Реферат: Давня історія України

Неоліт. Життя первісної людини змінювалося дуже поволі. Минали тисячоліття, а людство жило так само, як і раніш. Якась невелика зміна у техніці кам'яних знарядь вважається археологами за дату та ознаку еволюції культури. Біля І3 000 років тому на Україні можна відзначити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому остільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом, себто новокам'яною добою («неос» — новий, «літос» — камінь). Не тільки техніка кам'яних знарядь дає підстави відокремити нову добу від попередньої. Зміни полягали в зовнішніх умовах життя. Змінився клімат, льодовики відступили на північ, підсоння на Україні стало м'якше, тепліше. Північна фльора наблизилася до сучасної. Змінилася й фавна. Мамугів, тригонтеріїв, печерних левів, бізонів замінили ведмеді, вовки, лисиці, олені, тури, дикі коні, дикі кабани, кози, зайці, ховрахи. У зв'язку з зміною зовнішніх умов змінився побут людини. Вона не мала потреби, як раніш, ховатися в печерах. З'являються наземні будівлі — халупи. Здебільшого вони не стояли окремо, а з них складалися села.

Про великі села свідчать рештки будівель та цвинтарі. Головними ознаками в галузі виробництва з каменю бути: пиляння, шліфуванця та свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З'являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, наконечники списів. Велике значення мало винайдення лука з стрілами Його широко вживали — знаходять силу стрілок різних форм. Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування. За допомогою лука з стрілами, різного роду пасток, сильців людина полювала на оленів, диких коней, вовків, зайців. У повноводних річках було багато риби, і рибальство було дуже поширене. Вживали для рибальства сіток, неводів, кидали гарпуни, ловили вудками, вживали замість гачків малюсіньких кам'яних платівок.

Біля 6-7 тисяч років тому людина почала виробляти посуд з глини. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментами. На вогких ще стінках посуду паличками, кістками, навіть пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки, хрести. Ганчарство внесло велике полегшення в побут людини. Вона могла варити їжу, зберігати воду. За неолітичної доби людина опанувала ткацтво. З'являються перші примітивні варстати, виробляють тканину з вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки тканини зберігаються на глиняному посуді — як орнамент.

Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку. Скотарство стало значною галуззю господарства. Наприкінці неоліту людина почала обробляти землю: копати мотиками з каменю, великими патиками, сіяти, жати кам'яними серааіаи. Зерно мололи кам'яними зернотерками. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Уся хліборобська праця лежала на жінках. За неолітичної доби відомо чимало будівель на плотах, на озерах та річках, а також на палях, які вбивали в дно річок та озер. На них будували мости з халупами. Такі будівлі відомі на Поліссі, на Волині, на Поділлі. За часів неоліту почали споруджувати човни.

З великого стовбура дерева випалювали середину, вигладжували її сокирами з каменю, залишаючи одну-дві перегородки. Такого човна знайдено біля с. Сабатинівки, на р. Возі. Цими човнами можна було випливати на середину великих річок та озер для рибальства, а також робити більші рейси річками, які набули значення водяних шляхів, що сполучали різні племена. З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв'язки між віддаленими країнами. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур. В Україні знаходять вироби з кам'яних порід, яких нема в тій місцевості. Так — смугнастий камінь з Волині, обседіян з Вірменії або Карпат на Наддніпрянській Україні. За цей час можна спостерігати на Україні культурні впливи різних країн. Вони виявляються у формах знарядь, у типах їх.

За часів неоліту можна констатувати, що Україна мата більше зв'язків з культурними країнами Сходу (Месопотамією, Кавказом, Малою Азією), ніж з ближчими сусідами на півночі. Так, Східня Європа вже тоді поділялася на дві частини: південну — майбутню Україну та північну — майбутню Московію, які перебували під різними впливами і утворювали окремі культури. Шириться мистецтво, але в ньому зникають реалістичні відображення тварин, мабуть у зв'язку з тим, що полювання на диких тварин перестало відігравати таку велику ролю, як то було за часів палеоліту. Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється культ жінки, жіночого божества.

У похованнях видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть зв'язують. Його посипають червоною вохрою, що символізувало трупоспалення. З покійником ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках — усе, що йому потрібно на тому світі. Людина неоліту вірила в те, що життя людини не припиняється з смертю на землі. Люди неоліту жили родовими групами, об'єднаними особою жінки-матері, бо діти, з-за відсутности постійних шлюбів, не знали батьків, і спорідгієння велося за розрахунком зв'язків з матір'ю. Так утворився лад, в якому жінці належало першенство в житті групи: матріярхат. Матріярхат відбився на релігійних уявленнях, на культі богині- матері. Взагалі за неоліту зайшло так багато змін у побуті людини та в її фізичній будові, що антропологи припускають появу нової раси в Європі і, зокрема, в Україні. Раса, яка змінила неандертальську, кроманьйонська.

У 8-6 тисячоліттях до Р. X. стає помітною балто-білорусько-українська єдність на тлі дальшого розвитку Європи. Виявилася вона в культурі неоліту ямково-гребінчастого стилю. Назва цієї культури походить від характеристичного для неї посуду, орнаментованого відтисками гребінців або патичків, обмотаних шнурками. Носії цієї культури жили великими селищами на узгір'ях, біля води. В Україні відомо багато поселень із цього часу (біля Погорілого на Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині, Зоранки на Волині, Кам'яні могили на Маріюпільщині тощо).

У Західній Європі їм відповідали селища типу «к'оккенмеддінгів»: так називаються купи харчових покидьків, переважно з кісток спожитих риб, мушлів тощо. Кераміка ямково-гребінчастого стилю стала основою слов'янського стилю кераміки. Єдність балто-білорусько-українська не була тривка. Вона розпалася на три комплекси. Але на Україні від цієї групи почалася Трипільська культура, найцікавіша в ії історії.

2. Племена трипільської культури

Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно багатою, блискучою культурою хліборобів.

Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою иа початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва.

Назва «Трипільська культура» залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова.

На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття перед Р. Х., утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілким виразні риси.

Людність мешкала великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Сгіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою.

Розміри цих будівель були різні —від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували розписані. Житла будували залежно від місцевих умов: де був ліс — з плах, обмазаних глиною, де вакувало лісу — з глиняних вальків або т. зв. саману. На Одещині — з каменю вапняку. Житла були здебільшого багатокамерні.

У Халепї, наприклад, переважали чотирикімнатні. Нерідко вони були розписані темночервоними фарбами. Крім багатьох селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних моделів, так званих «хаток» (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці будівлі.

Вони мали всередині грубу, лави, Пляк хаток нагадує пізніші українські хати, так само, як нагадує їх самий характер будови: дерев'яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального призначення так звані «точки». Виявляється, що Трипільська культура була пов'язана з цією величезною своїм значенням в історії людства, першою Європейською і в той же час світовою культурою.

Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру «домікенською» і вважав, що вона старша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючивь до Геллади, вона, мовляв, підсилила основи Егейської культури. Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно Трипільська культура не молоддю від них.

Проф. Н. П. Курінний пише, що «чим більше ми заулиблюемось в досліди над трипільською культурою, тим більшє виявляється виток, які сполучають цю культуру з культурою еллади. будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха» керамічних форм, мітологій, пластичних і орнамеитальвик мофивів — пояснюють їх генетічні зв'язки». На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра-України.