Реферат: Народи Месопотамії або Дворіччя

Історична доля Месопотамії ("Межиріччя", "Дворіччя") була іншою, ніж у Єгипту. Єгипетська цивілізація склалася в долині однієї великої ріки - Нілу; месопотамська в долині Тигру і Євфрату. У цьому є деяке ускладнення, так сказати в "меридіональному напрямку".

У "широтному" же відношенні регіон чітко поділяється на південний Шумер і північний Аккад. Перший древніший, він виник у четвертому тисячоріччі до н.е., фактично це перша відома на землі цивілізація. Споконвічно тут склалася безліч дрібних міст-держав: Урук, Ур і т.д. Писемність шумерів розшифрована, але їх важко віднести до якої-небудь сучасної мовної родини.

Аккадці відомі з третього тисячоріччя до н.е. коли виникли їх, аналогічні шумерським, міста-держави: Аккад, Мари, Лагаш... Аккадська мова, цілком обґрунтована, відносять до семітської групи великої семіто-хамітської мовної родини. У політичних і культурних відносинах Аккад є учнем Шумеру.

Для історії древнього Дворіччя характерно був стан нестабільності, що, частково стимулювало відносно швидкий розвиток регіону. Міста запекло бороли за владу, що іноді виливалося в створення великих держав. Перша спроба побудови імперії була почата Саргоном Аккадським, який об’єднав усі Межиріччя. Однак, уже до кінця правління Саргона, його справа звалила.

Набагато більш серйозним явищем була імперія Третьої династії Ура, під керівництвом якої влада в регіоні знову перейшла до шумерів. Вона проіснувала більш століття. Економічне життя Месопотамії, керованої Уром, відрізняла крайня упорядкованість. Пануючою формою були великі державні господарства, усі виробничі процеси усередині який були розписані з надзвичайною старанністю (ми знаємо про це, тому що збереглися глиняні таблички, що містять велику документацію). Нерідко економіку Ура епохи Третьої династії називають планової, порівнюючи із соціалістичною практикою.

Панування шумерської цивілізації простиралося від південного узбережжя Малої Азії через усі Дворіччя, охоплюючи південне узбережжя сучасного Ірану і північне узбережжя Аравії. Впливу ж шумерів були піддані і більш далекі країни, наприклад, хараппська цивілізація долини Інду.

Однак імперія ця, будучи поліетнічної, (шумери складали в ній меншість населення), поступово стала ареною боротьби між провінціями. Західні (Сирія, Палестина) території виявляли тенденцію до відпадання. Проти них шумерські царі залучали войовничих еламітів (населення князівства на пов'язаною з Месопотамією території Іранського нагір'я). Боротьба прийняла спустошливий характер і привела не тільки до загибелі імперії і втраті шумерами політичної переваги, але і до їх асиміляції Аккадом.

Одними із найбільш ранніх культур Передньої Азії були культури країн, що знаходяться в басейні річок Тигру і Єфрату (Месопотамія, або Межиріччя).

Насамперед, слід виділити мистецтво Шумеру (IV— III тис. до н.е.), країни на півдні Передньої Азії.

Завдяки археологічним розкопкам було відкрито кілька ранніх храмів, присвячених богам. Головні особливості цих споруд є характерними для архітектури Передньої Азії. Ос­новним будівельним матеріалом служила висушена на сонці цегла. Храми зводилися на високій штучній платформі, сті­ни ділилися вертикальними нішами, вікна мали вигляд вузьких щілин, приміщення розподілялися довкола внут­рішнього відкритого двору.

Типовим для шумерської архітектури III тис. до н. е. є храм в Ель-Обейді (за 6 км від міста Ур), що стояв на цег­ляній платформі. Стіни храму членувалися вертикальними нішами. Над входом був налагоджений на стовпах навіс, з двох боків його охороняли дерев'яні статуї левів. Поверх­ню стін прикрашено трьома стрічками фризів із зображен­ням священних птахів і звірів, а також ритуальних сцен. Колонки на фасаді декоровані інкрустацією перламутром і кольоровим камінням. Над вхідними дверима — горельєф: левоголовий орел (грифон) тримає кігтями двох оленів. Ця композиція згодом стала популярною, і її почали пов­торювати.

У шумерів виник зікурат — вид багатоярусної (3—7 яру­сів) культової споруди із святилищем головного бога на верхньому ярусі. Деякі зікурати були заввишки 40 м. Усі вони вражали монументальними формами, чіткими про­порціями, масивними об'ємами. Зікурат в архітектурі Передньої Азії набув такої самої популярності, як піраміда в архітектурі Стародавнього Єгипту.

Скульптура Шумеру тісно пов'язана з релігійною куль­товою і військовою тематикою. Статуеткам властиві видов­жені або присадкуваті пропорції, великі інкрустовані очі, окремі деталі ледь намічені. Статуетки відзначаються вираз­ністю при всій умовності стилю їх виконання.

Особливе місце серед скульптурних пам'яток Шумеру посідають рельєфи. У них своєрідна тематика зображень і композицій. Як правило, постаті царя чи бога виділяють­ся збільшеними розмірами, постаті ж воїнів виконані у меншому масштабі, у статичних позах. Голова і ноги фігур подані в профіль, а очі і плечі — у фас. Рельєфні зобра­ження "читаються" по горизонталі.

Вершиною рельєфної пластики Шумеру можна вважа­ти стелу, присвячену перемозі правителя міста Лагаша над сусіднім містом Уммою (ХХУ ст. до н.е.). З одного боку стели зображено верховного бога Лагаша, який тримає сітку з впійманими ворогами, з другого — правителя Лагаша на чолі війська, яке карає переможених.

Значних успіхів мистецтво Шумеру досягло в галузі ху­дожнього ремесла (виготовлення виробів із золота, срібла, кольорових каменів).

У другій половині III тис. до н. е. в результаті безперервних війн більша частина Межиріччя потрапляє в залежність від міс­та Аккада. Його цар Саргон називав себе "царем чотирьох сторін світу" і прагнув об'єднати всі землі в державу. У сере­дині XIX ст. був розкопаний грандіозний палацовий комплекс, завдяки якому археологи пізніше встановили, що це залишки древнього міста Дур-Шаррукіна, збудованого Саргоном II.

Аккадське мистецтво, у порівнянні із шумерським, відзна­чається більшою досконалістю у відтворенні реальних форм. Уявлення про нього дає стела на честь перемоги царя Нарам-сіна над гірськими племенами. Невідомий майстер із знанням справи відтворює людські постаті, вільно розміщуючи їх на пло­щині каменя. Царя він зобразив у короткому одязі, що дало змогу підкреслити будову людського тіла. За Нарамсіном піднімається в гори його військо, рухи чоловіків життєво пе­реконливі. Автор застосовує в композиції елементи пейзажу.

Після розпаду Аккадського царства (XXIII — XXII ст. до н.е.) нове піднесення пережили південношумерські міста Лагаш і Ур.

Збереглося кілька статуй правителя Лагаша Гудеа, що стоїть або сидить у молитовній позі. Статуї відзначаються монументальністю, портретною схожістю, високим технічним рівнем виконання. На увагу заслуговує і жіноча мар­мурова голова з очима, інкрустованими ляпіс-лазур'ю (мінерал синього кольору), виконана майстром з Ура.

Використана література:

Історія Стародавнього світу. – К., 2000.

Культура народів світу. – Харків, 1999.