Реферат: Вестфальський мир 1648 року, витоки сучасного міжнародного права

Оснабрюцький договір був підписаний 24 жовтня 1648 року між римсько-німецьким Імператором “Священної Римської імперії німецької нації” та Швецією з її союзниками. В § 11 статті XVII Оснабрюцького договору дається перелік цих союзників, включених до тексту договору на настійну вимогу Швеції, і серед них — “Великий князь Московський”. Це згадування давало підставу деяким історикам міжнародного права лише визнати, наприклад, що “велике значення Вестфальський договір мав і для міжнародно-правового статусу Росії”10, або, що “вперше в міжнародній практиці Західної Європи фігурує і Московська Русь у якості загальновизнаного учасника міжнародного спілкування”11. Далі подібного аналізу справа, на жаль, не доходила. З міжнародно-правової точки зору це відбувалося, передусім, тому, що дотепер повний текст Вестфальського трактату російською та українською мовами не було опубліковано12. В історичному плані це пов’язано з впливовістю думки, яка донедавна панувала серед істориків, що “Росія насправді не мала ані найменшого відношення до історії Тридцятилітньої війни. Погляд цей здавався цілком незаперечним і очевидним”13.
Проведення Вестфальського мирного конгресу 1648 року стало можливим в умовах існування та функціонування лабільної14 системи держав періоду Тридцятилітньої війни. Того історичного періоду, що, за влучним висловом Б.Ф.Поршнєва, “малює нам картину постійної мінливості і зміни цих систем”15. Невід’ємною ж складовою частиною цієї системи, саме частиною, що активно впливала на загальноєвропейські процеси, були також Московська держава, Польсько-Литовська держава, Запорозьке козацтво, Кримське ханство, Балканські країни, Османська імперія та ін.

Аналіз документів дозволяє переконливо вписати Московську державу й інших учасників європейських подій середини XVII ст., що перебували за межами так званого “східного бар’єру”, у європейську лабільну систему держав. Цим своєрідним “східним бар’єром”, що охопив Священну Римську імперію німецької нації, були Османська імперія, Польсько-Литовська держава (Річ Посполита) і Шведське королівство. Саме “східний бар’єр” відокремлював Європу від далекої, безмежної, незрозумілої, але міцніючої в міжнародних відносинах Московської держави.

Домінантою міжнародних інтересів і проблем Московської держави стали суперечності з Польсько-Литовською державою. У 1621 році Земський Собор у Москві ухвалив готуватися до війни з Річчю Посполитою за повернення відірваних за Деулінським перемир’ям (1618 р.) західноросійських земель — Смоленщини і Сіверщини. Вже тоді виник план здійснити цю війну силами не самої Московської держави, а в союзі зі Швецією, що означало політичну боротьбу з габсбурзько-католицьким табором. Як відомо, дипломатичні відносини Московської держави зі Священною Римською імперією німецької нації були перервані з 1616 до 1654 року.

Цілком незвичайним у цій політичній боротьбі був спосіб матеріального субсидування Московською державою країн антигабсбурзької коаліції. Наприклад, у “датський період” Тридцятилітньої війни уряду Данії було дозволено закуповувати за низькими цінами внутрішнього російського ринку російське зерно для вивозу його через Біле море і перепродаж на амстердамській біржі за високими цінами воєнного часу.
Аналогічна допомога була надана й шведам у їхній надзвичайно коштовній війні на теренах Німеччини. У 1628-1633 рр. Московська держава дозволила продавати зерно Швеції за собівартістю, відмовляючись від мита і звичайного монопольного прибутку (торгівля хлібом була державною монополією). За ці шість років щорічний прибуток шведської сторони від перепродажу зерна в Голландії склав 400 тис. рейхсталлерів. Половина цієї шестирічної прихованої субсидії, близько 1 млн. 200 тис. рейхсталлерів, припадає саме на 1630 р. Це пояснює, чому до 1631 року шведський король Густав Адольф зміг розгорнути великі військові сили в Німеччині16.

Приховані зернові субсидії були своєрідним побажанням шведському королеві Густаву Адольфу перемоги над Німеччиною — опорою Священної Римської імперії німецької нації. В свою чергу, Московська держава вела дипломатичну і військову підготовку до війни з Польсько-Литовською державою. Ця війна тривала 1632-1634 рр. й увійшла в історію під назвою Смоленська.
Російсько-шведський військово-політичний союз був закріплений, у свою чергу, допомогою Густава Адольфа в організації російської найманої армії (росіянам був переданий першокласний військово-технічний досвід), а також проведенням спільних воєнних операцій російськими і шведськими арміями на території Речі Посполитої, відповідно, зі сходу і заходу.
Військовий союз Швеції і Московської держави дозволив Густаву Адольфу не боятися удару з боку Польсько-Литовської держави. От чому вже в серпні 1631 р. шведські війська змогли ринутись у свійзапаморочливий переможний рейд углиб Німеччини, зануритись у складний світ внутрішньонімецьких політичних відносин і соціальних протиріч.
Європейські взаємозв’язки тієї епохи виявлялися не менш яскраво і послідовно також в іншому. Українських істориків, зокрема фахівців в галузі історії міжнародного права, має зацікавити участь Запорозької України тих років у процесі становлення лабільної системи європейських держав XVII ст.
Своїми дослідженнями Б.Ф.Поршнєв переконливо доводить, що “Москва наприкінці 20-х — початку 30-х років стала природною сполучною ланкою у формуванні східноєвропейської коаліції. Густав Адольф намагався забезпечити собі підтримку з боку Туреччини, Криму, Трансільванії, запорозького козацтва й у зносинах із цими політичними силами Східної Європи шукав сприяння Московської держави”17. Як бачимо, запорозьке козацтво XVII ст. належало саме до тих помітних для Заходу політичних сил, контактів із якими шукали європейські політики.

Глибокий зв’язок політичних подій, що відбувалися в Західній і Східній Європі наприкінці Тридцятилітньої війни, ще більшою мірою проявився під час підготовки і підписання Вестфальського миру 1648 р. і в епілозі самої війни, яка фактично тривала до 1653 р.

Тридцятилітня війна завершилась частковою поразкою Габсбургів. Це пов’язано з тим, що її закінчення припадає на час масових революційних рухів, що набули надзвичайно широкого розмаху по всій Європі.
Адже найвище піднесення Англійської революції під керівництвом Олівера Кромвеля збігається з останніми роками Тридцятилітньої війни. У Франції в 1648 р. розгорнувся революційний рух Фронди. У Південній Італії та Сицилії в 1647-1648 рр. ширився народний антифеодальний і антиіспанський рух. У тому ж 1648 р. повстали селяни Австрії; а в 1650-1653 рр. — Швеції; у 1653 р. — Швейцарії. У самій Речі Посполитій у 1648-1651 рр. відбувались повстання польських селян.

У 1648-1654 рр. вирувала національно-визвольна й антифеодальна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького проти польського панування, що завершилася прийняттям Переяславською Радою рішення перейти під протекторат Росії. Першим гетьманом вільної України став Богдан Хмельницький, котрого як главу України одним із перших визнав і польський король. Відомо, що на Раді у Переяславі 16 лютого 1649 р. відбувся акт міжнародного визнання Б.Хмельницького як глави держави, що проходив у вигляді передачі подарунків представниками монархів і інших, крім Польщі, країн, у тому числі московського царя18.

Взаємозв’язок між цими революційними подіями є безперечним. Він простежувався на людському, політичному, ідеологічному, і, нарешті, на правовому рівнях. В остаточному підсумку всі ці різнопланові лінії взаємозв’язків і створювали ту міжнародно-правову обстановку, що формувала лабільну систему держав того часу. Про повстання українців писала преса Фронди19. Англійський революціонер і громадський діяч Олівер Кромвель листувався з Богданом Хмельницьким.

Політична боротьба держав-супротивниць у Тридцятилітній війні була вдягнена ще й в ідеологічні шати релігійної боротьби. І лише вступ католицької Франції в Тридцятилітню війну на боці антигабсбурзьких сил поклав край її релігійній спрямованості. А франко-шведський альянс привів війну багато в чому до суто політичного фіналу, підсумком котрого і став Вестфальський мир 1648 року.

Для ознайомлення вітчизняних юристів-міжнародників з матеріалами Оснабрюцького та Мюнстерського договорів автором зроблено переклад на російську та українську мови статей цих договорів, оскільки вони дають найбільш чітке уявлення про ключові події європейської історії першої половини XVII ст., а також процес становлення сучасного міжнародного права. Зазначений переклад публікується в монографії: Гернот Білер, Анатолій Дмитрієв Вестфальський мир 1648 року (до 350-ї річниці договорів). — К.: ІнЮре. — 1998. — 180 с.Разом з тим, автори вважали за доцільне опублікувати в додатках також повний німецький переклад з латини Оснабрюцького та Мюнстерського договорів для ознайомлення з ними тих, хто цікавиться історією міжнародного права. У випадку позитивних відгуків на цю роботу наукової громадськості автори можуть продовжити переклад повного тексту Вестфальського миру на українську та російську мови, що стане стимулом для подальших наукових досліджень в даному напрямку.

ЛІТЕРАТУРА ТА ПРИМІТКИ

1 Мартенс Ф. Современное международное право цивилизованных народов. — Спб., 1882. — Т.1. — С.27.

2 Там же. — С.87.

3 Там же. — С.89.

4 K. Von Raumer. Ewiger Friede. — Mьnchen, 1953. — S. 351.

5 Мартенс Ф. Указ. соч. — С. 89-90.

6 Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. — М., 1990. — С. 95.

7 Поршнев Б.Ф. Тридцатилетняя война и вступление в нее Швеции и Московского государства. — М., 1976.