Реферат: Олімпійський пантеон, його структура
Римляни інколи ототожнювали лемурів з ларами, а також з манами, хоча лемурів вважали підступними, манів – добрими. Мани піклувалися про душі померлих, охороняли гробниці. Коли справляли поминки, манам на могилу приносили їжу, квіти. Вепітафіях їх просили дарувати небіжчику загробне блаженство.
Як і греки, римляни вважали, що підземні боги вподобали парні числа, а ті, що опікують живих,-- непарні. Квіти, наприклад, для небіжчиків добирали, щоб було парне число.
Своїх богів римляни часто називали не по імені, а вживали прізвиська, наприклад, замість Вакх казали – Лібер (вільний ), замість імені Юпітер вживали різні епітети тощо. А були боги, ім’я яких взагалі було заборонено вимовляти. Така заборона (табу ) стосувалася Доброї богині. Яке її ім’я – невідомо. Згодом грецька богиня Гігіея, яка допомагала своєму батькові Асклепію лікувати людей і від імені якої походить слово гігієна, ототожнюється у Римі з Доброю богинею. Добра богиня ототожнювалась також з Кібелою, Прозерпіною, фавною та іншими богинями. Як і Діана, вона допомагала породіллям і була шанована в народі. Жінки вважали її своєю покровителькою.
Доки римляни займались сільським господарством, в їхніх віруваннях одне з провідних місць посідали культи, пов’язані з природою. Обожнювали дерева (особливо дуб ), тварин, птахів, гори, джерела, каміння … Вчені звернули увагу на те, що всі альбанські царі мали одне прізвисько: Сільвії (тобто – лісовики ). Лісовиків (сільванів)особливо поважали у сільських місцевостях. То були покровителі лісів, тварин і отар. Вклонялися богині плодів Помоні і богині квітів Флорі, на честь якої влаштовували свята флоралії. Вірили, що в гаях та полях живуть козлоногі фавни та фавнеси. На їх честь влаштовували свята фауналії. Було навіть вовче свято – луперкалії. Можливо, вовк був колись тотемом племен, що мешкали на Тібрі. За відомою легендою, засновників Риму – братів Ромула та Рема – вигодувала своїм молоком вовчиця. З вовками у римлян було пов’язано особливо багато різних обрядів і легенд.
Зрозуміло, давньоримські культи з часом змінювались. Колись кожна римлянка мала свою берегиню – юнону. Згодом виникає узагальнений образ охоронниці шлюбу – Юнони. В елліністичну добу Юнона ототожнюється з грекинею Герою.
Божественна дружина Юпітера цариця неба Юнона була покровительницею жінок. Великим авторитетом користувалася Юнона як мудра порадниця. до неї звертались у важкі хвилини не лише прості люди, але і державні діячі.
Птахами, присвяченими Юноні, були павлини й гуси.З цими гусьми пов’язана ціла легенда про врятування Риму при нашесті галлів.Коли у V столітті до н. е. Рим був захоплений галльськими полчищами, римські воїни, що залишилися в живих, закріпилися на Капітолійському пагорбі і голодали, чекаючи на допомогу від дружніх військ. Щоб повідомити заточеним про наближення допомоги, треба було пробратися через табір галлів і покорити прямі стіни Капітолійської фортеці. Цей подвиг удався римському юнакові Камінію, який з великим ризиком і сміливістю здійснив під’йом. Галли помітили місце, де Камінію вдалося піднятися, і їхній вождь Брен оголосив, що тим воїнам, які зуміють захопити фортецю, він обіцяє велику нагороду. І ось в темряві галли, перебираючись з одних нахилених щитів воїнів на інші, досягли вершини пагорба і перебили вартових. Але коли вони почали просуватися далі, голодні гуси, які знаходилися біля храму богині, почали голосно гоготати і розбудили римських воїнів. Ті відразу кинулися на галлів і скинули їх зі скелі.
Могутній властитель неба, втілення сонячного світла, грози, бурі, в гніві кидаючий блискавки, караючи ними непокірних його божественній волі, -- такий був верховний володар богів Юпітер. Його палац знаходився на високих горах, звідти він обіймав поглядом увесь світ, від нього залежала доля окремих людей і народів.
Свою волю Юпітер виказував розкатами грому, блискавками, польотом птахів (особливо з’явою орла, йому присвяченого); іноді він надсилав віщі сни, в якихвідкривав майбутнє. Жреці грізного бога – понтифики проводили особливо урочисті церемонії у тих місцях, куди ударяла блискавка. Ця ділянка огороджувалась, щоб ніхто не міг по ній пройти і таким чином осквернити святе місце. Земля обережно збиралась і закопувалася разом з шматком кременю – символом блискавки. Жрець робив на цьому місці жертовникі приносив у жертву дворічну вівцю. Юпітеру – могутньому захисникові, який дарує перемогу і багату військову здобичу, на Капітолійському пагорбі в Римі був збудований величезний храм, куди полководці, повертаючись з побідних походів, приносили доспіхи переможених вождів і самі цінні скарби, відняті у ворогів.
Юпітер одночасно опікував людей і освячував їхні взаємини. Він суворо карав клятвопорушників звичаїв гостинності. На честь цього бога кілька разів на рік проводились свята – під час посіву і завершення жнив, при зборі винограду.Юпітерові, який керував долями світу і людей, були присвячені найважливіші дні року. Ім’я Юпітера згадувалось при всякій значній справі – державній чи особистій. Його ім’ям клялися, і клятва вважалась непорушною.
Оскільки основні риси італійського Юпітера були дуже схожі з образом верховного божества греків Зевса, то з посиленням впливу грецької культури в римську релігіювплелися елементи грецької міфології. І багато переказів, пов’язаних з Зевсом, були перенесені на Юпітера. Його батьком називали Сатурна, бога посівів, який перший дав людям їжу і правив ними під час золотого віку, подібно грецькому Кроносу. Таким чином і дружина Сатурна стала вважатися матір’ю Юпітера.
Змінювались поступово культи, пов’язані з природою: селяни ставали городянами і культи відповідно були модернізовані.
Чи ненайвідомішим давньоримським богом був Янус. Його зображали з двома обличчями. Був він богом воріт і дверей, його також вважали богом усякого початку і завершення. Храм його відчиняли під час війни, мирного часу замикали. Йому був присвячений перший день нового року, перший день кожного місяця, Януса називали богом богів. Він порядкував космосом і уособлював космос, початок і кінець усього, був символом дня і ночі, сонця і місяця, дволиций, він дивився у минуле і прийдешнє, йому відомо, що було і що буде …Він сторожа воріт і дверей до філософських абстракцій – складний шлях, яким позначено тлумачення функцій і природи бога – від архаїчної доби до початку нової ери (“Фасти “ поета Овідія).
Янус був раніше Юпітера божеством неба і сонячного світла, який відкривав небесні ворота і випускав сонце на небозвід, а на ніч зачиняв ці ворота. Потім він поступився ссвоїм місцем владиці неба Юпітеру, а сам посів не менш почесне –владики всіх початків і починань в часі. Під його покровительством знаходились всі входи і виходи, чи то двері приватного будинку, храму богів чи ворота міських стін. Іменем Януса, якого кликали жреці, починався кожний день, перший місяць року і перший день року також називали його іменем і святкували на його честь.
Богу Янусу приносились жертви у вигляді медових пирогів, вина, плодів. Люди бажали один одному щастя, дарували солодощі як символ того, щоб увесь наступний рік минув під знаком щасливого (солодкого) здійснення всіх бажань. Лайки з криками і гамом були заборонені законом,щоб не затьмарити ними доброзичливість Януса. У цей знаменитий день жреці приносили Янусу в жертву білого бика і молилися про благополуччя римської держави.
Храм Януса являв собою дві великі арки, з’єднані поперечними стінами, з двома воротами. В середині стояла статуя бога, в якого було два обличчя, звернених у протилежні боки (одне – в минуле, друге – в майбутнє). В руці у Януса був ключ, яким він відкривав і закривав небесні ворота. Оскільки Янус був богом часу, який лічить дні, місяці і роки, то на його правій руці (на пальцях) було накреслено число 300 (латинські цифри ССС), а на лівій – 65 (латинські цифри LXV ), що означало число днів у році. Особливу роль відігравав храм Януса у військових справах Древнього Риму. Коли приймалось рішення оголосити війну будь-якій державі, головна в Римі особа, чи то цар, чи консул, відкривав ключем подвійні двері храму і перед ликом Януса під арками проходили воїни. Доки йшла війна ворота храму стояли відчиненими. Коли укладався мир, то озброєнні війська знову проходили біля статуї бога. Потім важкі дубові двері храму, прикрашені слоновими кістками, знову зачинялися на ключ.
Бог Янус, крім цього, вважався покровителем доріг і подорожніх. Йому віддавали почесті римські мореходи, які вірили, що саме він навчив людей будувати кораблі.
Дружиною Януса була німфа вод Ютурна, покровительниця джерел, а син їхній Фонс почитався як бог фонтанів і б’ющих з-під землі джерел. На честь Фонса в жовтні влаштовувалися свята. Криниці уквітчували гирляндами квітів, а у джерела кидали вінки. Тому і Янусу, батьку Фонса, приписували створення всіх рік і струмків.
Гнівний і неприборканий бог війни Марс вважався як батько великого і войовничого римського народу, чия слава почалася з засновника міста Риму – Ромула (Ромул зі своїм братом-близнюком Ремом, згідно з переказами, були синами Марса). Дякуючи покровительству могутнього бога війни, римляни одержували перемоги над сусідами. Після смерті Ромула і його обожествління з’явився бог Квирин, в якого обернувся Ромул, ставши таким чином двійником Марса.
Трійці богів – покровителів військової доблесті і охоронцям римської держави – Юпітеру, Марсу і Квирину присвячувались спеціальні жертвоприношення, до них зверталися, молячи про перемогу в битвах. Іменем Марса був названий третій місяць року, (март), і в перших його числах проводились кінні змагання. Першого марта на честь бога проходили колони його жреців, які співали гімни. Цього дня чоловіки дарували своїм жінкам дарунки, а жінки -- рабиням.