Реферат: Мишин-моє рідне село

Як уже зазначалось, на території Мишина постійно проживали люди, починаючи з кам'яного віку (палеоліту). Про це свідчать кам'яні знаряддя праці, рештки посуду часів Трипільської культури, урни з прахом спалених на території села людей, речі часів бронзи і заліза, римські монети 1-111 ст.н.е., знайдені на території села.

З давніх-давен побутує в Мишині легенда, що біля Нижнього Вербіжа колись було місто Підлипки. Територія Підлипок, з якої добре видно не лише навколишні села, але й Коломию, — це типова тери­торія, яку заселяли слов'янські племена, що займалися хліборобством і скотарством з часів Трипільської культури. Ці жителі, переходячи через річку, поступово освоювали й лівий берег — родючі зарінки. Спочатку засівали сільськогосподарські культури в найбільш намулистих місцях, які давали високі врожаї посіяних культур, хоч великої шкоди їм завдавали польові миші. Пізніше на зарінках стали будувати будівлі й переходили жити там, де миші, в «Мишин». Це одна із легенд про походження назви села.

В іншій легенді сказано про те, що в північній частині села, поблизу Підлипок, відбулася велика битва, в результаті якої загинуло багато людей, були знищені будівлі й усе було так перемішано, що її стали називати мішаниною, Мішином. Очевидно, і ця легенда небезпідставна, якщо врахувати, що слов'яни часто виходили ворогові назустріч, не допускаючи його близько до своїх осель. Все це відбувалося за річкою на протилежному березі проти Підлипок, на території, яка тепер називається Долішній кут.

Згідно з третьою легендою, село названо на честь якогось Миші, Міші.

Усі ці легенди й гіпотези близькі одна до одної за змістом і, очевидно, мають своє підґрунтя. Однак котра з них найбільш достовірна, сказати важко, бо майже співзвучно до них сказано і в найдавніших документах, знайдених в архівах. Жаль тільки, що до нас не дійшли документи часів Київського і Галицько-Волинського князівства, бо всі документи княжих часів, написані кирилицею, були спалені польськими єзуїтами.

До наших днів дійшли лише документи, написані польською мовою. І це лише тому, що польські загарбники, щоб якнайшвидше запровадити панщину на загарбаних українських землях, поспішали робити точний облік населених пунктів і зберігали ці документи.

Згідно з польськими записами, які зберігаються нині у львівських архівах, перша назва про Мишин належить до 1373 р. Ось цей запис: Miszin pro locatione villae. Цей запис підтверджується, і 1416 р. Напевно, тут мова йде про відбудову села, яке було знищене під час татаро-монгольської навали, бо з княжих часів відомо, що для варіння коломийської солі сировицю звозили до Коломиї жителі навколишніх сіл. А такими селами, де була сировиця, були Великий Ключів, Мишин, Стопчатів, Уторопи, Яблунів, Текуча...

Подальші записи назви Мишина по роках такі: 1515 рік — Myzyn, 1579 р. — Missin, 1670 p. — Myszyn, 1765 р. — Myszyn, 1885 р. — Myszyn, 1886 р. — Мышин, 1389 p.— Andreas Mysza, Misza, 1947 p. — Мишин.

Згідно з переказами, теперішню рівнинну територію села починали заселяти з північної окраїни, тобто з Долішнього кута. Пізніше поступово була заселена теперішня центральна і південна частини — Горішній кут, що поблизу Стопчатова. Згідно з давніми документами, з Долішнього кута починалася й нумерація будинків.

На Долішньому куті була побудована й перша церква в Мишині, яку спалили монголи. Здається, все свідчить про те, що першими поселенцями були жителі, які жили на протилежному березі, тобто жителі Підлипок, що відповідає першій легенді. Якась генетична пам'ять у жителів села існувала донедавна, бо до 1939 р. та й один раз під час німецької окупації жителі села, щороку на Зелені (поминальні) свята з хрестами, фанами і дзвіночками на чолі зі священиком ішли пішки через увесь Мишин, щоб на Підлипках, біля давніх поховань і високого хреста, відправити панахиду за померлих. З приходом радянської влади ці панахиди було заборонено.

Найбільш руйнівними в наших краях були напади татар у 1498, 1589, 1594 та в 1520 pp., коли, спалюючи села й міста Галичини, в ясир з тисячами наших людей потрапила й молода дівчина-красуня з Рогатина — Настя Лісовська (Роксолана), яка пізніше, ставши дружиною турецького султана Сулеймана Пишного, не раз відвертала напади яничарів на Україну. Під час нападів турків і татар на Галичину найбільше терпіли Снятии і Коломия, які були на так званому Волоському шляху, що ним татари й турки завжди йшли з Волощини (Молдавії) в глибину західних областей України.

Як пише В.Грабовецький, «заданими історика М.Гори, у 1605-1633 pp. татари 20 разів нападали на Коломийщину». Трагічними для людей нашого краю були напади татар у 1620, 1624 і 1626 pp., коли спалили сотні сіл навколо Коломиї. Збереглися письмові підтвердження, що на той час (1621, 1624 pp.) були цілком спалені Іспас і Ковалівка. Зрозуміло, що таких руйнувань зазнали Мишин, Ключів, Вербіж, Печеніжин, інші запрутські села.

Напевне, десь до цього часу належить поширена в Мишині легенда про те, що під час нападу татар на село мишинська дівчина з родини Миронюків (Ткачикових), що на Морічці, врятувалася від неволі тільки тому, що втопила свого напасника в ставку, з якого пила з ним воду під берегом Морічки, на місці теперішнього шкільного саду. Забравши татарського коня, вона повернулася додому.

Пізніше почалася затяжна польсько-литовська війна, в якій Литва, не бажаючи потрапити в залежність від Польщі, відстоювала свою незалежність. Від 1387 р. галицькі землі, в тому числі Коломийщина й Мишин, знову потрапили в колоніальну залежність від Польщі, яка тривала аж до 1772 p., тобто до першого поділу Польщі. і

Королі не шкодували загарбаних земель, а тому роздавали їх тим, хто допомагав загарбувати, видаючи їм дарчі грамоти. В архівних документах кінця XIV — початку XV ст. таких королівських дарчих грамот збереглося багато, бо всі, хто ставив собі за мету якнайбільше захопити загарбаної землі, поспішали облікувати всі населені пункти Галичини, щоб одержати на них дарчі грамоти. Це стосувалося й Мишина.

Збереглася грамота, за 1416 p., згідно з якою Ягайло дарував «Мишин разом з Дібровою» бояринові Васку Тептуховичу, який до цього часу, крім Мишина, володів Уторопами (1367р.), Вербіжем (від 9.XII.1375) та значною кількістю земель у Тисмениці.

Це друга письмова згадка про Мишин як новозбудоване село.

Після захоплення повстанцями Снятина і Галича це повстання набуло такого розмаху, що для його придушення польський король Казимир Ягайлович зібрав у похід не лише всю шляхту, а й покликав на допомогу пруських феодалів. Зазнавши поразки під Рогатином від значних сил польсько-пруських військ, Муха з новоствореними загонами, в яких напевне брали участь жителі Мишина та навколишніх сіл, діяв на Коломийщині, в тому числі й у Мишині.

1492р. повстання, яке залишилося без керівництва, було придушено. А панщина набувала чимраз більшого розмаху. Панщина д Галичині, а значить і на території Мишина, досягала 5-6 днів на тиждень надмірної й неоплачуваної праці на поміщика. Робочий день кріпака в панському дворі (фільварку) дорівнював узимку 12 годин, а влітку — 19. У львівських міських актах за 1644 р. (т.395, стор. 357-365) збереглися скарги селян Вербіжа та інших сіл на жорстокі утиски з боку панів і нестерпні побори, які постійно стягувалися шляхтою й орендарями, в суд, а також те, що поміщик Собеський і орендар Риковський «примушують селян працювати на землях фільварків цілий тиждень, змушують виконувати важку підводну повинність..., поля і луки собі привласнюють..., рибу сітями і сачками ловити не дозволяють..., жита по дві скирти (по 120 снопів) молотити змушують».

У Карпатах опришківські загони діяли під керівництвом Пискливого, Жолоба, Пинти, Олекси Довбуша, Баюрака, Орфенюка, Бойчука ( дислокувався в Іспасі). Та найбільшого розмаху опришківський рух набув під керівництвом Олекси Довбуша (1719-1745), що був родом з Печеніжина і карав найжорстокіших поміщиків не лише в Галичині, а й на Буковині та Закарпатті. Про боротьбу опришків проти поміщиків і феодалів, як і проти польських колонізаторів у цілому, детально описано в книжках найвидатнішого дослідника історії нашого краю В.Грабовецького та в творах Гната Хоткевича, який довго жив на Гуцульщині.

Із судових актів судів над опришками відомо прізвища лише тих опришків, які, будучи пораненими, потрапляли до рук карателів і були засуджені до страти, як про це згадується про опришків з Іспаса Горішнього Максима і Яцка, яких 1708 р. було засуджено до страти. У письмових джерелах не згадані прізвища опришків родом з Мишина, однак, згідно з переказами старожилів, опришками з Мишина були Семено, Гнат Чернега, Шірган, Павлюк та ін.

З письмових джерел відомо, що опришки покарали поміщиків таких найближчих до Мишина сіл, як Вербіж, Воскресінці, Ковалівка, Печеніжин, Ланчин, Текуча.

Мишинські люди не залишались осторонь і визвольної боротьби українського народу проти польських загарбників під керівництвом Богдана Хмельницького. Вони разом з загонами гуцулів з Космача, Лючі, Березовів, Текучої та інших сіл Підгір'я, які проходили через Мишин, поповнювали загони Семена Височана, який громив своєю армією польську шляхту на Прикарпатті в 1648 p., що пізніше об'єдналася з козаками під керівництвом Б.Хмельницького.

Хто був першим священиком у Мишині, невідомо, як невідомо, коли це сталося, хоча з письмових джерел знаємо, що християнство було поширене на всій території Русі за князювання Володимира Великого, а це означає, що воно було поширене в селі якщо не в кінці X ст., то в перших роках XI ст. (князь Володимир Великий помер 1015 р.).