Реферат: Фашизм
П Л А Н
Вступ.
Прихід фашистів до влади.
Механізм фашистської диктатури, державний устрій та політичний
режим.
Каральні органи, як головна опора фашистської диктатури.
Висновки.
Вступ
"Третій рейх", залишивши такий помітний слід в історії 20 століття, як це не парадоксально, проіснував лише 12 років, з 1933 по 1945 рр. в країні, що дала світові Лютера, Гете, класичну філософію, Ніцше, Планка, Ейнштейна. В цей незначний навіть для одного покоління строк Німеччина перетерпіла жахливу метаморфозу.
"Третій рейх" - офіційна нацистська назва режиму правління, що існував у Німеччині з січня 1933 по травень 1945 років. В епоху становлення нацистської держави верховенство Гітлера було абсолютним. Гітлер розцінював нацистське правління як логічне продовження двох попередніх Німецьких імперій. Перший рейх - Священна Римська імперія німецької нації - існував з 962, з часу коронації у Римі Отто Великого, другого правителя із Саксонської династії, до його покорення Наполеоном у 1806 році. Другий рейх був заснований Отто фон Бісмарком у 1871 році і проіснував до 1918 року. У 1923 році німецький письменник-націоналіст Артур Мєллєр Ван ден Брук використав термін "Третій рейх" для назви своєї книжки. Гітлер з наснагою сприйняв цю назву для визначення нової імперії, яка, на його думку, проіснує тисячу років. Ця назва приваблювала його ще й тому, що мала якийсь містичний зв'язок з середньовіччям, коли "третє царство" вважалось тисячорічним.
Одним з гірких уроків революції у листопаді 1918 року було усвідомлення того, що існує неясний взаємозв'язок між демократією та анархією, що хаотичні стани і є власним, непідробленим виразом істинного народовладдя, а сваволя - його законом. Звідси неважко витлумачити сходження Гітлера як останню спробу утримати стару Європу в умовах звичної величі. Не складає праці, розширивши ці уявлення до глобального рівня, розпізнати в них ситуацію раннього етапу знаходження фашизмом своїх прихильників: це ті маси середнього прошарку, які - на фоні загального панічного настрою - бачили себе у повільно задушливих їх обіймах, з однієї сторони, профспілок, а з іншої - універсальних магазинів, в обіймах комуністів і анонімних концернів. І, врешті решт, появу Гітлера можна розуміти і як спробу затвердження свого роду третьої позиції - між обома пануючими силами епохи, між лівими та правими. Хоча третя позиція, до якої прагнув Гітлер, і повинна була загарбати весь континент, але її енергетичним ядром повинна була бути Німеччина: сучасна місія рейху заключалась в тому, щоб дати Європі нові стимули і використати її як резервуар сил для світового панування Німеччини. Гітлер рвався надолужити втрачене на імперіалістичній стадії німецького розвитку та виграти головний із можливих призів - гарантоване гігантською експансією влади на Сході панування над Європою, а завдяки цьому - над всім світом. Звісно, більш пізніше вже з 1918 року в Німеччині відбувався процес гострих змін. В той же час цей процес проходив половинчасто і дуже нерішуче. І тільки Гітлер надав йому ту радикальність, яка і зробила цей процес по суті революційним і кардинально змінила застиглу і утримувану в рамках визначених авторитарних соціальних структур країну. Тільки тепер, під дією домагань фюрерської держави, рухнули ушановані інститути, були вирвані із звичних зв'язків люди, усунуті привілеї і зруйновані усі авторитети, які не виходили від самого Гітлера або не були санкціоновані ним. При цьому йому вдалось чи згасити страхи, які супроводжують звичайно розрив з минулим, чи перетворити їх в енергію на користь суспільства, тому що він вмів достатньо достовірним чином піднести себе масам в якості загального авторитету, але головним тут є те, що він ліквідував найбільш конкретну форму виявлення страху перед революційним майбутнім.
Прихід фашистів до влади
Фашизм у Німеччині з'явився відразу ж після закінчення першої світової війни в якості одного з різновидів реакційних мілітаристських націоналістичних течій, коли антиліберальні, антидемократичні рухи здобули загальноєвропейський характер. "В 1920 г. Гитлер выступил с программой из "25 пунктов", ставшей впоследствии программой Национал-социалистской немецкой рабочей партии. Пронизанная националистическими, шовинистическими идеями превосходства германской нации, программа требовала реванша для восстановления "справедливости попранной Версалем"".[1]
Програма Націонал-соціалістської робітничої партії Німеччини (НСРПН) ("25 пунктів"), що затверджена 24 лютого 1920 року (основні положення):
Об'єднання усіх німців у кордонах Великої Німеччини.
Відмова від умов Версальського договору та підтвердження права Німеччини самостійно будувати відносини з іншими націями.
Вимога додаткових територій для виробництва продуктів споживання та розселення зростаючого німецького населення.
Надання громадянства за расовими ознаками; євреї не можуть бути громадянами Німеччини.
Не німці в Німеччині є лише гостями і суб'єктами відповідних законів.
Призначення на офіційні пости не може відбуватись за принципом кумівства, а лише у відповідності до кваліфікації та можливостей.
Забезпечення умов існування громадян - перший обов'язок держави.
В'їзд у країну не німців повинен бути припинений.
Участь у виборах - право і обов’язок усіх громадян.
Кожен громадянин повинен працювати на загальне благо.
Незаконно отриманий прибуток підлягає конфіскації.
Усі прибутки, одержані за рахунок війни, підлягають конфіскації.
Всі великі підприємства повинні бути націоналізовані.
Участь робітників і службовців в прибутках на всіх великих підприємствах.
Належна пенсія по старості.
Необхідно підтримувати малих виробників і торговців; великі магазини повинні бути передані їм.
Реформа землеволодіння та припинення спекуляцій землею.
Безжалісне карне покарання за злочин та введення смертної кари за спекуляцію.
Звичайне римське право повинно бути змінене на "німецьке право".
Повна реорганізація національної системи освіти.
Держава повинна підтримувати материнство та заохочувати розвиток молоді.
Заміна найманої професійної армії на національну армію; введення загальної воїнської повинності.
Засобами масової інформації можуть володіти тільки німці.
Воля віросповідання, за виключенням релігій, небезпечних для німецької раси; партія на зв'язує себе яким-небудь виключним віровченням, але веде боротьбу з єврейським матеріалізмом.
Сильна центральна влада, яка здатна ефективно здійснювати законодавство.
У 1921 році складаються організаційні основи фашистської партії, що заснована на так названому фюрер-принципі, необмеженій владі вождя (фюрера). Головною метою створення партії стає поширення фашистської ідеології, підготовка спеціального терористичного апарату для придушення демократичних, антифашистських сил і, в кінцевому рахунку, для захоплення влади. У 1923 році слідом за загальним страйком німецького пролетаріату фашисти застосовують пряму спробу захоплення влади ("пивний путч"). "Пивний путч" відбувся 8-9 листопада 1923 року в Мюнхені. Хоча він і провалився, але певних політичних результатів він все ж таки досяг. Мало кому відомий гітлерівський рух став відомий не тільки Німеччині, але і усьому світові. Крім цього Гітлер засвоїв важливий урок, щоб отримати серйозну перемогу, необхідно залучити на свою сторону широкі прошарки населення та заручитися підтримкою як можна більшої кількості фінансових і промислових магнатів. Тільки таким чином можна було забезпечити собі дорогу до політичного олімпу законними методами. Вже у 1928 році ця тактика дає свої перші плоди, фашисти отримують 12 місць у рейхстазі.
Світова економічна криза, яка почалась у 1929 році, здобула особливу гостроту у Німеччині. Криза вразила всі сфери економічного життя країни. Промислове виробництво скоротилось майже у двічі. Кількість безробітних сягнула 7,5 млн. чоловік. Різко погіршився стан не тільки робітничого класу, але і середніх міських прошарків. Криза промисловості перепліталась з кризою аграрною. Криза загострила класову боротьбу в країні. У січні 1931 року відбувся страйк гірняків Рура, в якому приймали участь майже 350 тис. робітників. У авангарді робітників йшла Комуністична партія Німеччини (КПН). У 1930 році вона опублікувала "Програму національного та соціального визволення німецького народу". Хоча більша частина ще йшла за соціал-демократами, авторитет КПН зростав. В умовах економічної кризи і зростаючої класової боротьби пануючі класи Німеччини схилялись до думки, що буржуазно-демократичні методи керування країною стають неможливими. Ставка була зроблена на фашистську партію, яка мала офіційну назву НСРПН. Активізувалась діяльність штурмових загонів гітлерівської партії (СА), які разом з охоронними загонами (СС) являли собою апарат насильства. Повсюди виникали осередки фашистської молодіжної організації "Гітлерюгенд". На виборах у рейхстаг влітку 1932 року гітлерівці отримали 13,8 млн. голосів виборців. Загроза захоплення влади гітлерівцями ставала все більш реальною.
Єдиною партією, яка рішуче і послідовно вела боротьбу проти фашизму, була КПН. В обстановці кризи і різкого загострення класової боротьби у Веймарській республіці найкрупніші німецькі монополії та значна частина генералітету остаточно перейшли на сторону Гітлера. Щоб прискорити передачу влади фашистам, президент Гінденбург 30 січня 1933 року назначив Гітлера рейхсканцлером (главою уряду), що означало встановлення в Німеччині відкритої терористичної диктатури найбільш реакційних, шовіністичних і агресивних елементів фінансового капіталу. "Он приходит к власти как глава коалиционного правительства, так как его партия даже с немногочисленными союзниками не имела большинства в рейхстаге. Это обстоятельство не имело, однако, значения, поскольку кабинет Гитлера был "президентским кабинетом", а Гитлер - "президентским канцлером". Вместе с тем результаты выборов 1932 г. придали определенный ореол легитимности его канцлерству. За Гитлера голосовали самые разные социальные слои и группы населения. Широкая социальная база Гитлера создавалась за счет тех, у кого после поражения Германии была выбита почва из-под ног, той самой сбитой с толку агрессивной толпы, чувствующей себя обманутой, потерявшей вместе с имуществом жизненную перспективу, испытывающей страх перед завтрашним днем. Социальную, политическую и психологическую неустроенность этих людей он сумел использовать, показывая им путь к спасению себя и униженного отечества, обещая различным кругам и группам населения все, что они хотели: монархистам - восстановление монархии, рабочим - работу и хлеб, промышленникам - военные заказы, рейхсверу - новое возвышение в связи с грандиозными военными планами и пр. Националистические лозунги фашистов привлекали немцев больше, чем призывы к "разуму и терпению" социал-демократов или к "пролетарской солидарности" и построению "советской Германии" коммунистов".[2] Склад нового кабінету міністрів, сформований Гітлером після 30 січня 1933 року: Гітлер - канцлер, фон Папен - віце-канцлер, Фрік (НСДАП) - міністр внутрішніх справ, Геринг (НСДАП) - міністр без портфелю, пізніше міністр ВПС, Хугенберг (Німецька націоналістична партія) - міністр економіки, генерал фон Бломберг (безпартійний) - міністр оборони, Зельдте (Німецька націоналістична партія) - міністр праці, фон Нейрат (безпартійний) - міністр іноземних справ, граф Шверін фон Крозіг (безпартійний) - міністр фінансів, Гюртнер (Німецька націоналістична партія) - міністр юстиції, фон Ельтц-Рюєнах (безпартійний) - міністр зв'язку.