Реферат: Історія Маріуполя в його підприємствах та культурних закладах

Іллічивець

Перший номер газети трудового колективу Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча вийшов 1 травня 1929 року під назвою “Іллічивець” і з тих жодного разу не змінювала своє назву за всю свою 73-річну історію. Тільки одного разу за всю свою історію газета переривала свій вихід - в роки окупації Маріуполя німецько-фашистськими загарбниками і кілька повоєнних років. У квітні 1951 року «Іллічивець» відновив свій регулярний вихід й відтоді лише нарощував тираж і обсяги видання. З перших днів свого існування газета взяла курс на широку й багатогранне інформування своїх читачів про складних і героїчних будні перших довоєнних п'ятирічок, про розвиток і модернізації не тільки підприємства, якому видавалася газета, а й у цілому галузі, про введення в нових індустріальних об'єктів і, найголовніше – про людей, їх творчому пошуку, складних долі. Серед героїв газетних публікацій різних років – знамениті металурги Макар Мазай, Іван Шашкін, Микита Пузырев, Лаврентій Шарий, Василь Васильєв, Михайло Кучерин, Петро Хараман, Іван Лут, Михайло Гонда, Єгоре Страхов, Павло Васильєв, Володимир Клименко, Іван Черняк й інші. Багато новаторів виробництва були і активними авторами, робочими кореспондентами газети. Але, звісно, головним чином була вона руками професійних журналістів. Журналісти заводський газети, пам'ятаючи про те, що без минулого немає майбутнього, постійно зверталися в своїх публікаціях до героїчним джерел старшого покоління іллічівців, до тим, на чиїх прикладах виховується нинішня молодь. “Іллічивець” завжди користувався особливим авторитетом своїх читателей-металлургів і членів їхніх родин, оскільки завжди був не просто поруч, а разом з ними – в перемоги і труднощі, радощах і бідах, ріс разом трудовим колективом. І тому останніми роками, коли меткомбінат став багатопрофільним підприємством, що включає в себе крім власне металургійного виробництва найрізноманітніші господарські і соціальні галузі, змінила свій рівень, обсяг видання і статус газета. Нині вона зареєстрована як обласна масова газета, заснована трудовим колективом комбінату імені Ілліча і одним із структурних підрозділів прес-центру комбінату (начальник З. У. Магера), який містить у собі також радіоредакцию і відеогрупу. Головний редактор газети з вересня 2001 року – У. Д. Гринько. Разовый тираж распространяемой за передплатою в місті Маріуполі і шести південних районів Донецької області газети в справжній момент перевищує 43 тисячі примірників (це третій показник за обсягами накладів серед газет Донбасу). “Іллічивець” виходить тричі на тиждень – у вівторок і четвер обсягом із 4 смуги формату А-3 і в суботу обсягом в 8 шпальт формату А-2 – в двуцветной, за потреби і в повнокольорової друку головним чином російською мовою, хоч надає і для матеріалів на українському мовою – постійно виходить у зокрема цільова сторінка «Добридень». Тематика його виступів не обмежується зараз лише рамками підприємства і його цехів, хоча розкидані вони по всьому Приазов’ю. На сторінках газети регулярно публікуються матеріали соціально-політичної спрямованості, які беруть найрізноманітніші проблеми буття населення Маріуполя і регіону, культурного життя, інтернаціональних і міжнародних зв'язків, піднімаються гострі теми, підказані читацької поштою. У центрі уваги більшості публікацій перебуває насамперед – людина, її інтереси, проблеми, захоплення. У найближчій перспективі редакція має намір продовжити тенденцію до тематики за рахунок втягнення у сферу уваги журналістів і громадських кореспондентів до новим підприємствам і організаціям регіону, цікавим особистостям і людським доль. При цьому газета намагатиметься із максимальною повнотою задовольнити інформаційну потреба своїх читачів, публікуючи на своїх сторінках не тільки новини і свіжі публікації місцевого характеру, а й матеріали інформаційного, аналітичного, культурологічного і розважального характеру, отримані з електронних сайтів і від світових інформаційних агентств. До наявних на сторінках газети цільовим розділами і рубрикам «Молодежка», «Співбесідниця», «Академія хазяєчки», «Юридичні консультації» й іншим, додадуться і нові , у тому числі підказані самими читачами – «Ветеран», «Автообозрение», «Музичний калейдоскоп» й інші. Газета має намір залучати співробітництва відомих журналістів і публіцистів міста й області, авторитетних людей тією чи іншою області – видатних фахівців у політиці, економіці, юриспруденції, культури і т. д. З 10 березня 2002 року в Інтернет –мережі вперше з'явився і електронний варіант газети «Иличевец», а 13 березня відбулася презентація його постійного сайту в Інтернеті.

Привіт, діти!

Газета “Привіт, діти!” цікава тим, що це перша газета в Україні, яка створюється до здачі в друк руками дітей. Керує всім процесом лише одна доросла людина – головний редактор Людмила Павлівна Касаткіна. Вона – незмінна на цій посаді і є засновником газети. Місто стало потребувати видання для дітей на початку 90-х років, коли передплачувати московські видання було надто дорого, бо Росія стала окремою державою. Тому в 1994 році газета “Приазовський робочий” надала підтримку ініціативному редактору і досі тримає під своїм крилом “маленький колектив”. Діти є оглядачами всіх місцевих подій і живою мовою викладають свої роздуми на сторінках газети. А з 2002 року газета стає обласним виданням і лави прихильників поповнюються дітьми та юнаками Донецьку, Краматорську, Макіївки та інших міст області. “Привіт, діти!” є взірцем юнацької журналістики в Донецькій області і постійно завойовує нагороди на обласному конкурсі дитячої преси “Тисни на RECорд”. А до того ж вона дає життя і розвиток багатьом журналістським талантам.

Висновки

Розглядаючи історію кожного окремого закладу нашого міста, нам відкривається вся історія Маріуполя, найпотаємніші його куточки.

Місто Маріуполь в цьому році відсвяткувало 225 років свого існування. Воно має цікаву історію, насичене сьогодення і перспективне майбутнє. Два металургійних гіганти – “Азовсталь” та завод ім. Ілліча постійно підтримують культуру міста, є ініціаторами реконструкцій та капітальних ремонтів палаців культури, басейнів, шкіл, підтримують міські телерадіоканали.

Маріупольці теж прагнуть допомогти розвитку міста. Задля цього молодь постійно бере участь в різних програмах з обміну досвідом: радісно зустрічає гостей із закордону та перетинає кордони країни, щоб подивитися, як працюють в ближньому та дальньому зарубіжжі. І з накопиченим досвідом втілює нові ідеї та новації у виробництві міста.

В школах міста стає дуже популярною “профіляція”, тобто кожен учень має право обрати собі клас з певним спрямуванням – гуманітарним, математичним та ін. Після школи всі бажаючі можуть поступити у вищій навчальний заклад міста – Приазовський державний технічний університет або Маріупольський гуманітарний інститут.

Надіюся, так буде й надалі, а невдовзі Маріуполь стане одним зі справжніх українських культурних центрів.

Використана література

Кащенко М., “Найтепліший”, газ. “Доки не пізно!”, м. Москва, №12 (39), червень 2003р.

Грушевский Д.Н., Руденко Н.Г., "Жданов: Ист.-краевед. очерк." – 2-е изд., перераб. и доп. – Донецк: Донбас, 1978. – 183 с.

Яруцький Л.Д., "Маріупольська мозаика: Документальні повісті і оповідання краєзнавця" – Маріуполь, ЗАО "Газета"Приазовський, робочий", т. 2, - 2002 р. – 299 с.

Яруцький Л.Д. "Найстарший в Україні". Маріуполь, "ПР"; 1998г

Пономарьов П.О., Кобець Г.П. та інші – Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область, - Інститут історії Академії наук УРСР – Київ, 1977 р., 988 с.

Мариуполь и его окресности, 1892 р., 252 с.

З. Буров, С. Отченашенко "З історії Маріупольського театру", 1895 р., с.

Проценко А., Записки мариупольского краеведа, Маріуполь, 1993 р., ПМЦ “Азовсталь”, 135 с.

ЦДІА УРСР у Києві, ф.229, оп.1, спр.152, арк.2

ЦДІА СРСР,ф.23, оп24, спр.484, арк.1,15,30,31