфонія”, “Траурно-тріумфальна симфонія”, “Гарольд в Італії” (за поемою Байрона), “Ромео і Джульєтта” (за трагедією Шекспіра). Безліч музичних творів пов'язана з “Фаустом” Гете: “Сцени з “Фауста” Шумана, “Перша Вальпургієва ніч” Мендельсона, “Засудження Фауста” Берліоза, опера “Фауст” Гуно.

Розширюється музична освіта, відкриваються консерваторії, з'являються музичні газети і журнали, цілі музичні видавництва. Велику роль у пропаганді серйозної музики відіграла просвітницька діяльність самих композиторів XIX ст. Вони нерідко виступали зі словом про музику, пояснюючи її зміст, прагнучи залучити до неї якомога більше число слухачів. Статті і книги Р.Шумана, Г. Берліоза, Ф.Ліста, Р.Вагнера допомагають і сьогодні розібратися у складному світі музичних ідей.