Реферат: Термін «право». Походження права. Основні юридичні джерела формування права у різних народів світу

Процес виникнення держави і права відбувався при їх взає­мному впливі один на одного і був викликаний такими причи­нами.

1. Потребами економічних відносин, що складалися при на­явності приватної власності, поділу праці, товарного виробницт­ва і обороту; необхідністю закріплення економічного статусу то­варовласників, забезпечення для них стійких і гарантованих еко­номічних зв'язків, умов для економічної самостійності.

2. Необхідністю підтримувати стабільність і порядок у суспіль­стві в умовах поглиблення та загострення соціальних протиріч і конфліктів.

3. Організацією публічної влади, відокремленої від населен­ня та здатної санкціонувати звичаї, встановлювати юридичні норми і забезпечувати втілення їх у життя.

4. Перетворенням людини на відносно самостійного індиві­да. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід не є відокремленою особою, що усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства.

Таким чином, виникнення права було пов’язано з:

(1) якісним ускладненням виробництва, політичного та ду­ховного життя суспільства;

(2) відокремленням особи як учасника суспільних відносин із своїми домаганнями на автономність існування (соціальну свободу);

(3) формуванням держави, якій знадобився новий норматив­ний соціальний регулятор, в змозі виконати такі завдання:

а) забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму вищого порядку, ніж первісне суспільство, підтри­мувати в ньому порядок і стабільність;

б) закріпити та забезпечити індивідуальну свободу авто­номної особи.

Виконати такі завдання було не під силу нормативним регу­ляторам первіснообщинного ладу — нормам-звичаям. Цю роль узяло на себе юридичне право, що формувалося, визначальною рисою якого став державний примус.

Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві

Норми первісного суспільства (норми-звичаї)

Норми держави (норми права)

• за способом виникнення:

- виникають поступово в процесі спільного життя

встановлюються державою

• за вольовою спрямованістю норм:

- виражають волю роду або племені

- виражають державну волю

• за формою зовнішнього вираження:

- знаходяться у свідомості лю­дей, існують у неписаній формі

- знаходять зовнішнє вира­ження в письмових правових актах

• за часом набрання чинності:

- виникають і відмирають поступово

- набирають сили чи припи­няють дію в суворо встановле­ному порядку, офіційним шля­хом

• за способом забезпечення виконання:

- здійснюються внаслідок тра­дицій; у разі порушення при­мус виходить від роду

- забезпечуються примусовою силою держави

Основні юридичні джерела формування права у різних народів світу

Можна виділити два шляхи формування права:

— через норми, що виходять від держави;

— через норми, що виходять від суспільства (общин, інших соціальних груп, наприклад, купців, релігійних об'єднань, цер­кви тощо) і підтримувані державою.

Спочатку право утворювалося шляхом переростання звичаїв у правові звичаї, які записувалися, об'єднувалися в особливі спи­ски. У результаті цього з'явилося звичаєве право — система норм, що ґрунтується на звичаї, регулює суспільні відносини в держа­ві, у певній місцевості або етнічній чи соціальній групі.

У різних народів світу позначилися різні провідні елементи соціально-юридичного змісту права: прецедент, релігійна нор­ма, норма-звичай, закон, котрі у ході подальшого розвитку на­родів і держав призвели до формування відрізнених одна від одної національних правових систем та їхніх типів. Типами (сім'ями) правових систем почали називати правові системи держав, у яких переважали спільні риси, спільні вихідні елементи, у тому числі спільне джерело (форма), права: закон (нормативно-правовий акт), судовий прецедент, релігійна норма, норма-звичай.

Перші письмові пам'ятки права давнини (Закони Ману, За­кони XII таблиць. Кодекс законів царя Хаммурапі та ін.) і сере­дньовіччя («Салічна правда», «Російська правда» та ін.) склада­лися з норм звичаєвого права, судових прецедентів і прямих за­конодавчих положень.

У первісному суспільстві позначилися контури правосудної діяльності, при якій регулювання здійснювалося за схемою: нор­ма (звичай) плюс індивідуальне рішення (рішення родових збо­рів, старійшин, «судів»). Так поступово формуються судові пре­цеденти — рішення у конкретних справах, які у процесі повто­рення ситуацій набували значення зразків, моделей, ставали загальною нормою. Вони стали провісниками прецедентного пра­ва — Англії, США, Канаді, Австралійському Союзі (англо-американський тип правової системи).

У країнах континентальної Європи з розвитком писемності поряд зі звичаєвим правом виникають норми права, встановлені актами короля, князя, їх чиновників, які йменуються законами (законодавче право) — у Франції, Іспанії, Австрії, ФРН (романо-германський тип правових систем).

У країнах азіатського континенту (Іран, Ірак) важливу роль у формуванні права, поряд із звичаями, відіграли і дотепер віді­грають норми релігії в релігійно-доктринальній інтерпретації (ре­лігійно-традиційні правові системи).

У ряді держав Африки, Латинської Америки право формува­лася на підґрунті норм-звичаїв і традицій общинного побуту (тра­диційно-общинне право) — традиційно-общинні правові системи.

Нині розрізняють два класичних типи правових систем. Один — романо-германський, або континентальний (Франція, ФРН, Іта­лія, Іспанія та ін.) — у якому переважає нормативно-правовий акт Тут право виступає переважно у формі закону. Другий — англо-американський, або загальне право (Англія, США та ін.). Тут превага віддається судовому прецеденту, тобто судовому рі­шенню, присвяченому конкретній справі, яке стає зразком, при­кладом для схожих життєвих випадків. Крім того, відрізняють змішаний (скандинавські та латиноамериканські групи правових систем) і традиційно-релігійний типи правових систем. Останній тип поділяється на підтипи: далекосхідно-традиційний (основні групи - китайська, японська), релігійно-общинний (мусульман­ські, індуські, іудейські, християнська групи), звичаєво-общин­ний (африканська група).

Корені українського права просліджуються у романо-германському типі правової системи (див. розділ V «Основні типи пра­вових систем світу (Загальне порівняльне правознавство»).