Реферат: Шеарівці

1949р. у селі силоміць було організовано колгосп з назвою “Червоне Прикарпаття”. Кантора знаходилась в будинку Катерини Ткачук. 1956 р. його приєднано до колгоспу І. М. Чапаєва (с. Раківчик ), як неперспективний, тоді ж з’єднали сільські Ради (з центром у с. Раківчику). 1960 р. цей колгосп перейменовано на “Прогрес” , а 1991р. утворили спілку селян ім. Лесі Українки .

1991р. у селі нараховувалось 1500 жителів. Тоді село поділилась на дві конфесійні громади – УАПЦ і УТКЦ. У селі виникла незгода, занепала культура.

Тепер у шепарівцях 70 осіб з вищою освітою, вся молодь має середню і середню спеціальну освіту. Нараховується 50 легкових автомобілів.

У селі діяла підпільна організація ОУН, створена 1936-37 років. Вона об’єднувала майже 70 мешканців довколишніх сіл – Товмачика, Іванівців, Раківчика, Лісної Слобідки, Лісного Хліби чина. Її остаточний керівник не відомий, є лише відомості, що активним діячем був студент Коломийської гімназії Василь Іванович Венгренюк, 1991 року народження. 1940 р. НКВД забрала його з гімназій і у Станіславській в’язниці розстріляли. Відзначився його брат Дмитро Венгренюк, 1914 року народження. Він був підрайоновим ОУН, може і керівником (“Коломия і Коломийщина” (Філадельфія) згадує про його). В 1940-44 роках боївка під його керівництвом проводила підривні роботи. Він організував збір зброї з лінії фронту, яку передавав сотні Спартака. Зненацька був спійманий 1944 р., сидів у Снятинській в’язниці. Тут трійкою був засуджений на кару смерті (є свідок , Лесь Бабійчук з Раківчика , який провів з ним останню ніч у тюремній камері). Активним помічником Дмитра Венгренюка був Федір Мортук, референт районного проводу (псевдо “Піркова”), який загинув 1946 р. у селі були люди, які боролись за самостійність України і загинули за її волю: Михайло Григорчук, 1905р. народження , висліджений групою стрибків загинув із сином Зіновієм біля хати Михайла Каратника на Резен гаку; Адам Козубяк , 1924р. народження, Ярослав Грицьків, 1928р. народження. Активною діячкою була також кур’єр-санітарка, яка пройшла курс санітарок у Слободі Рунгурській, організовані проводом УПА – Софія Іванівна Венгринюк, 1932р. народження. Її було схоплено в Княж дворі, засуджено і вислано в Сибір на 10 років. На територій села загинуло від рук НКВД і стрибків чотири воїни УПА, місця загибелі не позначені.

На відзначення 600- річчя села 23 грудня 1989 р. на зборах селян було вирішено висипати символічну могилу пам’яті загиблим за волю України – воїнам УПА та січовим стрільцям. У підніжжі могили встановили капсули із землею з Янівської могили січовим стрільцям м. Львова, з могили Дем’янового лозу м. Івано-Франківська. Біля могили , на місць зруйнованої каплички поставили нову, яку вимурував в’язень московських концтаборів Лесь Сметанюк. Капличка присвячена першій річниці незалежності України, її освятив отець декан Петро Чиборак, цього ж дня була освячена і символічна могила.

На ллітургію присвячену 600-им роковинам села прибули парафіяни довколишніх сіл. Відзначення 600-річчя села та освячення могили і каплички організували осередок товариства української мови (голова Мирослав Іванишин) і голова сільської Ради народних депутатів Дмитро Борук.

У центрі села на шкільному футбольному полі розмістили сцену. Тут гуртки художньої самодіяльності навколишніх сіл ставили свої концерти. На святі були трембітарі з Космача, своє мистецтво показали хористи Тисменицького, Галицького, Надвірнянського районів. Зведений хор сіл Раківчика і Шепарівців (керівники Микола Кобилянський та Василь Павлюк) уперше на шепарівській землі виконали гім “Ще не вмерла Україна”. Під оплески учні дитячої музичної школи №1 під орудою жителя села Петра Терпелюка виконали музику “Ще не вмерла Україна”, сюїту “Гуцулія” та інші твори.

На святі були організовані виставки творів мистецтва: вишивальниці Євгенії Геник з Березова, твори живопису художниці Анастасії Терпелюк.

На пам’ять про відзначення 600-річчя заснування Шепарівців у центрі села біля могили і каплички встановлено великий знак, який виготовили сільські художники В. Рогович та В.Петрик.

Автор Михайло Гаврилюк при написанні статті скористався матеріалами архівів Івано-Франківська і Львова, а також переказами старожителів села Миколи Грицькова (народився 1880р.) , Ганни Грицьків (1900р.) , Михайла Моська (1910р.) і інших мешканців Шепарівців.