Реферат: Княгиня Анна

Читаючи Галицько-волинський літопис за перші 15 років — до того часу, коли 1219 р. Романова княгиня пішла до монастиря, бо Данило досяг повноліття і став правити самостійно, — переконуємось, що Анна користувалась постійною й беззастережною підтримкою волинського боярства, принаймні тих голів великих родів, котрі названі на сторінках джерела. На її боці стояли й громади багатих волинських міст. Наведемо лише один, зате красномовний приклад. Близько 1209 р., коли княгиня з молодшим сином Васильком перебувала в Польщі, а Данило жив в Угорщині, «приїхали берестяни до Лєшка і прохали Романової з дітьми, бо були вони (діти. — Авт.) юні». Ці слова галицького літописця свідчать, що Анну вважали повноправною спадкоємицею Романа й регентшею при неповнолітніх синах. Таким чином, громада багатого торговельного міста Берестя на півночі Волинської землі підтримала княгиню й Романовичів у їхніх змаганнях до повернення волинської отчини.

Ми спробували гіпотетично визначити боярський рід, з якого могла походити княгиня Анна. Згідно наших спостережень, серед волинських великих бояр літопис набагато частіше від інших називав Мирослава. Джерело створює враження, що то був найближчий до Анни та її дітей волинський боярин, якому доручалися важливі й делікатні справи дипломатичного й воєнного характеру. Мирослав допоміг Анні вибратися з небезпечного для неї та її дітей Володимира. Через п'ять років потому вона пошле боярина з важливою дипломатичною місією до польського князя Лєшка: вимагати для Василька волинське місто Белз. Мирослав повів справу так розумно, що Лєшко був змушений передати молодшому Романовичу Белзьке удільне князівство. Будучи найближчим до родини Романа боярином, Мирослав виконував і роль радника й фактичного правителя при малому Василькові. Саме йому Анна доручила правити з восьмирічним Васильком у Белзі.

Мирослав брав участь у тій довгій боротьбі, яку вів Данило за Галич. Він завжди був поруч з князем — і в бою, і в поході, і в обложених ворогом фортецях. Супроводжував обох молодих князів і в урочистих подіях. Коли Василька запросили на весілля до Суздаля, з ним поїхав Мирослав. Літописець постійно підкреслює особливе становище Мирослава при родині Романовичів. Ось чому ми вважаємо найприроднішим, що Анна була родичкою, може навіть сестрою того волинського боярина.

Як мовилось, близько 1219 р., коли Данило виріс і не потребував вже материнської опіки, Анна пішла до монастиря. Не знати скільки ще вона прожила. Відомо лише, що довго. Принаймні 1254 р. вона брала участь у державній раді, скликаній старшим сином. Тоді римський папа запропонував королівську корону Данилові. Князь у ті роки покладав надії на папу в справі організації хрестового походу проти монголо-татарських поневолювачів. Але вагався приймати корону, бо прагнув дійової допомоги від країв Заходу, а не регалій. Тоді, підкреслює літописець, мати, а також дружні йому польські князі Болеслав і Земовит переконали Данила в необхідності коронуватися. Такою була остання державна дія Романової княгині. Більше її вже не згадує Галицько-волинський літопис.