Реферат: Організація та діяльність Острозької академії

Україна піднялася на оборону й боротьбу з польським наступом. У найближчі три десятиліття після Люблінської унії керівну роль у національному житті українців відігравали, за давньою традицією, аристократичні родини. Українські вельможі чинили опір польській колоніальній експансії. Вони вважали за своє моральне право та обов’язок і далі очолювати українство, обороняти українську культуру, підключитись про українську школу, педагогіку, освіту, церкву, добродійні установи, протистояти наступові Польщі. Приклад у цій благородній справі показали, зокрема. Такі визначні представники української аристократії, як Григорій Ходкевич. Костянтин Острозький, Василь Загоровський та ін. Активну участь у розбудові українського шкільництва в ХVІ ст. в Україні брали такої багаті, національно свідомі й патріотично налаштовані українські жінки, стаючи фундаторками українських шкіл. Серед таких меценаток варто відзначити Олену Чорторийську-Горностай, яка в 1596 р. зорганізувала школу в заснованому нею Пересопницькому монастирі. При Почаївському монастирі спорудила школу Ганна Гайська, а в Загаєцькому - Раїна Раймолинська. В цих школа діти вивчали азбуку, молитву, читали часослов і Псалтир.

Однак наступні покоління української панства почали зраджувати свій народ і пішли шляхом полонізації, піддавшись спокусі привілеїв, дарованих їм за це польськими правителями. Шляхом ренегатства пішли майже всі панські родини України. Гостру опозицію польському наступові виявляла мала незаможна українська шляхта. Але незабаром і вона капітулювала перед натиском колонізаторів. Отже, привілейовані верстви не змогли утримати керівне становище й очолити оборону української педагогічної культури і національної школи. Це завдало втрат українській нації.

Українській народ змушений був покладатися на свої сили, на вирощених ним власних провідників. Провід та ініціатива, в національному житті перейшли до низів – міщан та селян. І такою провідною силою стали українські братство та козацтво. Солідаризувалася з ними й українська церква. Під церковною опікою гуртувалися братства, школи, шпиталі, розвивалися письменство й мистецтво.

Нижчі, початкові школи діяли з давніх часів при церквах, і розширити їх мережу було порівняно неважко. Потреба знань відчувалася серед народу так сильно, що по всіх містах, містечках та по більших селах України виникли народні школи. Але не менш гострою була необхідність у вищій школі, зорієнтованій на підготовку патріотично налаштованої, інтелектуальної еліти української нації, учителів. Духівників, вчених, письменників, митців, мудрих політиків, правників, дипломатів, економістів.

Розширення мережі українських національних шкіл стало головною метою національно свідомих українців, які справедливо вважали брак освіти основною причиною занепаду культурного й національного життя України. Завдяки таким настроям та енергійним діям патріотично налаштованих українців в Україні засновуються нові культурно-освітні вогнища й осередки, що боронять від полонізації рідне слово, школу, освіту, педагогіку, виховання дітей і молоді, віру, звичаї і традиції. Провідними серед них стали Острозька академія, братські школи, Києво-Могилянська академія.

Острозьку академію відкрив у 1576 р. волинський магнат князь Костянтин Острозький в Острозі, у своїй резиденції. До речі, він на свої кошти організував українські школи також у Турові (1572 р.), Володимирі-Волинську та ін. Серед них Острозька слов’яно-греко-латинська академія займає особливе місце. Це була перша висока школа й перша наукова установа України.

На назву академії Острозька вища школа має повне право, оскільки вони виходила поза програму “вільних наук” і брала під увагу вищі студії, особливо богослов’я. Щоб надати їй якнайвищого рівня, Острозький запросив до викладацької роботи найвизначніших українських та зарубіжних вчених, кваліфікованих фахівців з різних галузей знань.

В Острозькій академії, як і в інших тогочасних європейських закладах такого типу, викладали знамениті “сім вільних мисте3тв”, тобто предмети “Тривіуму” (граматика, риторика, діалектика) та “квадривіуму” (арифметика, геометрів, музика, астрономія). Провідне місце в програмі займало вивчення трьох мов: слов’яно-руської, грецької й латинської. Проте Острозька академія істотно відрізнялася від західноєвропейських. У ній чи не найбільше уваги приділялося греко-візантійській і, власне, національній традиції та старослов’янській мові. За її взірцем у 1687 р. в Москві було засновано першу в Росії Слов’яно-греко-український громадський діяч і письменник0полеміст Герасим Смотрицький.

Навколо Острозької академії згуртувалися кращі сили України, інтелектуали, її провідні наукові сили, Шуро повели вперед українське шкільництво, педагогіку, рідну мову, літературу, мистецтво, науку, культуру, книгодрукування. Професорсько-викладацьку й наукову роботу тут вели українці: ієромонах з Острога Купріян, який здобув освіту в Палдуї та Венеції, педагоги письменники Йов Княгиницький (друг Івана Вишенського) Василь Суразький, Клірик Острозький, Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка). Працювали у ній і зарубіжні вчені світового рівня – Кирило Лука ріс, Діонісій Палеолог, Ян Лотос та ін. Це був солідний загін вчених, який, як уже зазначалося вище, підняв Острозьку школу до рівня академії і розгорнув широку письменницьку та наукову діяльність.

Острозька академія користувалася великою популярністю серед українського народу й набула широкого світового визначення. У ній училися не тільки шляхетські діти, а й селянські. Про педагогічні успіхи академії свідчать імена її славетних вихованців, таких як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, учений та письменник Мелетій Смотрицький, українські культурно-освітні діячі Іван Борецький та Дмитро Самозванець.

Острозька академія і заснована при ній у 1581 р. друкарня згуртувала потужні науково-літературні сили, репрезентувала високий науковий злет української педагогічної науки. Академічна друкарня випустила понад 30 книг. Запрошений сюди князем К.Острозьким український першодрукар Іван Федоров надрукував першу в світовому друкарстві повну церквонослов’янську Біблію обсягом 1252 сторінки. Підготовка її до друку тривала 10 років. Над перекладом з єврейської та старогрецької мов наполегливо працювали 72 перекладачі.

І коли потім, через більше як 80 років, у 1663 р. спромоглася на друковану Біблію Москва, то вона скопіювала нашу Острозьку Біблію, яка незабаром поширилась серед усіх слов’ян, скрізь маючи велику шану.

У друкарні Острозької академії, крім першої повної слов’янської Біблії, було надруковано також першу граматику церковнослов’янської мови, три видання часослова та низку полемічної літератури на захист православної віри.

Після смерті Костянтина Острозького (1608 р.) його сни Януш полонізувався й не бажав продовжувати благородної справи свого батька. У 1624 р. академія занепала, бо в цей час внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич на її місці заснувала езуїтську колегію. Національна зрада її зайшла так далеко, що своїм заповітом 1654 р. власні численні маєтності й великі суми грошей вона записала полякам і при цьому жодного шеляга не подару­вала українцям.

Та все ж Острозька академія відіграла видатну роль у поши­ренні освіти серед українського народу, в розвитку педагогічної думки й організації національної школи в Україні, а також мала великий вплив на організацію й розгортання навчально-вихов­ної роботи братських шкіл, активізацію діяльності шкіл дяків­ських, церковних, монастирських, народних мистецтв, ремесел і промислів.

Князь Костянтин Острозький, на жаль, не знайшов послідов­ників серед інших українських магнатів. Зате за освітню справу активно взялися заможні українські міщани, особливо львівські, активізуючи й розширюючи діяльність церковних братств. Зав­дяки Львівському братству при церкві Успіння, Львів став дру­гим після Острога визначним осередком національного відро­дження й розвитку українського шкільництва і національного виховання, а також української духовності, педагогіки, освіти і культури.