Реферат: Моє село - Прокурава

У 1927 році селяни, яким не було байду, до культурного розвитку села, вирішили з церковним братством на чолі з священиком Жибчиним та братством тверезості при допомозі львівського “Матірного то товариства” організувати будівництво Народного Дому – читальні. Ініціатори і активісти будівництва читальні: Герасим’юк Іван Онуфрійович, Федорук Микола Онуфрійович, Бойчук Іван Миколайович, Строчук Юрій Іванович, Максим’юк Андрій Іванович, Микитин Микола Романович, Нерест юк Андрій Григорович. У 1927 році будівництво закінчено і священик Рибчин освятив народний дім . Перший самодіяльний виступ організувало товариство “Луг”. Дальшим організатором художньої самодіяльності був режисер Макогонський. Він підготував виставу “про що Тиса шелестить”. Є ще у селі один з учасників цієї вистави – Шелюжак Андрій Ілліч. Ця вистава , невідомо якого автора, про героїчні і ранні діла нашого славного козацтва.

Щоб поставити таку виставу треба було багато клопотань і дозволу польського уряду. За дозвіл треба було платити гроші. Люди на це не жаліли грошей і допомагали.

У 20-х роках в селі було дуже розвинуте ложкарство . Було 94 ложкарі. С поміж них були ложкарі вищого класу чиї ложки і полодники транспортувалися до Варшави – це Бойцуняк Федір, Микитин Василь та ін. З ткачів , яка найперша пройшла добру проктику по ткацтву в Косовських майстрів в Горбових – то була Микитин Варвара Паліївна. ЇЇ ткацтво славилося у вищих чинах Варшави, Кракова, Львова. Люди в нашому селі в більшості жли бідно. В Прокураві 1921 року було 211 будинків, 1042 жителі, а в 1931 році 254 будинки 1193 жителі. У 1934 році Прокураву приєднали до Брусторської парафії , в якій служив священиком Миколай Кейван. В цьому ж році прибула в село ще одна вчителька, теж полька, бо українці не діставали посад, вчилося мало людей, так як польський уряд робив різні перешкоди, щоб українців якнайменше вчилося у вищих навчальних закладах.

Польський уряд стояв на перешкоді розвитку культури. Забороняв ставити вистави Старицького, Кропивницького, Карпенка – Карого, Котляревського та ін. Але в нашому селі люди творчі, мабуть сама природа створила їх такими, і незважаючи різні утиски влади народ творив мистецтво, піднімав свій культурний рівень життя.

Товариство “Луг” готувало концерти, забави, фестони, великодні ігри, зустрічі Івана – Купала та інші. Купували книжки наших українських письменників. Кобзар Т.Г.Шевченка був настільною книгою поряд з Біблією в багатьох сім’ях.

В селі були люди, які цікавилися прогресивним життям своїх братів Східної України (Великої).

Вони діставали літературу, читали її, розповсюджували серед селян і навколишніх сіл. Це Ткачук Микола Васильович, Титович Юрій Максимович. Всі Галичани мріяли про возз’єднання з Східною Україною, хоч лякав усіх сталінський режим. Бо нелегальним шляхом довідувалися і про штучний голод на Україні 20-х років і 1933 року, про організацію колгоспів, яка не подобалася людям, про винищення інтелігенції, про репресії. Але однак життя за панської Польщі було теж нестерпним і жителі Галичини з радістю зустріли Радянську владу, надіючись на краще.

Радянська влада в селі була встановлена у вересні 1939 року. Першим головою сільськогосподарського комітету був Микитин Петро Васильович. Він був депутатом народних зборів.

В грудні 1939 року було організовано школу по ліквідації не писемності та загальноосвітню семирічну школу. Та недовго тривав спокій. Фашистка Німеччина напала на Радянський Союз. В 1941 році наше село було захоплено німцями. Ще одна чорна хмара нависла над нашим селом. Почалося тяжке і сумне життя. Забирали худобу, не було де купити хліба. Худобу забороняли розкохувати , а та що була – не можа було використовувати для себе. Почався голод, люди йшли за Дністер, міняли що могли на хліб. Поліцаї відбирали хліб і люди ледь живі повертались додому голіруч. В боротьбі проти варварських дій фашистів жителі села брали активну участь. В УПА пішли молоді юнаки: Олексюк Іван Петрович, Петрів Петро Миколайович, Нерестюк Микола Андрійович, Строчук Д.В. Дубравський Василь Миколайович. В УПА воювали Якібчук Василь Миколайович – сотник (1914-1945), Петрів Марія Миколаївна (1920), Павлюк Іван Миколайович (1924) – сотник, Михайлюк Микола Васильович – станичний (1912-1945) Павлюк Марія Миколаївна (1921) – померла в таборі, Остафійчук Андрій Михайлович – (1905) Остафійчук Іван Михайлович (1920), Якібчук Василь Миколайович(1907) , Загориняк Василь Андрійович(1925) , Бойчук Дмитро Іванович, Лавринюк Іван Петрович, Олексик Дмитро Петрович – помер в таборі, Герасим’юк Михайло Іванович.

Війна кінчилась і встановилась радянська влада, але почалися сталінські репресії ; невинних людей , матерів з дрібними дітьми в 1947 році без розбору відправляли в Сибір.

1948-50 роки люди почали відходити від усіх бід , як у 1951 році село почали переселяти в Миколаївську область. Людей били, викручували руки щоб підписувались про добровільний виїзд. Насильно валили ати. Це був великий біль народу. Але любов до рідного краю, до свого рідного села , пробудила свідомість кількох селян, котрі перебороли страхи і почали діяти. Зібралося троє людей до Києва, у Верховну Раду шукати правди. Це жителі села: Якібчук Андрій Юрович , Бойчук Михайло Михайлович, Герасим’юк Микола Васильович.

Приїхавши до Києва, вони розповіли про ситуацію в селі і попросили дати відповідь на другий день, як буде далі. Як з’ясувалось , такого наказу про масове виселення села не було. Переселення припинилось а винних покарали, секретаря райкому за самовільний вчинок покарано. Все скінчилось , але з умовою, що в селі організується колгосп . Колгосп було створено в 1951 році. Селяни дуже бідували, починали, як кажуть , все з підвалин, техніки не було. Будували стайні безплатно , здавали худобу, і також оброблене поле. Тяжко працювали і за це одержували копійки, а господарство несло лише збитки.

Вирішили перейти в гірських селах на іншу форму господарювання , створили радгосп. В 1969 р. с. Прокурава належало до радгоспу “Брустурівський”. Почали розвиватися різні промисли. А в нас люди мистецькі, майстри на всі руки. Господарство стало прибутковим, але не було господаря щоб розвивалося село. Бо де є добрий господар – там і людям добре живеться. Обрали директором радгоспу прокуравчанина Петріва Михайла Петровича. До радгоспу “Брустурівський” входило 5 сіл. Почало господарство розквітати , а людям краще стало жити. За останні десятиріччя села розбудовувались. В селах асфальтовані дороги. Побут селян змінився. Села електрифіковані, радіофіковані, міцно в побут ввійшли телевізори, радіо, магнітофони. Лише в Прокураві за останні десятиріччя побудовано: будинок побуту, медпункт, аптеку, столярний цех, пилораму, баню, побудовано і обладнано школу, дитячу їдальню, магазин. Будується будинок культури, де будуть спортивні та танцювальні зали, кімнати урочистих подій, сільська бібліотека, кімнати для гуртків, художньої самодіяльності, кінозал, інше.

Величезні зміни відбулися в селі за післявоєнні роки. До 1945 року не було жодного спеціаліста: ні вчителя, ні медика, ні механіка, ветлікаря. Тепер багато в селі спеціалістів, які мають вищу освіту. Всього спеціалістів, які здобули вищу середню освіту 148 чоловік, що становить 16,48 від загальної кількості дорослого населення.

Для учасників художньої самодіяльності Прокуравського сільського клубу радгосп придбав костюми, музичну апаратуру, обладнання клубу. Був спонсором поїздки фольклорного ансамблю 2Барви Карпат” на фестиваль 1989 року у Польщу, а в травні місяці в Київ на міжнародний фестиваль. Керівником ансамблю є Гуцуляк Петро Михайлович і Ткачук Марія Дмитрівна. Гуцуляк Петро Михайлович 1919 р.н. , з трудовим стажем 47 років.

Тепер в селі працює народний дім “Просвіта”. Він побудований у 1924 році. В ньому знаходяться бібліотека – 7420 примірників. Бібліотекар Гуцуляк Дарія Юріївна, яка працює 42 роки.

З села Прокурава є один доктор медичних наук Петрицюк Василь Дмитрович, поет Герасим’юк Василь Дмитрович, відомий художник різьбяр Петрів Василь Петрович. В селі є громадські організації: жіноча рада “Червоний хрест”, сільський комітет, товариство по охороні природи “Зелений світ”, товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка. В селі діє Народний Рух України – 11 членів: Матійчук Богдан Михайлович, Микитин Іван Васильович, Федорик Василь Васильович. Всі вони вносять вагомий вклад у розвиток , збереження і примноження культури, охорони здоров’я , та навколишнього середовища.

Прокурава сьогодні не та, що була колись: в селі є 488 дворів, усього населення 1264 чол. національний склад – українці. Кількість колишніх репресованих – 18, реабілітованих – 9, вивезених на примусові роботи до Німеччини – 40.

Тепер всього в селі 485 пенсіонерів, дітей – сиріт і напівсиріт – 15, учасників ліквідації ЧАЕС –11, воїнів УПА – 14, воїнів Афганістану – 2.

Загальна земельна площа 332 га, орна земля – 48 га, сінокіс – 100 га, випаси – 49 га, під будівлями – 5 га, присадибні ділянки – 163 га.

У селі діє церква (Українська автокефальна православна незалежна церква Непорочної Богородиці). Протоієрей – Павличко Юрій Миколайович, 1950 р.н. Служить у селі з серпня 1980 р. Дякує в селі – Герасим’юк Василь.

В Прокураві знаходяться такі пам’ятники природи – сірководневе джерело( урочище Петричила), родовище нафти (Застаіше) , а також пам’ятники культури та історії: камінь Довбуша, хрест, встановлений на честь ліквідації панщини 1848 року, відбудовано каплицю на Заріччі з ініціативи Петріва Михайла Петровича, а також в центрі села відбудована каплиця, яка була зруйнована москалями, а також могила січовим стрільцям.