Реферат: Пилип Орлик

Серед гетьманів України його постать виділяється не лише тим, що свою гетьманську діяльність він мусив здійснювати за межами України, а й тим, що Пилипу Орлику належить авторство першої в Європі державної конституції. Відомий вітчизняний історик Б. Крупницький зазначав, що, «безперечно, Орлик був видатним українським державником. На його прапорі була виткана незалежна й соборна Україна... Його енергійна, вперта та невтомна праця не могла залишитися без наслідків. Вона зберегла нам традиції, створила певні зв'язки з. Європою. Ці традиції, хоч і запорошені порохом минулого, знову виходять наперед і дають ще раз нагоду вдумливому українцеві задуматися над долею своєї батьківщини».

Походив він з поважного роду, який сягав давньої баронської фамілії Орликів у Чеському королівстві. Після гуситської революції одного з представників цього роду доля закинула у Віленщину, де в с. Косуті Ошмянського повіту 11 жовтня 1672 р. (за с. ст.) і народився майбутній український гетьман.

Батько його — Степан вже наступного 1673 р. загинув у битві під Хотином, відстоюючи польські інтереси. Опікувалася Пилипом мати Ірина, котра доходила з православного роду Малахівських. Очевидно, що перші ази освіти пізнав він у Литві. Однак вже в молодих літах з'явився в Києві, де вступив до престижної Києво-Могилянської колегії. Професором красномовства й філософії був тоді Степан Яворський, якого 1700 р. висвятили на митрополита рязанського й муромського, а через два роки призначили екзархом і охоронцем всеросійського патріаршого престолу та Президентом Слов'яно-греко-латинської академії в Москві; був він, як зазначено в одній з праць, «справжнім рабом плоті й духу у Петра (найбільшого ворога Орлика)». Однак за часів викладавня в Києво-Могилянській колегії Яворський виказав себе надзвичайно знаючою і відданою своїй справі людиною. Це й сприяло тому, що молодий студент прикипів до нього всією душею і потім все життя ставився до вчителя з великою повагою.

Завдяки протекції Яворського Пилип Орлик, як один з найздібніших випускників колегії, працює в консисторії Київської митрополії, а десь з 1693 р. — в Генеральній військовій канцелярії. Висока освіченість, здібність й працелюбність молодого канцеляриста привернули увагу гетьмана Івана Мазепи, і невдовзі Орлик підіймається до поважної посади старшого військового канцеляриста, а згодом призначається на посаду генерального писаря, яку з початку гетьманування Мазепи (1699) обіймав В. Кочубей. (Останній після цього став генеральним суддею Лівобережної України.)

Будучи генеральним писарем, Пилип Орляк користувався цілковитою довірою Мазепи і був у курсі всіх справ Генеральної військової канцелярії, залишаючись постійно біля свого наставника. Він був разом з ним і у жовтні 1708 р., коли шведський король Карл XII, воюючи проти Петра І, увійшов з військами на Лівобережну Україну і Мазепа перекинувся на його бік; і тоді, коли після Полтавської битви шведська армія зазнала поразки і Мазепа разом з Карлом XII відійшов на турецьку територію, зупинившись у Бендерах. Це була не просто відданість і вдячність своєму добродієві, це була цілковита віра в його справу. Безперечно, це допомогло й самому Орлику полюбити Україну як найріднішу землю, задля якої він не жалів самого життя. Тож зрозуміло, з яким болем він сприйняв 2 жовтня 1709 р. смерть гетьмана.

5 квітня 1710 р. козацька рада в Бендерах обрала Орлика гетьманом. А 10 травня шведський король Карл ХII визнав це обрання спеціальним дипломом, підтримавши козацького обранця на початку його діяльності.

А справ у молодого гетьмана виявилось немало. Чи не важливішою з них була складена Орликом разом з козацькою старшиною так звана угода, що увійшла в історію як державна конституція під назвою «Конституція прав і свобод Запорозького Війська». Французькі просвітителі ще навіть не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, що були закладені в ній. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя.

Слід зауважити, що навряд чи такий документ міг бути вироблений одним Орликом зі старшиною. Все свідчить про те, що в ньому були закладені виплекані з:а довге життя думки самого Мазепи. Про це, зокрема, свідчать і його діяльність по розбудові освіта, мистецтва, письменства в Україні, його прагнення забезпечити її незалежність і врятувати від російського деспотизму.

Важливим є те, що у вступній статті Конституції чи не вперше у правовій документації дана історична оцінка діяльності козацтва як виразника дум і прагнень українського народу, показано піднесення і падіння «козацького народу», який «спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі і на землі». Остання ж «потім через поимноження неправди та беззаконня, покаравши численними карами той козацький народ, знизила, змирила й ледве не вічною руїною скинула долі...»

Конституція складалася з 16 статей, які в цілому передбачали встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності трьох складових чинників правового суспільства, а саме: єдності і взаємодії законодавчої (виборна Генеральна Рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку, обмежені у своїх діях законом, — «Самодержавіє Гетьманському уряду неприлично») і судової влад (підзвітна і контрольована). Це загальні принципи побудови Української держави. Кожна ж із статей формулює норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови — відторгнення майбутньої країни від Росії.

До Конституції додавалася присяга гетьмана Орлика, яку склав він у Бендерах Запорозькому Війську при обранні.

Важливо зазначити, що Конституція не лишилася лише пам'яткою суспільно-політичної думки України, до 1714 р. вона була діючлм нормативним документом на Правобережній Україні і була розіслана для керівництва у полкові та курінні канцелярії. Конституція відіграла неабияку роль і в діяльності самого Орлика, коли довелося укладати договори про допомогу Карлу XII, Оттоманській Порті та кримському хану Давлет-Гірею у війні з. московським царем. Він добре розумів, що самому йому провести в життя плани відродження українсько-козацької держави аж ніяк не вдається, і прагнув знайти союзників. Намагався налагодити стосунки з польським королем Станіславом Лещинським і навіть з Версалем. Французький посол у Константинополі Дезайєр, котрий мав зустріч з Орликом 11 березня 1710 р., доповідав у своїй реляції міністрові закордонних справ Торсі: «Новий запорозький гетьман — людина з розумом і освітою. Він гарно тримається, зовсім молодий (38 років. — Авт.). Гетьман казав мені, що впевнений у визволенні України з-під москалів. Він прохав протекції для своєї нації й його християнської величності, кажучи, що в інтересах Франції, аби Порта розпочала війну з москалями».

Тим часом виявилася нова обставина, з якою не можна було не рахуватися. До шведського короля якимось чином потрапила копія листа цісаря Йосифа до Петра І. Цісар радив царю заслати або знищити козаків і заселяти Україну німцями. Після цього, писав Йосиф, «маючи забезпечений тил, зможе цар підкорити собі Крим й піти навіть і далі». Франція мала тоді свої інтереси в Криму, і тому копія цього листа, передана канцлером Карла XII французькому послу, немало стурбувала останнього. І коли Орлик разом з кошовим отаманом Запорозької Січі Костем Гордієнком відвідали того ж дня Дезайєра, той сприйняв їхні слова про загрозу Москви належним чином. Довівши, що план цісаря відносно України не є випадковим, оскільки той прагне до панівного становища на Чорному морі і в Криму, Орлик закінчив своє звернення словами: «Отже, в інтересах Франції підтримати козацьку націю, і прохаю в. ексцеленцію заступити наші інтереси перед Оттоманською Портою».

На початку грудня цього ж року до Криму вирушила надзвичайна українська делегація, до складу якої входили прилуцький полковник Горленко, генеральний суддя Довгополий і генеральний писар Іван Максимович. Делегація мала укласти українсько-татарський договір. Був посланий представник і до кубанців, прихильників Булавіна, які заховалися від помсти царя на території кубанської орди. Ним був брат дружини Орлика, генеральний осавул Григорій Герцик.

Зрозуміло, що у своїй діяльності в ім'я українського народу Орлик не міг не орієнтуватися на саме населення, «змучене і озлоблене московським терором». Рятуючись від утисків, до Орлика втікали запорожці. Відібравши найспритніших, гетьман розіслав їх як своїх емісарів по Україні, і ті під виглядом бандуристів і старців поширювали його прокламації, готували народ до повстання.

Ця праця увінчалася успіхом. 10 листопада 1710 р. на нараді дивану було вирішено про війну Порти з Москвою. А 23 січня 1711 р. укладений союз між козаками і ханом на грунті повної незалежності України.

Поряд із зовнішньополітичною діяльністю немала робота була здійснена Орликом по організації української армії. Шведським і польським командуванням спільно був розроблений широкий план походу. «Перша експедиція Орлика, Потоцького і буджацького султана (так само і кримського хана), — писав Б. Крупницький, — мала характер основної операції, дві інші — допомогової. Після них приходила черга на турецьку армію, яка мала розвинути операції на звільненій від москалів Правобережній Україні».