Реферат: Румунія та Югославія під час ІІ світової війни і після неї

1968-1971 рр. були позначені національними виступами в Косово, демонстраціями белградських студентів, загост­ренням ситуації у Хорватії.

Анало­гічні процеси відбувалися і в інших союзних республіках та автономних краях. Югославське керівництво на чолі з Тіто вбачало їхні причини у недовершеності політичних реформ. Новим кро­ком до їх розвитку стала конституція 1974 р., що поглибила децентралізацію югославскої держави. Майже рівні права було надано авто­номним краям Косово і Воєводині, що у Сербії розцінили як підрив її єдності. У новому державному устрої виразно проглядали риси конфедерації. Конституція об'єктивно сприяла послабленню центральних органів федерації. Єд­ність країни було на практиці поставлено в залежність від єдності СКЮ, а долю останнього — від особи Тіто.

Після смерті лідера Югославії 4 травня 1980 р. відцен­трові тенденції посилились. Найвиіці посади у державі і СКЮ заміщувались строком на один рік по черзі представника­ми всіх республік і країв.

Національні проблеми стали віссю політичного життя Югославії. Наприкінці травня 1981 р. великі заворушення спалахнули у найбільш відсталому в економічному відно­шенні краї Косово.

Національні проблеми у країні тісно перепліталися з погіршенням соціально-економічного становища у країні, наростанням глибокої кризи.

5. Розпад СКЮ. Проголошення незалежності союзних республік. Громадянська війна.

Подальший розвиток подій в країні відбувався і під впливом міжнародних факторів. "Перебудова" в СРСР, безкровні революції 1989 р. у ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи прискорили політичні процеси в Югославії. Останньою цементуючою основою югославської феде­рації залишався СКЮ — правляча партія країни. Початок розпаду СКЮ став початком розвалу Югославії. 20-22 січня 1990 р. у Белграді відбувся XIV позачерговий з'їзд, якому судилося стати останнім в історії СКЮ. На ньому делегації Словенії та Хорватії оголосили про незалежність своїх партійних організацій і залишили з'їзд. Центр ваги політичного керівництва остаточно перемістився у республіки.

1990 р. став роком проведення виборів на багатопар-тійній основі у союзних республіках і початком діяльності знов обраних республіканських парламентів. У квітні 1990 р. відбу­лися вибори у Словенії та Хорватії. В обох республіках комуністи зазнали поразки. У Словенії до влади прийшла Демократична опозиція Словенії (ДЕМОС), головою Президії У Хорватії перемогла Хорватська демократична співдружність (ХДС), а її лідер Ф. Туджман. У самій Хорватії різко загострилися хорвато-сербські протиріччя. За конституцією 1990 р. Хорватія проголошу­валась державою тільки хорватського народу.

у населеній переважно сербами Серб­ській Кращі (центр - м. Кнін) було проголошено свою республіку і ухвалено Декларацію про суверенітет і автоно­мію, Так виник сербський рух у Хорватії, який поставив за мету не дозволити відірвати себе від Сербії.

У листопаді - грудні 1990 р. відбулися вибори на багатопартійній основі і в інших чотирьох югославських республіках. Загальну увагу привернули вибори у Сербії. Тут колишнього Союзу комуністів Сербії, який оголосив про саморозпуск улітку 1990 р., і Соціалістичного союзу трудо­вого народу було створено Соціалістичну партію Сербії (СПС).

Вибори у Чорногорії принесли перемогу Союзу кому­ністів, який, зберігши свою назву, проголосив демократич­ні реформи у країні.

У Македонії жодна з партій не отримала більшості Македонії було обрано К. Глігорова, представника старої політичної еліти.

26 червня 1991 р. Словенія і Хорватія, кожна окремо, проголосили свою повну незалежність. Федеральна влада у Белграді оголосила ці акти незаконними і шляхом вве­дення військ на території цих країн сподівалася запобігти відокремленню двох колишніх союзних республік.

Македонія здобула незалежність на основі референдуму у вересні 1992 р., уникнувши воєнної конфронтації.

Парламент Боснії і Герцеговини проголосив неза­лежність своєї країни. СФРЮ вже практично не існувала. у Белграді вирішили створити нову федерацію — Союзну республіку Югославію (СРЮ), яка об'єднала Сербію і «Чорногорію (квітень 1993 р.).

Нову державу очолив лідер колишніх комуністів Сербії Слободан Мілошевич, котрий став президентом СРЮ.

У листопаді 1990 р. у Боснії та Герцеговині за підсум­ком перших багатопартійнйх виборів до влади прийшли партії, що представляли основні національно-реяігійні .Ірули населення: мусульманська Партія демократичної дії, Сербська демократична партія і Хорватська демократична співдружність. Між ними розгорнулося гостре політичне протиборство Більшість у республіканському парла­менті отримала Партія демократичної дії, а її голова А. Ізєт-бегович став головою Президії Боснії та Герцеговини, тобто керівником республіки. Лідер мусульмшіоншдава-,на ним партія повели лінію на створення єдиної держави мусульманської орієнтації. У жовтні 1991 р. парламент Боснії та Герцеговини проголосив незалежність і суверені­тет єдиної держави. .

6 квітня 1992 р. країни ЄС визнали незалежність Боснії та Герцеговини. Одразу ж після цього спочатку у Сараєво а потім і в інших регіонах республіки розпочалися зіткнен­ня збройних формувань етнічних громад, які незабаром переросли у повномасштабну громадянську війну. Сербію було звинувачено у підтримці сепаратистських зазіхань боснійських сербів і агресії проти Боснії та Герцеговини. 30 травня Рада Безпеки 00Н ухва­лила рішення про міжнародну політичну й економічну ізоляцію СРЮ (Сербії та Чорногорії).

У перебігу воєнних дій навесні й восени 1992 р. босній­ські серби, маючи краще організовану армію, перевагу у бойовій техніці і озброєнні досягли значних воєнних успіхів у всіх регіонах Боснії та Герцеговини, практичне повністю блокувавши столицю республіки — Сараєво. Протягом кількох місяців місто піддавалося нищівному бомбарду­ванню. У 1994 р. бойові дії мали в цілому позиційний характер без істотних змін лінії фронту : вдалося погасити тільки після створення мусульмано-хорватської федерації. Угоду з цьо­го питання за посередництва США було підписано у берез­ні 1994 р. у Вашингтоні.

У травні і серпні 1995 р. армія Республіки Хорватії у ході широкомас­штабних воєнних операцій повернула під свій контроль більшу частину території Сербської Країни, а сербсько-країнська армія, що взаємодіяла з частинами боснійських сербів, перестала існувати як воєнна сила. ; Серйозним ударом для сербів у Боснії стало бомбарду-, вання авіацією НАТО їхніх воєнних і промислових об'єктів, здійснене у серпні—вересні 1995 р. з відома Ради Безпеки 00Н. За 3,5 роки бойових дій у Боснії та Герцеговині вбито й поранено десятки тисяч людей, зруйновано сотні міст, населених пунктів.

Поворотним моментом у цій трагедії стало створення міжнародної Контактної групи (КГ) по Боснії та Герцего­вині у складі представників Росії, США, ФРН, ФранціҐі .Великої Британії. Над-час напружених консультацій КГ^ липні 1994 р. було сформовано мирний план. На його основі конфліктуючі сторони за підтримки країн—членів КГ у листопаді 1995 р. в американському місті Дейтон розробили пакет мирних документів з боснійського вре­гулювання, який і було 14 грудня 1995 р. підписано у : Парижі президентом Республіки Сербії Слободаном Міло-шевичем, головою Президії Боснії та Герцеговини А. Ізєт-беговичем і президентом Хорватії Ф. Туджманом. Свої підписи під цим документом як свідки поставили і керів­ники країн - членів Контактної групи - президенти Б. Клін­тон, Ж. Ширак, прем'єр-міністри Дж. Мейджор, В. Чорномирдін, канцлер Г. Коль.

Згідно з мирною угодою Боснія і Герцеговина зали­шається єдиною державою у її міжнародно визнаних кор­донах, однак складатиметься з двох суб'єктів — Босній­ської мусульмано-хорватської Федерації і Республіки Сербської.

14 вересня 1996 р. у Боснії та Герцеговині відбулися перші повоєнні вибори. На загальнодержавному рівні були обрані три члени Президії Боснії та Герцеговини (коле­гіальні глави держави): Алія Ізєтбегович (боснієць-мусуль-манин) та Крешимир Зубак (хорват) представляли Боснійську мусульмано-хорватську Федерацію, а серб Момчило Країшник — Республіку Сербську в БЦ.

Становище у країні залишається складним, та головне — покладено край кровопролитній війні. Майбутнє Боснії та Герцеговини в руках її народів і політиків.

У Союзній Республіці Югославії центром уваги стали вибори в Сербії у листопаді 1996 р. Перемогу здобула Сербська соціалістична партія, а її лідер Слободан Мілоше-вич був обраний президентом Сербії. Однак Верховний суд Сербії не без участі соціалістів скасував результати виборів здобула опозиція.

У березні 1998 р. у сербській провінції Косово виник новий міжетнічний конфлікт, пов'язаний з албанцями, що проживають тут.

6. Українці у південнослов'янських державах.

У південнослов'янських державах мешкає понад 60 тис. осіб українського походження. Союз русино-українців було створено у Хорва­тії, активно працює українська культурна рада у м. Баня-Лука в Боснії. З 1971 р. Союз русино-українців Хорватії видає у м. Вуковар суспільно-політичний і культурно-освітній журнал "Нова думка". У Воєводині з 1989 р. діє Товариство української мови, літератури і культури, яке ставить на меті пропаганду вивчення мови і традицій українського народу.