Реферат: Кислоти, основи, властивості, добування, використання

План

Що таке кислоти, основи.

Значення кислот і мурашиної кислоти в медицині.

Добування кислот, основ.

Властивості кислот.

Застосування Аl (OH)3.

Кислоти – це складні речовини, які складаються з атомів гідронегу з’єднаних з кислотними залишками.

Є такі види кислот – органічні і неорганічні H2SO4, H3PO4, HNO3, H2CO3, HCL, HBт, HI, HCOOH, CH3COOH ацетил саліцилова, пропіонова, масляна, валеріанова, капронова, пальмітинова, стеаринова та багато інших.

Добування кислот.

Більшість кисневмісних кислот добувають під час взаємодії оксидів неметалів з водою. Наприклад: SO3+H2OH2SO4

N2O5+H2O = 2HNO3

Без кисневі кислоти добувають шляхом сполучення гідрогену з неметалом з наступним розміщенням відносної сполуки у воді.

Властивості кислот.

Кислоти являють собою рідини (H2SO4, HNO3 та інші) або тверді речовини (H3PO4 та інші). Багато кислот добре розчиняються у воді. Розчини їх кислі на смак, роз’їдають рослинні і тваринні тканини, змінюють синє забарвлення лакмусу на червоне.

HBт

Бромідну кислоту використовують при опіках (запалення вуха), промивають рани.

HCL

Хлоридна кислота – безбарвна рідина. Концентрована хлоридна кислота містить близько 37% хлороводню і у вологому повітрі “димить”. Застосовують для добування її солей (хлориду барію, хлориду цинку тощо). При травленні у харчовій промисловості, в медицині – для пониження застосування для пониження кислотності шлунку, як реагент використовують в усіх хімічних лабораторіях.

HCOOH

Мурашина кислота – безбарвна рідина з різким запахом, кипить при 101 ˚С. Розчиняється у воді в будь-яких пропорціях. Викликає опіки на шкірі. Міститься у виділеннях залоз мурашок, а також у деяких рослинах (у листі кропиви). Мурашину кислоту широко використовують у хімічній промисловості як відновник при синтезі органічних речовин, а також для добування щавлевої (оксалатної кислоти) в харчовій промисловості – як консервуючий і дезинфікуючий засоби, у медицині – як засіб розтирання при ревматизмі.

CH3COOH

Оцтова кислота – безбарвна рідина з різким запахом. При t, нижчій за +16 ˚С, вона твердне у вигляді кристалів. Розчиняється у воді при будь-яких пропорціях 3-9%. Застосовують для виробництва пластичних мас, різних барвників, лікарських речовин, штучного волокна.

Основи – це складні речовини, які складаються з атомів металів з’єднаних з гідроксид ними групами.

Добування.

Розчинні у воді основи, тобто луги, добувають під час взаємодії металів або їх оксидів з водою:

2Na + 2H2O 2NaOH + H2

Малорозчинні у воді основи добувають непрямим шляхом, а саме: дією лугів на воді розчини відповідних солей

FeSo4 + 2NaOH Fe(OH)2 + NaSO4

AlCl3 + 3NaOH Al(OH)3 3NaCl

Властивості.

Розчин лугів мильні на дотик. Змінюють забарвлення індикаторів і безбарвного фенол фталеїну - на малиновий колір, червоного лакмусу – на синій.

В організмі людини й тварин йони Na++ і К+ містяться в макрокількостях і тому є життєво необхідними. Загальний вміст Натрію в організмі трохи біль­ший від такого Калію: 0,25 і 0,22 % за масою.

Біологічну роль сполук Меркурію і Плюмбуму до кінця не з'ясовано. До­ведено, що в малих дозах сполуки Меркурію підвищують фагоцитарну актив­ність лейкоцитів, впливають на процес кровотворення. У медицині викорис­товують каломель — меркурій(І) хлорид Нg2Сl2 як послаблювальний та жовчогінний засіб. Ртуть і розчинні солі Меркурію дуже отруйні, оскільки блокують дію багатьох ферментних систем. Токсичними є також сполуки Плюмбуму, які спричинюють хронічні отруєння (сатурнізм).

Сполуки Барію в малих дозах стимулюють діяльність кісткового мозку, але у великих дозах йони BA2+ токсичні.

Барій сульфат, як малорозчинну у воді (ДРВаS04 = 1,1-10 10) та кислотах сполуку, використовують у рентгеноскопії травного каналу, оскільки ця речовина не пропускає рентгенівського випромінювання.

Кальцій, що входить до складу мінеральної основи кісткових тканин.

Цинк — один з найпоширеніших елементів в організмі, його вміст становить приблизно 1,4—2,3 г. За своїми фізико-хімічними харак­теристиками Цинк відрізняється від перехідних біометалів. Він має менший йонний радіус та дещо більший потенціал йонізації.

Біологічна роль Цинку значною мірою пов'язана з функціонуванням залоз внутрішньої секреції, в яких він концентрується. Вважають, що передміхуро­ва залоза добре функціонує при достатній кількості Цинку в організмі. Крім того, йони Цинку істотно впливають на здатність інсуліну знижувати рівень глюкози в крові.

Цинк відіграє важливу роль у діяльності клітин головного мозку, тому його й використовують для лікування психічних захворювань. Він також сприяє за­гоєнню ран, завдяки чому цинкові мазі вже здавна застосовують у дерматоло­гії. Здатність Цинку підвищувати загальний енергетичний рівень біохімічних процесів та посилювати захисну реакцію організму відкриває перспективи для його застосування як стимулятора багатьох фізіологічних процесів.

Хром — необхідний елемент для функціонування численних біосистем. Він впливає на обмін вуглеводів, ліпідів та нуклеїнових кислот, активує дію інсуліну, входить до складу ферментів трипсину і трансферину. Поліпшуючи загальний обмін речовин, Хром сповільнює процеси старіння організму. У ме­дичній практиці вже використовують препарат під назвою "Хром піколінат" для лікування діабету. Крім того, сполуки Хрому входять до складу деяких комплексних вітамінних препаратів.

З усіх мікроелементів йон Сr(ІІІ) є найменш отруйним, однак сполуки шес­тивалентного хрому (хромати і дихромати) — токсичні.

Алюміній відносять до незамінних мікроелементів (загальний вміст 1СГ5 % за масою). Він надходить в організм з продуктами харчування та част­ково з водою, добова потреба в ньому становить 45—50 мг. Алюміній накопи­чується в кістках, печінці, легенях, нирках, головному мозку. Він сприяє роз­витку й регенерації епітеліальної, сполучної та кісткової тканин, бере участь в обміні фосфоровмісних сполук.

Сполуки Алюмінію мають кровоспинні, протизапальні та антацидні влас­тивості, завдяки чому їх здавна використовують у медицині. Наприклад, алюміній гідроксид Аl(ОН)3 застосовують при підвищеній кислотності шлункового соку як у чистому вигляді, так і в суміші з магній оксидом (алмагель) або з Мg(ОН)2 (маалокс).

Ферум(П) і Ферум(ІII)-іони мають особливо велике значення для життєдіяль­ності організму людини й тварин. Загальний вміст Феруму в організмі становить 4—5 г, причому 60—70 % загальної маси цього елемента міститься в еритро­цитах та нервових клітинах.

Йони Мангану необхідні для росту, утворення кісток та збе­реження репродуктивної функції організму. Вони беруть участь у метаболізмі глюкози та ліпідів, а також у процесі активування деяких ферментів (аргінази, фосфатаз тощо). Вміст Мангану в організмі людини становить близько 12 мг.

Йони Си(І) і Си(ІІ), що входять до складу ферментів, беруть участь у про­цесах дихання тканин, росту та кровотворення, впливають на синтез в організ­мі гемоглобіну, а також посилюють дію гормонів гіпофіза та інсуліну , впли­ваючи таким чином на обмін цукрів і жирів.

Масова частка Сульфуру в організмі людини становить близько 0,16 %, ба­гато сірки міститься в структурному білку кератині, волоссі, кістках і нервовій тканині.

Неорганічні фосфат-іони Н2РО4 та НРО42- входять до складу буферної системи крові, яка значною мірою забезпечує стале значення рН внутрішнього середовища живого організму. Крім того, фосфор є основною складовою частиною кісток і зубів.

Збільшення вмісту фосфатів у крові (гіперфосфатемія) може спостерігатися при токсикозах вагітних, спазмофілії, передозуванні ультрафіолетового опро­мінення, в період загоювання кісткових переломів.

Органічні похідні нітратної кислоти (наприклад, нітрогліцерин, нітросорбіт) застосовують як серцеві засоби. Натрій нітрит та деякі похідні нітритної кислоти застосовують при стенокардії. З неорганічних сполук Нітрогену в ме­дичній практиці використовують також нітроген(І) оксид N2О, або "веселильний газ". У малих дозах він викликає стан сонливості й сп'яніння, а в більших концентраціях має наркотичну дію.

Література.

Д.Д. Луцевик, А.С. Мороз, О.В. Грибальсько, В.В. Огурцов. “ Аналітична хімія”.

Г.П. Хомченко “Посібник з хімії для вступників до вузів”, Видавництво Київ “Н.С.К.” 2000 р.

Туринська Н.М. “Основи загальної хімії”. 11 клас, Київ: Ірпінь: ВТФ “Перун”.

Туринська Н.М, Величко Л.П. Хімія: Підручник 9 клас. – Київ.: Перун, 1995 р.

Косинський О.І. Органічна хімія. Практикум : Посібник – Київ.: Вища школа, 2002 р.