Реферат: Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва
Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити та ідеали. Велике значення мало втілення нових суспільних ідей у літературі.
Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній ідеї рівності людей у правах, стояли вище соціально-верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеали, популярні серед широких народних мас.
Просвітителі підпорядковували свою художню творчість завданню перебудови суспільства, їхні втори носили глибокий філософський характер. У ряді випадків – це своєрідні белетризовані філософські трактати. Звідси і деяка раціональність художньої творчості просвітителів. Борючись за перебудову суспільства, утверджуючи принцип активного впливу художника на громадську думку, вони створили нові жанри філософсько-політичного роману, морально-політичної драми і гротескно-комедійного памфлету. При цьому широко використовували літературну форми старих майстрів: памфлети Лукіяна, філософську поему Лукреція, сатиричну літературу ренесансу, твори Еразма Роттердамського, Франсуа Рабле, Томаса Мора, яких вважали своїми ідейними попередниками. Відстоюючи демократичні напрями мистецтва, просвітителі ввели в літературу нового героя – простолюдина. В якості позитивного образу митці оспівали і прославили його працю, його мораль, співчутливо і проникливо показали його страждання. Викриваючи сваволю панівних станів, вони сміливо вводили в літературу критичний елемент. Вони дали світу твори високого політичного і художнього значення.
У своїй творчості просвітителі-літератори використовували три основні типи художнього мислення: класичний, романтичний і реалістичний.
Класицизм ХVІІІ ст., незважаючи на безперечну свою схожість із класицизмом ХVІІ ст., все ж не був прямим нащадком останнього, а являв собою принципово нове історико-художнє явище. Якщо класицизм ХVІІ ст. формувався в умовах консолідації націй, коли абсолютна монархія відігравала значною мірою позитивну роль у суспільному житті, і не піднімався до заперечення наявних суспільних відносин, то класицизм ХVІІІ ст. відзначався антифеодальною спрямованістю, оскільки він розвивався в умовах, коли буржуазії готувалася до вирішального штурму феодальних бастіонів.
Сентименталізм (від фр. sentiment – чуття) був своєрідною реакцією на надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуття простої людини. Ідеалам просвітницького класицизму, котрий виріс на грунті “самозадоволеного” розуму, сентименталізм протиставив ідеал “природньої людини”, складений з елементів утопії. Проте саме цей мотив-ідеал захистив культуру Просвітництва від всевладдя логічного холодного розуму, став запорукою розвитку її майбутнього.
Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним моментом раціоналізму в його помірковано критичному варіанті. Визначається нова культурна цінність – художня правда, яка відкрила шлях реалістичному мистецтві.
Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм (від лат. realis – речовий, дійсний) досяг в Англії, яка в середині ХVІІ ст. стала на шлях капіталізму. Саме в Англії з’являється принципово відмінна від традиційної придворно-аристократичної аудиторії аудиторія масова, з новими вимогами та естетичними смаками. Складається вона переважно з представників так званого третього стану, які жадали бачити в мистецьких творах реалії життя. Це зумовило той факт, що саме в Англії просвітницький реалізм став провідним напрямком художньої творчості.
Головним жанром у літературі ХVІІІ ст. стає соціально-побутовий роман.
Одним з найбільш відомих англійських письменників Просвітництва був Д.Дефо (1660-1731), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися пересуди та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман “Робінзон Крузо”. Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкриття нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відчайдушної боротьби з небезпекою.
Чимало передових, близьких народові ідей, висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667-1745). В широко відомому романі “Мандри Гулівера” під виглядом казкових подорожей свого героя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чванливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. Дж. Свіфт висловив свою думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично переніс втілення людського благородства на коней. Його роман – глибокий і складний філософсько-сатиричний твір.
Розглядаючи історію англійської літератури ХVІІІ ст., не можна не згадати шотландського поета Р.Бернса (1749-1796). У своїх поезіях він змальовував образи селян (“Був бідний фермер батько мій”), виступав проти соціального й національного гноблення (“Веселі жебраки”). Революційними настроями пройняті його твори періоду Французької буржуазної революції 1789 р. – “Дерево свободи”, “Чесна бідність”.
Важливий крок у напрямку реалістичного відображення дійсності здійснила французька художня література епохи Просвітництва. Значний вплив на неї справили реалістичні традиції іспанського роману і творчість таких англійських письменників, як Дефо і Свіфт. Але література Просвітництва у Франції мала також найближчих попередників у своїй країні, насамперед в особі видатного письменника Алена Рене Лесажа (1668-1747). Його сатиричний роман “Кривий біс” і особливо “Пригоди Жіль Блаза із Сантільяни” дають панорамну картину суспільних відносин, висувають на перше місце кмітливого і спостережливого простолюдина, викривають звичаї аристократії, чиновників, духовенства; піднімають завісу над справжніми мотивами їхніх вчинків.
У творіннях Вольтера і Руссо французька художня література безпосередньо зливається з передовою громадською думкою епохи Просвітництва. Боротьба за нові естетичні ідеали досягає кульмінації в період розквіту діяльності Д. Дідро.
Дені Дідро (1713-1784) був видатним французьким прозаїком і драматургом. Він залишив помітний слід в естетичній теорії і художній критиці свого часу. В повісті “Монахиня” Дідро викриває злочини церкви. Розповідаючи про долю дівчини, насильно постриженої в черниці, він розкриває звичаї монастирів, існуючі в них порядки. В повістях “Племінник Рано” і “Жак-фаталіст” у формі живого діалогу розкриваються соціальні проблеми того часу.
У галузі драматургії друге покоління просвітителів відмовилося від жанру класицистичної трагедії і повернулося до міщанської драми (“серйозної” чи “слізної” комедії). Глашатаєм цього повороту в драматургії був Дідро. Не король чи знатна особа, а рядова людина, буржуа повинні бути героями драми; не боротьба людини з долею, а боротьба людини проти суспільних несправедливостей повинна складати її зміст. Дідро ілюструє свою теорію власними п’єсами – “Позашлюбний син” (1757 р.) і “Батько сімейства” (1758 р.).
Глибоким соціальним змістом сповнені твори французького драматурга і публіциста П.О.К. Бомарше (1732-1799). Найбільш відомі серед них комедії “Севільський цирульник” та “Весілля Фігаро”, де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ кмітливого і тямущого слуги Фігаро. Перед глядачем не лише безтурботний веселун, майстер хитрої інтриги, але й людина розумна та енергійна. П'єси містили чимало гострих випадів супроти зловживання владою, спадкових привілеїв, що ними так хизувались аристократи. Сюжети комедій Бомарше використали великі композитори сучасності Моцарт і Россіні для створення своїх безсмертних опер.
Демократичні настрої знайшли відображення і в творчості ряду німецьких письменників. У 70-х роках ХVІІІ ст. в Німеччині виник літературний та суспільний рух “буря і натиск”. Представники цього напряму Й.В.Гете, Й.Ф.Шіллер, Г.Бюргер, Я.Ленц та інші виступали проти деспотизму, в ім'я справедливості та свободи, оспівували сильних, сміливих людей, яким властиві яскраві, глибокі почуття. Саме такими рисами характеру наділені герої творів великого поета і драматурга Й.Ф. Шіллера (1759-1805). У драмі “Вільгельм Телль” оспівано швейцарського народного героя, борця за незалежність і визволення країни з-під австрійського гніту; драма “Орлеанська діва” присвячена героїні визвольної боротьби французького народу Жанні д'Арк.
Найвидатнішим представником німецької літератури кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. був поет і мислитель Й.В.Гете (1749-1832), один із найосвіченіших людей свого часу. Глибоко зрозумівши значення французької революції, він, однак, негативно поставився до революційного насильства, бо був переконаний, що більше користі дадуть виховання народу і реформи зверху. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини, що і відобразив яскраво у всесвітньо відомій драматичній поемі “Фауст”. Над цим твором він працював майже все життя. У середньовічну легенду про доктора Фауста, який продав душу дияволу і за це отримав можливість здійснити всі свої бажання, Гете вклав новий філософсько-моральний зміст. Його героя мучать питання: у чому полягає сенс життя? Що таке щастя? І тільки в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст доходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності та боротьбі. На сюжет “Фауста” французький композитор Ш.Гуно (1818-1893) створив однойменну оперу, яка користується величезною популярністю і сьогодні.
Таким чином, творчість багатьох талановитих письменників, драматургів, поетів, публіцистів доби Просвітництва залишається прикладом боротьби незалежної вільної думки за торжество загальнолюдських духовних цінностей.