Реферат: Своєрідність правової системи Шотландії. Загальна характеристика правової системи Ірландії. Основні риси правової системи Канади

Особливості правової системи Австралії

Правова система Австралії зазнала сильного впливу загаль­ного права з моменту створення тут англійських колоній (1788 p.). Офіційний акт британської влади про поширення на Австралію загального права і парламентських актів був прийнятий у 1828 p. Основними джерелами австралійського права дотепер є судовий прецедент загального права і закон. Тоді ж була затверджена превалювання постанов Палати лордів і англійських апеляцій­них інстанцій над рішеннями австралійських судів. Вона діяла навіть в умовах, коли Австралія одержала можливість самостій­но формувати свою правову і судову системи (за Конституцією 1900 p.). Лише з 1960-х років австралійське загальне право поча­ло позбавлятися розгляду його як частини англійського права і, врешті-решт, рішенням Судового комітету Таємної ради в Лон­доні було закріплено як самостійна система права. Проте авторитет англійських суддів настільки укоренився у свідомості авс­тралійських суддів, що вони традиційно посилаються у своїх рі­шеннях на заморських колег.

Загальне право і законодавство Австралії відрізняються від англійського і північноамериканського. Позаяк в США кожний штат має власне загальне право, в Австралії загальне право є єди­ним для всіх штатів (їх шість) і територій (Північна та Австра­лійська столична). Єдність загального права забезпечується Вер­ховним судом Австралії. Його рішення у скаргах на постанови суду будь-якого штату є обов'язковими для всіх судів. Рішення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів і територій мають силу прецеденту. Нижчі суди такої прерогативи не ма­ють. Проте верховні суди не вважають себе пов'язаними своїми рішеннями, тоді як для нижчих судів вони є обов'язковими.

На відміну від загального права, єдиного для всіх суб'єктів Австралійського Союзу, законодавство становить систему зако­нів, прийнятих як загально-федеральним парламентом, так і окре­мими штатами. Законодавчі повноваження суб'єктів федерації доволі широкі. Більшість суспільних відносин (відносини земель­ної власності і деяких інших видів відносин власності, договірні відносини, відповідальність за заподіяння шкоди тощо) регулю­ється законодавством штатів. Регулювання певної частини сус­пільних відносин знаходиться у спільній компетенції Союзу і штатів. До виключної компетенції Союзу належить регулювання важливої і значної частини суспільних відносин (визначення юрисдикції судів і деякі інші питання правосуддя, питання най­мання і звільнення, пенсійне забезпечення, шлюб і розлучення /крім приватних питань/, банківське і авторське право та ін.), У разі колізій між законами Союзу і штатів пріоритет мають за­гальносоюзні закони.

Кодифікація нормативних актів відбувається на рівні штатів. Наприклад, кримінальне право кодифіковане в штатах Квінсленд, Західна Австралія і Тасманія. Громадяни Квінсленда пи­шаються своїм Кримінальним кодексом 1899 p., розробленим для Англії юристом Дж. Стифеном у 1877 p. Неприйнятий в Англії, він став чинним у їх штаті. В інших штатах і територіях проведено консолідації актів за окремими видами злочинів (убив­ство, крадіжка та ін.).

На загальносоюзному рівні прийняті закони, що регулюють діяльність компаній (Закон про корпорації 1989 p.), захист від різних видів забруднення навколишнього середовища (такі акти приймаються й у штатах, наприклад, у Південної Австралії в 1987 p.). Видано закони про скарги на дії посадових осіб, про страхування, про боротьбу з поширенням наркотиків та ін. Осо­бливу увагу приділено регулюванню правового становища ко­рінних жителів Австралії — аборигенів.

Сучасне реформування законодавства провадиться з метою встановлення однаковості законів Союзу і штатів.

Характерні риси правової системи Ново! Зеландії

Нова Зеландія потрапила до сфери дії загального права і ста­тутів (законів) Британії, коли стала її колонією (1840). Набуття незалежності в 1947 р. не усунуло панування на її території бри­танських законів, прийнятих у 1840-1947 pp., якщо в них за­значалося, що вони поширюються на Нову Зеландію. До того безправний у законодавчому відношенні новозеландський пар­ламент (створений ще у 1852 p.), провів титанічну роботу із за­міни деяких англійських законів вітчизняними. Однак система загального права збереглася, збагатившись рішеннями вищих новозеландських судів. Юристи Нової Зеландії визнають силу судового прецеденту для себе і всіх нижчих судів. Судовими пре­цедентами вважаються рішення, прийняті вищими судовими інстанціями як у Новій Зеландії (обов'язковий прецедент), так і в Англії, Австралії, Канаді та інших країнах англо-американського права (переконуючий прецедент).

Законодавство Нової Зеландії характеризується впорядкова­ністю. Перевага віддається не кодифікації, а консолідації. Ство­рено акти з найважливіших правових інститутів права. Проте деякі питання цивільного права (наприклад, зобов'язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, та ін.) ще не консолі­довані. Закони, як правило, створені за англійським Зразком. Наприклад, закони з питань діяльності компаній, торгівлі, транс­порту складені відповідно до англійського законодавства і норм загального права. Кримінальне законодавство (акт 1893 p.) за­знало впливу від проекту Кримінального кодексу, складеного Дж. Стифеном для Великої Британії. На цей час діє Закон про злочини 1961 p. Це, власне кажучи, Кримінальний кодекс. Він діє разом із Законом про поліцейські порушення 1927 р. (у редакції 1965 p. із подальшими змінами) та іншими нормативно-пра­вовими актами.

Найвищими судовими інстанціями в Новій Зеландії є Апеляційний і Верховний суди. Апеляційний суд (очолює систему су­дів) розглядає апеляційні скарги на постанови Верховного суду в цивільних і кримінальних справах і постанови установ адміні­стративної юстиції, арбітражного суду. Верховний суд (склада­ється із голови і 25 суддів) розглядає складні цивільні і криміна­льні справи, а також скарги на постанови, винесені у них магіс­тратськими судами, у деяких випадках — на рішення органів адміністративної юстиції. У розгляді цивільних справ Верхов­ним судом беруть участь присяжні засідателі. Основна маса кри­мінальних і цивільних справ (крім справ про державну зраду, вбивство тощо) розглядається магістратськими судами — ниж­чою ланкою системи загальних судів.