Реферат: Українські січові стрільці
Українські Січові Стрільці: від австрійських військових формувань до української національної армії
Початок ХХ ст. український народ зустрів розрізненим і несформованим. Хоча сторічний період національного відродження і трансформації дав свої плоди. Особливо відчувалися вони в Австро-Угорській імперії, де українців визнавали за окремий народ, який може творити свою самостійну політичну історію. Кульмінація формування етнічної цілісності припала на останні передвоєнні роки. Політична активність і культурно-духовне відродження українського народу доповнилися утворенням перших воєнізованих організацій січових стрільців.
У 1912 р. австрійський уряд для популяризації воєнщини звернув увагу на відродження антиросійського польського мілітаризму і дав дозвіл на створення легальних військових польських товариств. З цієї нагоди скористались українці і вже навесні 1913 р. заклався у Львові Український січовий союз, а згодом, було затверджено Статут Українських січових стрільців на чолі з В.Старосольським та Д.Катамаєм. Організація поділялась на два напрямки: УСС-І – студенти і УСС-ІІ – робітнича та селянська молодь. Всього існувало 96 організацій. З самого початку в товаристві не було ідейної одностайності, а проявилися дві течії щодо шляху розвитку стрільців: самостійницько-державницька та австрійсько-лоялістична. Але в кінцевому підсумку перемогла австрофільська ідея: українські національні інтереси мали йти у фарватері австрійських.
Діяльність УСС розгорнулась на теренах Галичини і Буковини та проявилась у військово – організаційній і технічній підготовці їх членів. З 1913 р. “Cічові Стрільці I” почали видавати перший український військовий, ідеологічний журнал “Відгуки”, що популяризував гасло збройної боротьби за українську державність.
Навесні 1914 р. спільними зусиллями О.Семенюка та О.Демчука було створено “Правильник піхотинців”, у якому переклали необхідні військові команди українською мовою. “Правильник” було введено в дію 20 червня 1914 р. Він містив 17 розділів, у яких регламентувалися правила внутрішньої служби, підготовки до бою, а також методика ведення бою всіма підрозділами піхоти.
Згідно із задумами керівництва січового стрілецтва, дисциплінуючим фактором мали бути стрілецькі відзнаки та однострої. Основну відзнаку - січову стрічку синьо-жовтого кольору замінили на зручніші синьо-жовті кокарди. Розробили також спеціальний однострій, узявши за основу австрійську військову форму, оздобивши її в українських традиціях. Він став більш практичним і придатнішим для польових вправ і участі у воєнних діях.
Стараннями ватажків стрілецького руху більшість товариств були забезпечені вогнепальною зброєю. Зокрема, закуповували на військових складах неробочі гвинтівки, які місцеві умільці відремонтували. Так на початку 1914 р. “Січові Стрільці ІІ” закупили чималу кількість гвинтівок системи Верндля й кілька гвинтівок найновішої системи Манліхера.
За пропозицією К.Трильовського всі “Січі” і товариства “Січові стрільці” взяли участь у святкуванні 100-річчя з дня народження Т.Шевченка. 28 червня 1914 р. у Львові понад 10 тис. січовиків та півтисячі стрільців у одностріях пройшли маршем. Завершенням ювілею були військові вправи УСС під проводом сотника К.Гутковського. На міському майдані окремі стрілецькі відділи зі Львова, Борислава і Яворова виконали військові бойові вправи. Це був перший виступ УСС перед власним громадянством і зовнішнім світом.
Таким чином, головним завданням стрілецьких товариств протягом 1913-1914 р., стала підготовка їх членів до війни проти Росії, яка вже була очевидною.
6 серпня 1914 р. у львівській газеті „Діло” з’явилося звернення Головної Української Ради „до всього українського народу”, в якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські Січові стрільці (УСС).
Такий крок українського політичного проводу був зрозумілий, адже пролита кров і людські жертви мали, на думку українських політиків, зняти недовіру офіційної влади до українців, а в кінцевому результаті – максимально наблизити урядову українську політику до національних вимог українського населення. Політичні діячі ГУР розраховували не стільки на військові результати діяльності УСС, скільки на політичні наслідки їх існування.
Ініціатива українських політиків і масовий ентузіазм населення східної Галичини в створенні УСС застали віденські урядові кола зненацька. З військової точки зору існування такого легіону було бажане, але питання полягало в тому, де взяти кошти на озброєння. Та оскільки формування корпусу УСС йшло вже повним ходом, процес став невідворотним. У військовому міністерстві та Генштабі змушені були безпосередньо зайнятися питанням українського добровільного корпусу і, відповідно, було прийнято рішення про попередні затрати на озброєння Січових стрільців і проведення необхідної агітаційно-роз’яснювальної роботи серед населення.
В кінці серпня до Львова прибув представник військового міністерства полковник кавалерії Молік, який мав на місці проінспектувати формування корпусу УСС. Галицький намісник граф С.Коритовський не розділяв ідею українського війська, а з приїздом Моліка австрійський уряд фактично погодився на формування українського легіону чисельністю до 5 тис. осіб.
У зв’язку з швидким наступом російських військ на Львів, було затримано остаточну організацію УСС, а її центр перенесено до м. Стрий. В цей час змінюється ставлення австрійської влади до УСС. Хоч Австро-Угорщина і відчувала гостру необхідність їх використання проти Росії, проте внаслідок недовіри до українських військових частин у Відні призупинили процес утворення додаткового корпусу УСС. В Генштабі не створили з легіону УСС одноцільне військове з’єднання, а розділили його на 10 окремих загонів-сотень по 220 бійців у кожному, які займалися розвідницькою та диверсійною роботою.
Таке ставлення з боку австрійського командування викликало велике незадоволення стрільців. Ще більше масла у вогонь підлили поразки австрійської армії на східному фронті і подальше звинувачення українців у зраді.
Розуміючи марність надій на формування українського війська, восени 1914 р. відбулося військово-організаційне впорядкування легіонів УСС: створено десять сотень по 220 осіб у кожній, поділених на два куреня.
Загалом бійці підрозділів українських січових стрільців дуже добре показали себе в бойових діях у Карпатах 1914-1915 рр., відзначилися в боях за Маківку та Лисоню.
Підпільну роботу У.С.С. провели на Бескидах у Карпатах, і це все відбулося під тиском російських сил. Цей період стрілецького життя тривав коло трьох місяців, від половини листопада 1914 до половини лютого 1915 року. Стрільці мали стежити, за їх розташуванням, силою, рухами, а пізніше ця інформація передавалася вищому командуванню.
Виконуючи стежну службу, У.С.С. весь виконували також звичайну фронтову службу. Так 27 грудня сотня Будзиновського в складі 150 стрільців серед заметілі і глибоких снігів перейшла через найвищу вершину в тій околиці гору Пікуй до села Ботелка, де відбила потужний ворожий наступ. А 1 січня ця ж сотня брала участь у завзятому бою в обороні Ужгородського переходу.
Невдачі на фронті та постійні втрати території справляли негативний деморалізуючий вплив на настрої стрільців. До березня кількість січових стрільців різко скоротилась і це позначилось на стані всієї сотні.
В цей час російське командування кинуло на карпатський фронт значні підкріплення і повели завзятий наступ на півночі і південному заході від Славського. Далі січові стрільці почали втрачати свої позиції, але це не змінило стрілецького обличчя, адже карпатський похід зробив з У.С.С. справжню бойову одиницю.
Бій за гору Маківку безперечно являється однією із найяскравіших сторінок історії УСС. Наступ на Маківку російська армія почала вночі з 28-го на 29-те квітня 1915 р. Прорвавши фронт, один полк зайняв частину гори, але на противагу йому із завданням виправити ситуацію близько 6 год. для контрнаступу було направлено чотири сотні Першого куреня та майже чотири сотні Другого куреня УСС. Після одноденного бою сотні Будзиновського і Мельника відбили втрачені позиції, злагоджено діючи з сотнями Другого куреню. Перший курінь відсунув російську армію через річку Головчанку. 30 квітня після сильної артилерійської підготовки росіяни продовжили наступ на праве крило Маківки. Однак наступ виявився провальним: вони понесли значні матеріальні втрати та 173 вояки потрапили в полон. Але 1 травня російському командуванню вдалося взяти гору, незважаючи на героїчний опір сотні Будзиновського. УСС зазнали в цей день найбільших втрат: в полон потрапили кілька австрійських сотень і частина сотень Мельника й Будзиновського.