Реферат: Середньовічна культура Західної Європи
Історичні передумови формування середньовічної культури.
Характерні риси культури раннього Середньовіччя.
Історичні передумови формування середньовічної культури.
Культура сучасної Західної Європи спирається на підґрунтя, що утворилося за тисячоліття від кінця V до початку ХІV століття (на півночі Європи – до середини ХVІІ ст.). В історичній науці за цим періодом закріпилася назва “середні віки”.
Оцінки культури середньовіччя як своєрідного етапу в розвитку людства традиційно суперечливі. Глибинні процеси становлення національної самосвідомості в західній Європі кінця ХVIII – початку ХІХ століття відкривали народам цього регіону їхнє величне минуле, пробуджували цікавість до середньовіччя та його культури. Найвидатніші представники літературної інтелігенції в цей час докладали великих зусиль, аби заохотити європейське суспільство до знайомства з культурою середніх віків.
Звернення до джерел не надто давнього минулого великою мірою стало поштовхом до формування й розвитку європейського романтизму. За романтичною концепцією основний художній стиль середньовіччя – готика – мав змогу постійно розвиватися завдяки своїй принциповій внутрішній незавершеності. Французький письменник Шатобріан у своїй книзі “Геній християнства” (1802 р.) показав взаємозв’язок середньовічної архітектури й християнської свідомості, надавши цьому союзові романтичного забарвлення.
Найважливішим наслідком уваги до проблем культури середньовіччя стало те, що літературно-філософська думка кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття вперше осмислила цю культуру як цілісне історичне явище, яке й далі впливало на культурні процеси тогочасної Європи.
Проте існує також інший погляд, що довго не давав змоги оцінити культуру середньовіччя об’єктивно. Згідно з цим поглядом вона є втілення догматизму, релігійного фанатизму, придушення свободи особистості – всього, проти чого виступали і з чим боролися не лише словом прогресивні сили наступних епох. Тому, можливо, так довго панувала в науці та суспільній свідомості своєрідна характеристика готичного стилю, що її дав теоретик Відродження Джорджо Вазарі. Ця вочевидь упереджена оцінка легко переноситься й на культуру середньовіччя загалом. “Манеру цю, - писав Вазарі про готику, - винайшли готи, бо після того, як були зруйновані давні будівлі й війни згубили й архітекторів, ті, що залишилися живими, стали будувати в цій манері, зводячи склепіння на стрільчастих арках і заповнюючи всю Італію казна-якими спорудами... Збав боже всяку країну від однієї думки про роботи такого штибу, настільки безформних порівняно з красою наших будівель, що й не вартих того, аби говорити про них більше, ніж сказано.
Закріпити оцінку культури середньовіччя як побудованої на старих традиціях, на повторенні, дублюванні раніше досягнутого, нездатної до новацій, допоміг і Леонардо да Вінчі. Критикуючи творчий метод тогочасних художників, він писав, що після римлян живописці “наслідували один одного вік у вік, увесь час штовхали це мистецтво до занепаду”. Петрарка теж характеризував середньовіччя як епоху потворності на відміну від прекрасної античності. Нарешті, й Гегель у своїх лекціях з естетики порівнює середньовічну культуру з торжеством чорної ночі, протиставляючи їй ранкову зору Відродження.
Попри всі складності філософського осмислення феномена середньовіччя сучасна наука розглядає культуру середніх віків як історично закономірну складову частину розвитку людства. Культурна спадщина середньовіччя посіла значне місце в історії культури людства й позначилася на розвитку філософії, релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення літератури та мистецтва. Творчість митців середньовіччя залишила людству невмирущі художні цінності.
Європейське середньовіччя охоплює великий проміжок часу, тому вивчення його культури потребує виділення окремих етапів, у межах яких формувалися найістотніші її риси. Отже, коли йдеться про культуру середньовічної Європи, то під цим розуміємо культуру раннього (5-8 ст.), зрілого (9-13 ст.) й пізнього (14-16 ст.) феодалізму. На думку одного з провідних представників Школи “Анналів” Жана Ле Гоффа, середньовіччя тривало до ХVІІІ століття.
Початок добі середньовіччя поклала криза, що її переживав римський світ у ІІІ столітті. Передусім далася взнаки боротьба, яку вів Рим з провінціями і в які так і не зміг перемогти. Середньовіччя успадкувало цю боротьбу, на його культуру впливали процеси як об’єднання, так і уособлення різних частин Заходу, в ній відбилися, з одного боку, цілком щире бажання об’єднатись у християнській вірі, з іншого – не менш пристрасний потяг до національної самостійності.
Римський світ фактично розколовся після заснування імператором Константаном у 324 році нового Рима – Константинополя, проте остаточний поділ імперії стався після смерті Феодосія І в 395 році. Вже у 330 році Константинополь стає резиденцією імператора, й відтоді Захід і Схід (Візантія) йшли у своєму розвиткові різними шляхами. Надалі ці відмінності тільки глибшали, а суперечності, що існували між частинами колишньої імперії, загострювалися, зрештою призвівши до розриву, який теж наклав свій відбиток на розвиток середньовічної культури.
В цей саме час починається й оте характерне для середній віків змішання народів, що надало культурі середньовіччя особливого колориту. У ІІІ столітті римські імператори мусили визнати варварів, приймаючи їх до війська або дозволяючи їм як конфедератам чи союзникам селитися на окраїнах імперії.
Не можна оминути також іще однієї обставини, яка великою мірою вплинула на формування середньовічної культури. Більшість варварських народів на довгому шляху міграції (“велике переселення”), що призвів у Західну Європу, в результаті контактів з різними цивілізаціями, збагатили свої ремесла, мистецтво, звичаї. Чимало з них прийняли християнство. Але сталося так, що варвари-неофіти – остготи, вестготи, бургунди, вандали та лангобарди – почали сповідувати аріанство. Ця християнська течія названа за ім’ям олександрійського пресвітера Арія, що дав своє тлумачення догмату Трійці (він стверджував, що Христос не вічний, а створений єдиним Богом). 325 року скликаний з ініціативи імператора Константина Нікейський собор засудив аріанство як єресь. Проте так можна було вгамувати теологічні пристрасті серед єпископів, але не уникнути сутичок і розбрату, що виникали між римлянами-католиками й варварами-аріанами.
У VІІІ столітті провідну роль у європейських політичних і культурних справах перебрало франкське королівство. Це сталося завдяки зусиллям династії Меровінгів, що дістала ім’я від напівлегендарного засновника роду Меровія. У ній найпомітнішою постаттю був Хлодвіг, який почав із того, що охрестився зі своїм військом не за аріанським, а за католицьким обрядом, здобувши в союзники всю ієрархію католицької церкви на чолі з папою, а також досить впливове чернецтво.
Характерні риси культури раннього Середньовіччя.
Термін “середні віки” з’явився в Європі в ХV ст. і набув широкого вжитку, охоплюючи своїм змістом період від античності до Новітніх часів. Це була епоха зі своєю, не схожою ні на яку іншу систему культурних цінностей, епоха, яка виникла в хаосі великого переселення народів і залишила значний слід у культурному розвитку людства. Системоутворюючим чинником культури європейського середньовіччя стало християнство у формі капіталізму. Ідея Бога займає центральне місце. Основним принципом упорядкування світобудови стала ієрархія різних її рівнів. Верхній рівень – це світ небесний, нетлінний, вічний. Потім іде світ земний – мінливий, недосконалий, підпорядкований занепаду і зникненню. Згідно з цією уявою, час земного життя людини і всього людства постає лише відблиском безконечного “небесного світу” та вічності “майбутнього віку”, а тому є замкненим у собі і конечним. Видатний дослідник Бахтін виразив ієрархію як вертикаль, на якій життя людини і людства лише мить. Відведений людині час її земного існування – омана. Людина не здатна осягнути ні суті своєї долі, ні долі навколишнього світу, адже все це продукт божої волі, зрозуміти яку людина не спроможна.
Культура Середньовіччя охоплює такі етапи: раннього (5-8 ст.), зрілого (9-13 ст.) та пізнього (14-16 ст.) феодалізму. Початок добі Середньовіччя поклала криза, що її пережив рим у ІІІ ст. Римський світ фактично розколовся після заснування імператором Константином у 324 році Нового Риму – Константинополя. У 330 р. він стає резиденцією імператора і відтоді Західна і Східна Візантія йшли у своєму розвитку різними шляхами. Відтоді почалося характерне для середніх віків змішання народів.
Своєї довершеності “середньовічна картина світу” досягла в Х-ХІІ ст.. Уява про світ носила описовий і багато в чому фантастичний характер. У цілому світ для середньовічної людини обмежувався видноколом її існування, в центрі якого була рідна домівка. Все, що було за її межами, сприймалося як “чуже” і “вороже”. Сталість у просторі стає своєрідною нормою людського життя. Людина повинна була жити там, де вона народилася. Все, що порушувало або не вписувалося в цей ідеал, сприймалося як антисоціальне. Такі життєві норми сприяли укоріненню у свідомості середньовічної людини недовіри до всього чужого і незрозумілого.
Існують 2 періоди піднесення культури раннього середньовіччя:
Остготське та вест готське відродження (VI-VII ст. ).
Королівське та оттонове відродження (ІХ-Х ст. ).
Внаслідок варварських навал занепала система торгівлі, міста. Економіка згасала, бо не було товарообміну, існували згідно законів Римської імперії стабільні спадкові професії. Існував юридичний партикуляризм – уособлення права. Для кожної етнічної групи існували різні закони. Вся культура Західної Європи перебувала під впливом католицької церкви – зверхність над світською владою у релігійному, політичному, соціальному аспекті. Програми до шкіл затверджувались католицькою церквою. Після школи здібні учні поповнювали ряди церковної ієрархії. У школах почала вивчатися філософія. Проте ці науки за церквою не повинні були відволікати від вивчення Святого письма. Блаженний у своєму творі “Сповідь” відтворив любов до Бога, а також “страх Божий”, він боровся проти язичництва. “Бог має істинне буття” – стверджує Платон, за якого зароджується неоплатонізм. За цих філософів Середньовіччя мало моральну досконалість. Бог, світ, людина пов’язані між собою.