Реферат: Християн Раковський

Посланий В. Леніним з дипломатичною місією в Одесу, він підписав у березні 1918 р російсько-румунський договір, за яким протягом двох місяців Бессарабія мала бути звільнена. А проте цей документ внаслідок погіршення воєнно-стратегічного становища після укладення Брестсько­го миру перетворився на клаптик паперу.

У квітні 1918 р. Раковський на чолі російської делегації приїхав до Києва. За умовами Брестського миру радянська Росія мала підписати мирну угоду з УНР. Спритно маневруючи між німецькою адміністрацією і своїм партнером на пе­реговорах — урядом гетьмана П. Скоропадського, він зволі­кав з прийняттям рішень, не беручи на себе жодних зо­бов'язань. Аж тут вибухнула революція в Німеччині. З її початком Росія анулювала Брестський мир і з допомогою маріонеткового радянського уряду Г. Пятакова відвоювала Україну.

Тим часом місцеві більшовики пересварилися між собою. Щоб посилити партійний контроль над формально незалеж­ною республікою і зміцнити авторитет керівництва, Ленін за­пропонував на посаду голови уряду радянської Укра­їни X. Раковського, який за рівнем освіченості, інтелекту й досвідом, безперечно, перевершував лідерів тутешніх більшовиків. До того ж він не мав коренів в Україні й цілко­вито залежав від підтримки центру. Радянська Москва зав­жди боялася будь-якого вияву самостійності владних струк­тур у найбільшій національній республіці.

Залежність від центру влаштовувала Раковського, який спирався на політичну підтримку Леніна (вони були знайомі з 1902 р.) і міг розраховувати на допомогу другої за значен­ням людини в більшовицькому партійному керівництві — Л. Троцького Попри різницю в політичних поглядах, з останнім його пов'язували теплі особисті стосунки. Либонь, не останню роль відіграли вони й у тому, що західноєвро­пейський соціал-демократ обрав ареною своєї політичної діяльності радянську Росію. Тож у березні 1919 р. Раковсь­кого при підтримці Леніна і Троцького обирають членом ЦК РКП(б). Унікальний випадок в історії більшовицької партії: до її керівництва увійшла людина, партійний стаж якої лед­ве пересягнув за один рік.

Навесні 1919 р. на Дону й Кубані зайнялося головне во­гнище громадянської війни. Антикомуністичні сили очолив генерал А. Денікін. Отримавши від країн Антанти і США ве­лику кількість військового спорядження та озброєння, він перейшов у наступ в центральних районах Донбасу. Висна­жена дезертирством Червона армія зазнавала тяжких втрат. Після заколоту Н. Григор'єва в безпосередньому тилу ра­дянських військ білогвардійці захопили Харків і Катеринос­лав. Окрилений успіхом, Денікін віддав наказ про похід на Москву.

До цих поразок першої половини 1919 р. призвели не прорахунки уряду X. Раковського в земельному питанні й навіть не зрада Григор'єва та Махна, як тлумачили раніше., а згубна економічна політика правлячої партії. Більшовики домоглися підтримки з боку селян Жовтневої революції, замінивши власну програму в аграрному питанні есерівсь­ким зрівняльним поділом землі. Однак, ухваливши у березні 1919 р. нову програму партії, вони взяли курс на ліквідацію поміщицького землеволодіння в Україні й створення велико­го землеробства у формі соціалістичних економій (рад­госпів) і селянських комун. Тож і дотримувався уряд цієї лінії, що викликало обурення селянських мас і широкий по­встанський рух. Як бачимо, крах радянської влади в Україні спричинили не тактичні помилки Раковського та його колег, а стратегічні прорахунки доктринального характеру.

Під тиском денікінців і військ УНР на чолі з С. Петлю­рою червоноармійці наприкінці серпня 1919 р. залишили Київ, а незабаром і всю Україну. Х. Раковський виїхав до Москви, де майже півроку очолював політуправління Реввійськради.

Восени 1919 р. білогвардійський наступ на Москву захли­нувся. Численні армії Л. Грецького перемололи добірні сили Денікіна, і той чим далі безладніше почав відступати в південному напрямку. В зимові місяці 1919—1920 рр. Укра­їна знову опинилася під контролем більшовиків.

В. Ленін (на відміну від Раковського) зрозумів, що з се­лянством треба ладнати. У лютому 1920 р. вийшов закон про землю, в основі якого лежав принцип зрівняльного землекористування. Поновилася робота Раднаркому УСРР на чолі з X. Раковським.

У період формування влади в Україні гостро .постала проблема впливової партії боротьбистів, яка контролювала численні селянські партизанські загони. Ця партія перейшла на комуністичну платформу, але на відміну від більшовиків виступала проти цілковитої залежності України від Москви.

Ленін порадив Раковському утворити спільний з бороть­бистами блок на виборах до рад і, спокусивши їхніх лідерів високими державними посадами, запропонувати вступ в КП(б)У в індивідуальному порядку. Цей хитрий план голо­ва українського радянського уряду успішно реалізував, відвернувши загрозу багатопартійності в політичній струк­турі України, яка перешкоджала б встановленню диктатури РКП(б). Із тими лідерами конкуруючої партії, котрі не по­бажали влитися в КП(б)У, Раковський розправився з допо­могою чекістів. З початком польсько-радянської війни Моск­ва послала голову ВЧК Ф. Дзержинського в Україну для «зміцнення тилу» (нач. тилу Південно-Західного фронту).

Великим лихом для людей обернувся неврожай у півден­них районах республіки в 1921 р. Щоб викачати з України якнайбільше хліба, партійний центр замовчував голод де грудня. Збіжжя вилучали навіть у селян південних губер­ній. Запаси продовольства, заготовлені на Правобереж­жі й Лівобережжі, вивозили до «червоних столиць» і в По­волжя, а південні райони залишалися без хліба. Співробіт­ників АРА, що надавали масштабну допомогу голодуючій Росії, не пускали в Україну, яка не вважалася голодуючим регіоном.

Раковський намагався протестувати, але домігся лише партійної догани. Коли ж у центрі вирішили зрештою визна­ти Україну голодуючим регіоном, він оперативно налагодив постачання продовольства з-за кордону. А що згайновано було час в Україні взимку 1921/22 р. загинули від голоду сотні тисяч селян.

Не спромігся він вчинити опір центрові й 1922 р., коли замість того, щоб надати допомогу продовольством розоре­ним господарствам південних губерній, Україні було наказа­но вивезти за кордон мільйони пудів хліба. Внаслідок цього на півдні голод тривав до літа 1923 р.

Раковський як голова уряду значну увагу приділяв відбу­дові зруйнованої Промисловості, очолював республіканський штаб подолання зливної кризи. Тримав він у полі зору со­ціальні проблеми й робив усе, щоб зарадити безробіттю, яке з'явилося внаслідок переведення промисловості на госпроз­рахунок.

Важливим напрямом його роботи в Раднаркомі було ку­льтурне будівництво. Найпринциповішим питанням він вва­жав забезпечення розвитку культури в її національних фор­мах. Відкидаючи під час полеміки твердження секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя, що в Україні розгортається боротьба двох культур — російської-і української — і в цій боротьбі майбутнє — за розвинутішою російською культурою, Ра­ковський заявляв: завдання держави — дати змогу розвива­тися тій культурі, яку штучно придушували й обмежували.

Становище Раковського в Україні було міцним, доки в центральному керівництві державної партії хід подій визна­чали Ленін і Троцький. Коли ж Ленін через хворобу почав відходити від справ, а в політбюро ЦК РКП (б) сформувала­ся «трійка» в особі Сталіна, Каменева і Зінов'єва, спрямова­на проти Троцького, Раковський втратив підтримку.

Конфлікт між ним і Сталіним спалахнув 1922 р., коли генсек вирішив ліквідувати незалежний статус національних республік і «втягнути» їх у кордони радянської Росії. Проте­сти Раковського (його підтримав Ленін) зробили своє: Ра­дянський Союз було утворено як федерацію формально рівноправних союзних республік, фактично ж стала відбуватися повзуча “автономізація” України та інших республік. На XII з’їзді РКП (б) у квітні 1923 р. Раковський заявив, що союзне будівництво пішло хибним шляхом, і наполягав, аби відібрали в московських наркоматів їхніх прав і передали національним республікам. Однак голову українського уряду на партійному з’їзді майже ніхто не підтримав.

Тоді керівна “трійка” в політбюро ЦК РКП (б) зробила відповідні оргвисновки. Раковського відкликали з України й перевели на дипломатичну роботу, призначивши замість Л. Красіна радянським представником у Лондоні.

В Англії і Франції Х. Раковський працював до осені 1927 р., а повернувшись в СРСР, продовжив безкомпромісну, хоч і безнадійну боротьбу зі Сталіним. У січні 1928 р. його вислали в Астрахань, де він працював на скромній посаді консультанта в окружному плановому управлінні. Потім були інші міста й такі самі скромні посади.

Заарештували Х. Раковського 31 грудня 1936 р. Він проходив у сфабрикованій справі так званого “антирадянського право троцькістського блоку” разом з М. Бухаріним, О. Риковим та іншими керівними діячами державної партії. 65-річного хворого Раковського засудили до 20 років ув’язнення.

11 вересня 1941 р. під час наближення гітлерівцій до Орла всіх політв’язнів місцевої тюрми розстріляли. Серед них був і Християн Раковський -- людина унікальної долі.