Реферат: Злочини та покарання за Законами Ману
зрада
заколот
ламання міських воріт та стін
Види покарань:
Одруження замість смерті, смертна кара, садовіння на кол, топлення, відрубування голови, спалення на вогнищі або на розпеченому ліжку, цькування собаками, топтання слонами, тілесні ушкодження відрізанням руки, ноги, пальців, штраф, заслання, вигнання.
Кровна помста не застосовувалась.
У нормах кримінального права спостерігаються значні пережитки первісного ладу:
1)відповідальність сільської громади за злочин, здійснений на її території, коли злочинця не виявлено;
2)вигнання злочинця.
Індійському праву були відомі державні злочини, злочини проти особи, честі, майнові злочини.
Оскільки у Стародавній Індії не існувало чіткої межі між приватноправовим правопорушенням (деліктом) і злочином, то і поняття злочину не існувало. Закони при розгляді конкретних злочинів виходять із загальних принципів і понять: з визнання форм вини (умисел або необережність), рецидиву, співучасті, необхідної оборони та ін. Так, вбивця уникав покарання, якщо він вбив, захищаючи себе, жінку або брахмана. За словесної образи або дії бралось до уваги стан злочинця, відсутність умислу та ін. Пом`якшуючими обставинами визнавалось лихо або нещастя, якого зазнав злочинець.
Рецидив, групове вчинення злочину визнавались обставинами, що обтяжують відповідальність. Брались до уваги також статус злочинця і потерпілого, вік, стать, родинні зв`язки, приналежність до варни.
Той, хто підіймав руку на особу вищої варни, втрачав руку, якщо бив ногою – ногу, якщо плював – відрізали губи, якщо хапав за чуб – відрізали обидві руки.
Якщо злочинець і потерпілий належали до однієї і тієї ж варни, то за поранення стягували штраф, а якщо потерпілого було скалічено, то злочинця виганяли з поселення.
Кшатрій, що звів наклеп на брахмана, платив штраф у розмірі 100 пан (пан – 9,76г.срібла), вайшія – 150 – 200 пан, шудра – підлягав тілесному покаранню. За наклеп на кшатрія брахман платив 50 пан, вайшія – 25 пан, шудра – 12 пан. Коли ж шудра лаяв когось із вищої варни, то йому відрізали язик.
Значну увагу староіндійське право приділяло майновим злочинам, розрізняючи насильницькі дії для привласнення речі у присутності власника і крадіжку – за відсутності власника. Покарання залежало від вартості краденого і варнової принадлежності злочинця. Злодій, спійманий на місті злочину, карався смертною карою. Смертній карі підлягали злодії, що крали із царських комор і храмів, за крадіжку слонів, колісниць.
Крадіжка зерна, тварин та інших речей вартістю більше 50 пан каралось штрафом в 11-кратному розмірі вартості украденого.
Збирання фруктів, коріння, дров і трави для тварин не вважалось злочином. З цього прикладу можна зробити висновок, що староіндійське право мало і гуманний характер.
Особливу увагу строіндійське право приділяло злочинам проти сім`ї. Зрадливу дружину зацьковували собаками, а її коханця клали на розпечене залізне ліжко. За згвалтування, коли гвалтівник не був з однієї і тієї ж варни з потерпілою, відрізали пальці, а рівний за становищем сплачував великий штраф. Коли ж шудра мав статеві знисини з жінкою вищої варни, то його кастрували.
Дхарми рекомендували раджі стримувати злочин ув`язненням, кайданами та різними тілесними покараннями, а також смертною карою. Брахмани не підлягали смертній карі, їх таврували і виганяли з варни та країни.
Усі дхарми стосовно чоловіка і дружини свідчать про принизливий стан жінки у староіндійському суспільстві. За Законами Ману “дівчинка, молода або літня жінка нічого не мають діяти за своєю волею, навіть у (власному) домі. У дитинстві жінка має підкорятись батькові, у молодості – чоловікові, після смерті чоловіка – синам. Жінка ніколи не повинна бути самостійною. Вона не повинна бажати розлуки з батьком, чоловіком або синами. Залишаючи їх, вона прирікає обидва (і своє, і чоловіче) сімейства на зневагу…Вона повинна слухатись того, кому можуть віддати її батько або брат…”.
Головним призначенням жінки було народження і виховання дітей, які вважались поряд з тваринами основним багатством. Дружина вважалась частиною чоловіка і право на неї зберігалось за померлим, а тому вдови не могли одружитися вдруге. Існував навіть звичай самоспалення вдів під час похорон чоловіка.
Хоча дхарми не заохочували полігамію, проте чоловік міг привести в дім ще одну дружину, якщо перша була злою, марнотратною, або схильною до п`янства. У Законах Ману записано: “Коли дружина не народжує дітей, то іншу можна взяти на восьмому році, коли народжує дітей мертвими – на десятому, коли народжує тільки дівчаток – на одинадцятому, але якщо розмовляє грубо – негайно.
Шлюбний вік для жінки становив дванадцять років і для чоловіків – шістнадцять. Шлюби жінок з вищих варн з чоловіками з нижчих варн заборонялись.
Розлучення дозволялось з причини жорсткого ставлення одного до іншого або з причин взаємної ненависті.
Жінка, як правило, не допускалось до успадкування майна. Але особлива власність жінки після її смерті успадковувалась як синами, так і дочками.
У Стародівній Індії існували царські і громадські суди.
Вищою судовою інстанцією був той суд, де участь брав раджа “разом із брахманами і досвідченими радниками”, або судова колегія (сабха), що складалась із призначеного раджою брахмана, “оточеного трьома суддями”. Тлумачити норми права у суді міг брахман, кшатрії або вайшій. Окрім того, спеціальні судді розглядали кримінальні справи, здійснювали “нагляд за злодіями”. Більшість справ розглядалась судами громади за варновою ознакою.
Різниці між цивільним і кримінальним процесами не існувало. Розгляд справи міг початись лише за вимогою позивача або потерпілого. Сторона, що звернулась до суду, підтримувала звинувачення. Доказом були свідчення, цінність яких залежала від того, до якої варни належав свідок. За відсутності свідків вдавались до ордалій, яких було п`ять видів: зважування, (коли зважуваний вдруге ставав легшим, то його визнавали винним), вогнем (коли підозрюваний брав розпечене залізо у руки і не залишалось опіків), водою, отрутою. Велике значення мала також клятва2. Основні докази: заяви свідків (жінка не могла бути свідком).
Використана література:
Історія держави та права зарубіжних країн: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів / О.О. Шевченко.-К., 1997.
Історія держави та права зарубіжних країн: Хрестоматія для студентів юридичних вузів та факультетів / О.О. Шевченко.-К., 1998.
Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учебное пособие / Под ред.проф. З.М.Черниловского.- М., 1994.
Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. К.И. Батіра и Е.В. Поликарповой. -М., 1996.-Т.1
1 Закони Ману, Г. І, ст. 31 – Задля процвітаннясвітів він (мається на увазі божественна суть – Пуруші) створив із своїх вуст, рук, стегон і ступнів відповідно брахмана, кшатрія, вайшія і шудру.
2 Ст. 115 Той, кого палаючий вогонь не обпалює, кого вода піднімає на поверхню і (з ким)незабаром не трапиться лихо, має вважатись чистим у клятві.