Реферат: Іспанія між першою та другою світовою війною
План.
1.Економічне і політичне становище Іспанії після першої світової війни.
2.Революційне піднесення в Іспанії 1918-1920 рр.
3.Утворення Комуністичної партії Іспанії.
4.Початок буржуазно-демократичної революції 1931-1939 рр. Встановлення республіки.
5.Боротьба народних мас за здійснення демократичних перетворень в країні.
6.Утворення і перемога Народного фронту.
7.Військово-фашистський заколот.
8.Боротьба Компартії за організацією перемоги над заколотниками. Революційні перетворення Іспанської республіки.
1.Економічне і політичне становище Іспанії після першої світової війни.
Дотримуючи позиції нейтралітету в роки першої світової війни, Іспанія значно збільшила своє промислове виробництво, використовуючи вигідну кон”юнктуру, що створилася на світовому ринку. Проте це зростання було не дуже значним, і Іспанія залишалася аграрно-індустріальною країною із середнім рівнем розвитку капіталізму, із значними залишками феодальних відносин у сільському господарстві. Яскравим показником залишків феодальних відносин був розподіл землі – наявність великих латифундій і збереження старих напівфеодальних орендних відносин (довгострокові види оренди, здольщина і т.д.).
Політичне керівництво і країні, як і раніше, здійснювалось головним чином двома великими монархічними партіями – консервативною і ліберальною, які майже нічим не відрізнялися одна від одної. Обидві партії представляли інтереси різних груп поміщиків, церкви, великого капіталу, реакційної вояччини і вищих кіл монархічної бюрократії. Широкі верстви дрібної і середньої буржуазії та ліберальної інтелігенції об”єднувалися навколо кількох республіканських партій.
Величезну роль в економічному і поличному житті країни відігравала церква. Капітали церкви були вкладені в найрізніші галузі іспанської економіки – банківську справу, залізничні і морехідні компанії. В країні з населенням близько 25 млн. чоловік було понад 60 тис. церков і каплиць, не менше ; тис. монастирів, понад 200 тис. священиків і монархів. Церква поширювала свій вплив на широкі маси трудящих, особливо в селі, підкорила шкільну систему та університети і була розсадником мракобісся, темряви і неуцтва.
На кінець першої світової війни Іспанія, як раніше, і далі в значній мірі залежала від імперіалістичних держав – Англії, Франції, Німеччини, Бельгії, які знайшли на Піренейському півострові вигідну сферу для вкладання своїх капіталів.
Розвиток капіталізму в роки першої світової війни сприяв зміцненню економічних позицій буржуазії і посиленню її боротьби за політичну владу. Загострилися суперечності між двома пануючими класами іспанського суспільства – буржуазією та поміщиками, що спричинилось до загострення політичної кризи бурбонської монархії. Виявом цієї кризи був політичний розлад всередині правлячих партій – ліберальної і консервативної – і втрата ними пануючого впливу в країні.
У країні відбувалося піднесення робітничого руху, зростали республіканські настрої серед широких мас трудящих, дрібної і середньої буржуазії.
2.Революційне піднесення в Іспанії 1918-1920 рр.
Закінчення війни дуже позначилося на економіці країни. Сотні заводів і фабрик були зачинені. Зростала армія безробітних, особливо у текстильній, металургійній та вугільній галузях промисловості. Зовнішньоторговий баланс першої необхідності7 Великих розмірів набула інфляція. Загальний індекс цін на продукти харчування і промислові товари зрів у 2 з лишком рази порівняно з 1913 р. Усе це призвело до різкого погіршення матеріального становища трудящих.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії справила великий вплив на робітничий рук Іспанії.
Революційне піднесення в Іспанії тривало до 1920 р.
По всій країні прокотилася хвиля страйків. Якщо у 1918 р. було зареєстровано 463 страйки. То у 1919 р. Їх відбулося вже близько 900, а в 1920 р. – 1060. Кількість страйкуючих робітників збільшилась з 109 тис. ц 1918 р. Майже до 245 тис. у 1920 р. Багато виступів трудящих виходили за рамки економічної боротьби і набували політичного характеру. Яскравим прикладом переростання економічної боротьби у велику політичну подію, що сколихнула всю Іспанію, був страйк робітників в енергетичній компанії “Канадієнсе”, яка постачала електроенергією більшу частину промисловості Каталонії. Страйк почався 5 лютого 1919 р. На знак протесту проти зменшення заробітної плати. Незабаром до страйкуючих приєдналися текстильники майже всіх фабрик Каталонії.
Уряд, маючи на меті зірвати страйк, запровадив у Каталонії стан облоги, зосередивши великі військові частини, жандармерію і поліцію. Проте підприємці змушені були відступити: прийняти на роботу всіх страйкуючих, оплатити робітникам дні страйку і встановити мінімум заробітної плати.
Проте ті сприятливі умови, які склались у ці роки в країні для наступу проти експлуататорських класів, не були повністю використані. Причиною було те, що боротьба трудящих керувалася і спрямовувалася анархо-синдикалістськими і соціал-демократичними лідерами. Внаслідок цього робітничий клас опинився без справжнього революційного керівництва.
Національно-визвольний рух як каталонців, так басків і галісійців відбувався у той час під керівництвом національної буржуазії, яка провадила цю боротьбу непослідовно. Буржуазія цих областей прагнула спрямувати невдоволення трудящих мас у річище буржуазного націоналізму, ізолювати його від загальнореволюційного руху в країні і домогтися компромісу з прогнилою бурбонською монархією. Розбагатіла велика буржуазія Каталонії і Басконії не тільки не підтримувала національно-визвольного руху своїх народів, але фактично виступала проти нього, боячись піднесення робітничого руху.
Численні страйки робітників і службовців, виступи селян і піднесення національно-визвольного руху в країні привели правлячі класи Іспанії в повну розгубленість. Уряди, очолювані то консерваторами, то лібералами, змінювались один за одним. У грудні 1919 р. Був утворений уряд н чолі з одним із лідерів консервативної партії Альєндесаласаром, який відразу почав здійснювати вимоги найбільш реакційних сил і вояччини, провадячи терор і використовуючи найманих бандитів проти робітничих активістів.
3.Утворення Комуністичної партії Іспанії
Вплив Великої Жовтневої соціалістичної революції і піднесення революційної боротьби в країні поставили передовими діячами робітничого руху в Іспанії питання про створення марксисток-ленінської партії, партії нового типу. Численні спроби ватажків реформізму та анархо-синдикалізму опорочити ідеї Великої Жовтневої соціалістичної революції закінчилися провалом. Широкі маси робітників-соціалістів та анархо-синдикалістів привітали Жовтневу революцію. В грудні 1919 р. На конгресі НКП, який відбувся у Мадриді, всупереч тиску анархо-синдикалістського керівництва. Було ухвалено приєднатися до ІІІ Інтернаціоналу і послати делегацію на І конгрес Червневого Інтернаціоналу профспілок. Всередині соціал-демократичної партії Іспанії розгорнулася гостра боротьба між прихильниками ІІ Інтернаціоналу та його противниками. На надзвичайному з”їзді соціалістичної робітничої партії в грудні 1919 р. Після упертої боротьби з реформістами – Бестейро, Ларго Кабальєро, Пієто та іншими – прихильники ІІІ Інтернаціоналу одержали близько 12,5 тис. голосів. Представники опортуністичного крила дістали 14 тис. Але боротьба продовжувалася, і ліва течія, очолювана такими видатними представниками робітничого класу в Іспанії, як Д.Ангіано, Ф.Пересагуа, А.Кехідо, В.Генсалес і Р.Мілья, набувала все більше прихильників. За приєднання до ІІІ Інтернаціоналу і створення Комуністичної партії виступила соціалістична молодь. 15 квітня 1920 р. У Мадриді зібрались представники соціалістичної молоді, де більшістю голосів було схвалено рішення про створення Комуністичної партії і приєднання до ІІІ Інтернаціоналу. Соціалістична молодь назвала свою партію Іспанською комуністичною партією.
Утворення Комуністичної партії прискорило розмежування всередині соціалістичного руху. В квітні 1921 р. На черговому з”їзді соціалістичної робітничої партії Іспанії соціалісти – прихильники ІІІ Інтернаціоналу вийшли з партії і утворили свою Комуністичну партію, яка дістала назву Іспанської комуністичної робітничої партії. В листопаді 1921 р. Датою утворення КПІ вважається 15 квітня 1920 р.
4.Початок буржуазно-демократичної революції 1931-1939 рр. Встановлення республіки
Світова економічна криза, що почалася 1929 р., тяжко відбилась на всій економіці Іспанії. В 1930-1931 рр. Різко погіршало економічне становище Іспанії: значно зменшилось промислове і сільськогосподарське виробництво. Ціни на предмети першої необхідності зросли. Лише за п”ять місяців 1930 р. Ціни на 17 видів продуктів першої необхідності, навіть за даними офіціальної статистики, збільшились на 40%, що призвело до різкого падіння реальної заробітної плати трудящих. Криза особливо ударила по гірничодобувній, машинодобувній. Хімічній6 текстильній та інших галузях промисловості. Виробництво значно скоротилося. Величезних розмірів набуло безробіття.
По країні прокотилась могутня хвиля страйків робітників, студентських демонстрацій, селянських виступів. Під тиском широких народних мас у січні 1930 р. Військово-монархічна диктатура Прімо де Рівера впала. Уряд Беренгера, який змінив його, намагався зберегти монархію і заспокоїти громадську думку частковими поступками. Проте проведення деяких заходів демократичного характеру – скасування цензури, амністія політув”язненим і т.д. – не могло зупинити наростання революційного піднесення в країні.