Реферат: Харків кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття у спогадах мандрівників і мемуарах

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….….3

РОЗДІЛ І Харків кінця ХVIII – початку ХШХ століття у записках мандрівників ………..………………………………………………….….…9

РОЗДІЛ ІІ Висвітлення історії Харкова кінця ХVIII – початку ХІХ століття на сторінках мемуарної літератури………………………...….17

ВИСНОВКИ…….…………………………………………………….... …....25

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ….……………………………….…..27

ВСТУП

Завдання історика при написанні наукової роботи – залучення якомога ширшого кола джерел, серед яких мемуарам належить особливе місце. Їх роль зростає при висвітленні історії Харкова другої половини ХVIII – початку ХІХ століття, який у цей час перетворюється на великий адміністративний, економічний та культурний центр Російської держави. Спогади сучасників передають такі аспекти життя міста, які не знайшли належного відображення ні в документах, ні в історичних дослідженнях того періоду. Вони містять унікальну інформацію про громадсько-політичне, економічне та культурне життя міста, менталітет, побут і звичаї його мешканців, навчальні заклади Харкова, серед яких особлива увага приділялася університету. Твори мемуарного характеру передають думки і почуття їх авторів, дозволяють подивитися на історію Харкова з різних боків і тим самим наближають нас до істини.

Вивчення історії окремих регіонів України набуло нового значення після здобуття Україною незалежності. Історична наука поповнилася все новими дослідженнями місцевої історії. З огляду на це, вивчення спогадів, на сторінках яких відбиті основні віхи історії Харкова, становлять інтерес для широкого загалу краєзнавців, усіх, хто цікавиться минулим рідного краю. Особливо актуальним видається вивчення минулого рідного краю напередодні 200-ліття Харківського університету та 350-ліття самого міста.

Хронологічні межі даної роботи охоплюють період від кінця ХVIII до початку ХІХ століття, тобто від того часу, коли вперше зустрічаємо записки мандрівників, що стосуються Харкова (початок епохи просвітництва, бурхливий розвиток міста), до часу розквіту мемуарної літератури (писати мемуари стало дуже модним).

Об’єктом дослідження є роботи мемуарного характеру, які містять дані про Харків і були написані протягом вказаного періоду.

Предметом став їх зміст та особливості викладення матеріалу у цих творах.

Слід зазначити, що спогади про Харків ще не стали об’єктом окремого комплексного дослідження. Історіографічною базою роботи стали праці загального характеру, які стосуються даної теми лише побічно. Їх автори, не розкриваючи ряду проблем, пов’язаних з використанням мемуарної літератури, ґрунтували свою працю на широкому їх використанні. Це, насамперед, робота видатних харківських істориків Д.І. Багалія та Д.П. Міллера “Історія міста Харкова за 250 років його існування” [4]. У другому її томі міститься спеціальний розділ “Відгуки про Харків сучасників”, де дається огляд праць мандрівників, що писали про Харків, таких як І.М. Долгоруков, П.Сумороков, академік І.Т. Коль, барон А. Гакстатгаузен та інші. Автори не йдуть далі короткого переказу праць цих авторів, проте намагаються дати цілісну картину Харкова у світлі джерел мемуарно-описового характеру.

У іншій своїц праці “Опис історії Харківського університету” Д.І. Багалій наводить витяги і дає певний аналіз спогадам про Харків німецького професора Х. Роммеля [3].

Відомості про авторів, аналіз їх творчого доробку, намагання осмислити значення записок мандрівників можна знайти у попередніх статтях, які писалися під час виходу у світ цих книг. Так, зокрема, подібні передмови містяться у виданні праць А. Гакстатгаузена, Х. Ромелля та А. Мікіна.[8;30;25]

Записки академіка Пельденштедта та князя І. Долгорукого намагається аналізувати у своїй праці Л. Синицький [33].Автор наводить уривки з записок мандрівників, по ходу даючи свої коментарі. Інколи він намагається порівнювати відомості, що подають в своїх працях мандрівники. Проте Л. Синицький не ставить собі за мету охарактеризувати записки Гільденштедта та І. Долгорукого і не наводить жодних відомостей про авторів.

Мемуарам у історії Харківського університету в зазначений період присвячена стаття В.Ю. Іващенко. Автор намагається дати розгорнутий аналіз всім виявленим нею джерелам, розподіливши їх на групи за хронологією та походженням авторів [17]. Це єдина робота, яка охоплює мемуари колишніх студентів і викладачів Харківського університету і в якій має місце досить ґрунтовна характеристика цих праць.

Отже, історіографічний доробок проблеми спонукає до подальшого ретельного її вивчення.

Специфіка ж даної роботи полягає у співпаданні об’єкта дослідження з його джерельною базою. Аналізу піддаються лише ті роботи, що були надруковані у відомих бібліографічних збірках - С. Мінцлова, “Історія дореволюційної Росії у щоденниках і спогадах” за редакцією П. Зайончковського та покажчику “Історія Харківського університету”, де є окремий розділ “Спогади” [15,16,26]

Усі ці праці можна розподілити на декілька груп. Перша - це записки про Харків мандрівників, більшість з яких відвідали місто у першій половині ХІХ століття. Серед авторів - як російські мандрівники (В Зуєв, Д.Бантиш-Каменський, І. Долгорукий, П. Сумороков, М.Жданов, І Аксаков, М. Волобуєв), так і іноземці (І. Коль, А. Гакстатгаузен, А. Петцольдт ).

Слід зазначити, що цей комплекс праць можна поділити на групи ще за одним принципом. Перша група складається з праць, автори яких ставили перед собою завдання дослідити різні території Російської імперії і залишити їх описання. Це, насамперед, записки В.Зуєва, І.Коля ,А.Петцольдта, Н.Волобуєва, А.Гакстатгаузена, та М.Жданова [7,8,13,14;28]. Звичайно, ці роботи різняться тематично, проте можна виділити спільні для них риси: написані вони за певним зразком, містять описання зовнішнього вигляду Харкова, занять та побуту міських жителів і стану економіки міста.

До іншої групи слід віднести ті праці, автори яких, прямуючи переважно у південні райони України чи то закордон у своїх справах, вели модні на той час подорожні записки, в яких вони фіксували свої враження від побаченого. До них відносяться записки П.Сумарокова, Д.Бантиша-Каменського, І Аксакова та І Долгорукого.[1,5,11]. В роботах цих авторів знайшли своє відображення різні сторони життя населення Харкова, хоча інколи вони наводять суперечливі дані. Праці характеризуються деякою емоційністю. Не всім місто сподобалося, проте автори відзначили його особливе становище як центра економіки і культури всього регіону.

Друга група джерел складається з мемуарів, що були написані мешканцями Харкова, або людьми, що тут тимчасово проживали. В цій категорії особливо виділяються своєю докладністю і інформативністю спогади харківського старожила - Ф.Рейнгардта [29].

Наступна підгрупа складається з мемуарів, які, так чи інакше, стосуються харківських навчальних закладів. Це спогади Ф Лубяновського, що містять згадки про Харківський колегіум кінця ХVІІІ століття, В. Масловича, де описується приватні навчальні пансіони для хлопців, та згадується про університет, І.Кулжинського, який описує першу харківську гімназію наприкінці 20-их рр. ХІХ століття, а також Г.Селіванова, який присвятив свої спогади харківській третій гімназії 50-х рр. ХІХ ст. [12,20,23,32].

Ще один великий масив джерел являють собою спогади студентів та викладачів Харківського університету. Більшість з цих мемуарів можна віднести до праць, які всебічно висвітлюють університетське життя. Прикладами такого роду мемуарів є спогади Л.Нічпаєвського, С.Геєвського ,М.І.Костомарова, Ф.Неслухівського, І.Любарського [9,19,24,27].

Аналізуючи тексти, можна виділити ряд тем, найбільш притаманних даному виду джерел. Майже всі мемуаристи характеризують викладацький склад і описують навчальний процес. Ця тема була провідною протягом всього ХІХ століття. Цікаво, що випускники університету першої половини століття, такі як М.І.Костомаров і М. Леваківський згадують викладачів, передусім, у зв’язку з певними курйозними випадками, тоді як спогади вихованців пореформеного періоду більш детально висвітлюють зміст лекційних курсів, суспільну діяльність та моральні обліки окремих професорів.

Більшість спогадів про харківський університет належить його вихованцям. Всі вони з любов’ю говорять про час, проведений у стінах університету, оскільки людям завжди приємно згадувати юність.

Дуже цінними є мемуари професорів - В.І. Лапшина, М.М. Ковалевського та Д.І Багалія [2,18]. Їх автори протягом тривалого часу брали участь в університетському житті, і тому спогади, які вони залишили, охоплюють доволі великі проміжки часу і багаті на порівняння різних епох в історії університету. У більшості випадків мемуари професорів писалися з розрахунком на публікацію.

Отже, причини появи великої кількості мемуарів про університет полягали передусім у розвитку самого університету - поступовому збільшенні кількості студентів та викладачів, посилення його наукового та громадського значення.

Таким чином, кількість творів мемуарно-описового характеру, які висвітлюють ті чи інші аспекти історії Харкова кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст., досить значна і достатня для досягнення автором мети.

Мета даної роботи - виявити якомога більшу кількість спогадів, що торкались би Харкова у зазначений період, дати характеристику змісту зазначених творів, виявити їх особливості і спробувати визначити значення робіт мемуарно-описового характеру як джерел з історії Слобідської України кінця ХVІІІ- початку ХІХ століть.