Реферат: Період мирного розвитку революційного процесу в Україні

Проголошення автономії України з піднесенням було зустрінуто її громадськістю. Відгукнулася на цю подію статтею В. І. Леніна «Україна» газета «Правда». У ній прямо вказувалося, що «ні один демократ не може також заперечувати права України на вільне відокремлення від Росії: якраз беззастережне визнання цього пра­ва одно тільки й дає можливість агітувати за вільний союз українців і великоросів, за добровільне з'єднання в одну державу двох на­родів. Якраз беззастережне визнання цього права одно тільки спроможне розірвати на ділі, безповоротно, до кінця, з проклятим царистським минулим, яке все зробило для взаємовідчуження на­родів, таких близьких і мовою, і місцем проживання, і характером, і історією» (Ленін В. І. Повне зібр. творів.— Т. 32.— С. 333— 334). Тут же В. І. Ленін нещадно затаврував шовінізм щодо Украї­ни як з боку діячів Тимчасового уряду, так і з боку угодовців — есерівсько-меншовицьких лідерів Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету Рад.

На угодовський шлях у ставленні до Тимчасового уряду стало й керівництво Центральної Ради. У соціальній політиці ніякої незгоди між ними не існувало — вони обстоювали непорушність приватної власності.

Політична боротьба в умовах двовладдя (квітень — ли­пень 1917 р.)- Єдиною партією, яка відверто стала опозицією Тим­часового уряду, була більшовицька. Якщо на час виходу з підпілля після перемоги Лютневої революції у більшовицьких організаціях України нараховувалось трохи більше 2000 членів, то на середину літа їх кількість зросла до 33 000. У партію Леніна йшли самовіддані борці за народні інтереси, бо в тодішніх умовах одержати більшо­вицький квиток означало зробити мужній крок. Адже на партію, яка відверто показувала масам антинародність Тимчасового уряду, у шаленому галасі «оборонців» виступала за припинення ненависної війни, взяла курс на соціалістичну революцію, навалилися всі сили реакції зливою брехні і наклепів. У яких тільки «гріхах» не звинува­чували більшовиків: «зраді революції», «розколі її сил», «запродан­стві», «шпигунстві» тощо.

Особливо багато зусиль прикладалося до того, щоб підірвати авторитет В. І. Леніна серед робітників і всіх трудящих. Та ніякі засоби боротьби з більшовиками успіху не мали. ЗО червня 1917 р. газета «Правда» опублікувала лист слюсаря Олександрівського рудника при станції Микитівка у Донбасі В. Стожка. «Ленінці! Ленінці! — кричать нам,— писав він,— за те, що ми проводимо на рудниках контроль. А ось дивіться самі, чому ми ленінці: адмі­ністрація скорочує виробництво вугілля, посилаючись — то того нема, то іншого. Нам довелося перевірити. І що ж, з труднощами (нам увесь час перешкоджали інші фабриканти), але ми знайшли і чавун, і ліс, і т. п.— і виробництво вугілля тепер збільшилось...

Особисто Леніна ми не знаємо, але що говорить — знаємо. Він говорить те, що нам треба, він допомагає нам».

7 травня 1917 р. друкований орган ЦК РСДРП(б) «Правда» опублікувала «Проект наказу при виборах делегатів до Рад робіт­ничих і солдатських депутатів». Тут вказувалося, що, тільки пова­ливши владу поміщиків і капіталістів, можна покінчити з грабіж­ницькою війною, що вся влада має належати Радам, що всі землі повинні перейти безоплатно до селян, що робітники повинні встано­вити робітничий контроль над виробництвом тощо. Цей документ негайно передрукували більшовицькі газети Харкова, Катериносла­ва, Києва. Робітники України обговорювали його на своїх зборах, мітингах і клали в основу наказів своїм депутатам. Вимагаючи 25 травня перевиборів складу міської ради, катеринославські робіт­ники мотивували це тим, що необхідно «освіжити Раду і влити в неї нові революційні сили, відкликавши тих з Ради, які досі не проявили себе достатньою мірою стійкими борцями в революційній роботі Ради».

Протягом травня — червня 1917 р. у багатьох містах на Україні були проведені часткові, а подекуди й повні перевибори міських і губернських Рад. Вони стали діяти рішучіше. Так, третій з'їзд Харківської губернської Ради селянських депутатів, який відбувся ЗО—31 липня 1917 р., прийняв платформу, яка висувала завдання дбати про те, щоб «трудовому народу можна було на пільгових умовах користуватися приватновласницькими землями»; домагати­ся проведення «такої земельної реформи, яка виставлена в програмі есерівської партії». Проте у найважливіших питаннях революції (про державну владу, війну, землю, робітничий контроль тощо) більшість Рад продовжувала залишатись на угодовських позиці­ях. Вони підтримували контрреволюційний курс Тимчасового уряду, який після розстрілу багатотисячної демонстрації трудящих Пет­рограда З липня 1917 р. зосередив всю владу в своїх руках. Дво­владдя закінчилося.

По всій країні, включаючи й Україну, встановилося єдиновладдя буржуазного Тимчасового уряду та його органів на місцях. Лідери Рад слухняно пленталися у хвості контрреволюційної буржуазії. Власті Тимчасового уряду на Україні організували погром; і закриття більшовицьких комітетів, редакцій, друкарень. Більшо­вицьку літературу вилучали із складів, клубів, бібліотек і спалюва­ли. Ці репресивні заходи не засуджувались керівництвом Цен­тральної Ради, більше того, після розстрілу липневої демонстрації воно навіть надіслало Тимчасовому урядові телеграму із запевнен­нями у цілковитій підтримці. Робітничі маси висловлювали публічні протести, ухвалювали на своїх мітингах резолюції із засудженням контрреволюційних дій Тимчасового уряду та його місцевих орга­нів. Такі збори відбулися на великих підприємствах Харкова, Кате­ринослава, інших міст України.