Реферат: Види правопорушень. Правопорушність. Зловживання правом

Без суб'єктивного права особа не може зловживати їм. Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки воно є мірою можли­вої поведінки правомочної особи у правовідносинах. Зловжи­вання правом, як правило, — це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії. Вихід за встановлені законом межі дії суб'єктивного права спричиняє певні юридичні наслід­ки, але лише у разі встановлення його компетентними право­охоронними органами.

Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичай­ним, шкідливим, аморальним) здійсненням права, що виража­ється в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди ін­шій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловжи­ванням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршен­ня житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший при­клад: член сім'ї наймача жилого приміщення без будь-яких при­чин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він об­межує права інших членів сім'ї.

Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка держава провокує громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє зловжи­вання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредит­них, податкових відносинах з державою. Але навіть у цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як бумеранг, воно «обрушується» на державу і завдає шкоди всьому суспільству і конкретному громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом.

Ознаки зловживання правом такі:

1) наявність в особи суб'єктивного права;

2) діяльність, спрямована на здійснення цього права;

3) використання цього права не за його соціальним призна­ченням, а з заподіянням шкоди суспільним або особистим інте­ресам;

4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх додержання) або невиконання обов'язків (тобто їх ви­конання):

5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними органами;

6) настання юридичних наслідків.

Стримування зловживання правом — це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і особі.

Протиправність поведінки як юридична ознака правопору­шення при зловживанні правом явно не виражена. Тому деякі вчені не схильні кваліфікувати зловживання правом як право­порушення. Разом з тим його не можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки остання є соціально корисною. Врешті-решт, зловживання правом — це феномен або правової поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону) або протиправної поведін­ки (тут критерієм оцінки є дух права).

Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності не стільки закону, скільки правам та інтересам правопорушника. Зловживання правом слід віднести до правової поведінки, яка може набути неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди ним стає.

У разі встановлення факту зловживання правом воно не за­хищається і не охороняється. Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут відсутня юридична відповідальність, характерна для правопорушення.

Залежно від обставин конкретної справи настають такі нас­лідки зловживання правом: визнання їх недійсними (його нас­лідків), заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловжи­вання правом входить до компетенції всіх державних органів.

Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого закріплення у деяких країнах (наприклад, у Ро­сії), хоча в законодавчих актах ще відсутнє поняття «зловживан­ня правом», не названі його ознаки. Лише у виняткових випад­ках — за наявності великого ступеня суспільної небезпечності зловживання правом — законодавець визначає його як право­порушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною санкцією.