Реферат: Система права і система законодавства

4. Предмет і метод правового регулювання.

Предмет і метод правового регулювання –це ті особливості які визначають специфіку конкретної галузі, це “обличчя” даної галузі. Предмет і метод лежить в основі поділу права на галузі та інститути.

Під предметом розуміються певні прийоми, способи, методи дії на право в суспільних відносинах. Метод відповідає на питання як право втілити в свою регулятивну роль, так як правові норми регулюють не лише різнобічні відносини, але і різними методами. Від методів в значній мірі залежить ефективність правового регулювання, досягнення при цьому цілі.

Предмет є головним, матеріальним критерієм розрізнення норм права по напрямкам, оскільки він має об’єктивне значення, визначений характером суспільних відносин і не залежить від волі законодавців. Метод служить доповнюючим юридичним критерієм так як походить від предмета. Самостійного значення він не має. Але в спорідненні з предметом сприяє строгій і точній градації права на галузі і інститути. Тому наявність різних видів суспільних відносин не творить само по собі систему права, не породжує автоматично його гілок.

Саме цей предмет перш за все диктує необхідність виділення, тої чи іншої галузі, а коли галузь виділяється з’являється і відповідний метод регулювання, котрий в значній мірі залежить від волі законодавства. Останні, находячись в межах необхідності і зазначаючи характер регульованих відносин, може вибирати той чи інший спосіб правового впливу на них. Він може варіювати ці способи, використовує їх в різних комбінаціях. В цьому заключається суб’єктивність методу, відрізняючи його від предмету. Вони або грають важливу роль в побудові системи права, тісно взаємо функціонують один з одним. Слід пам’ятати що право регулює не все, а лише найбільш принципіальні з точки зору інтересів держави відношення. І при тім такі, котрі об’єктивно потребують в правовім опосередкуванні. Держава не ставить своєю ціллю тотальну, юридичну регламентацію суспільного життя, тому багато взаємовідносин між людьми регулюються іншими соціальними нормами –мораллю, звичаєм, традиціями і т. д. До того ж всякі відносини право здатне урегулювати, а лишень такі, котрі піддаються зовнішньому контролю. Відносини підлягають правовому регулюванню, набирають правової форми і виступають як правові.

Класифікація норм по галузям та інститутам залежить насамперед від видової різноманітності суспільних відносин, їх якісної специфіки. Але не завжди лишень по одній ознаці можна відрізнити одну галузь права від іншої, так як існують такі відносини, які опосередковуються нормами ряду галузей. Наприклад, відношення власності у всіх її формах регулюються громадянським правом, кримінальним, адміністративним, конституційним правом.

В таких випадках на допомогу приходить метод регулювання тому що кожна правова галузь має свій, характерний для неї спосіб впливу на поведінку суб’єктів (або їх спорідненості). Словом, одного матеріального орієнтира не достатньо: якщо керуватися тільки ним, то важко було б розмежувати галузі та інститути. Тим більше, що в праві не існує абсолютно незалежних галузей, так як вони частина однієї системи, якщо б основою для поділу права був лишень предмет то галузей було б дуже багато.

Спільне поняття методу правового регулювання входять наступні компоненти, які дають уявлення про те, яким чином держава за допомогою права впливає на соціальні процеси: а) встановлення границь регулюючих відносин, що в свою чергу, залежить від ряду об’єктивних і суб’єктивних факторів (особливості цих відносин економічні та інші потреби, державна зацікавленість та інше); б) видавництво відповідних нормативних актів, передбачаючи права та обов’язки суб’єктів, передбачення про можливу їх поведінку; в) наділення учасників суспільних відносин (громадян та юридичних осіб) дієздатністю і правоздатністю що дозволяють їм вступати в різні правовідносини; г) виявлення міри відповідальності на випадок порушення цих постанов.

В цілому правовий метод являє собою відомий набір юридичних інструментів посередником якого державна влада надає необхідні дії на вольові суспільні відносини в цілях надання їм бажаного розвитку.

Указана специфіка розрізняє даний вид соціального упорядкування від інших форм нормативного регулювання суспільного життя. Значення описаного правового механізму заключається в тому, що він у більшості виділяє ефективність і результативність дій права. Але в одному ряді з загальним існують конкретні методи правового регулювання, характерного для тих чи інших галузей права і опосередковуваних ними відносинах.

До них належить:

імперативний і диспозитивний метод, який використовують головним чином в кримінальному та цивільному праві. В різні степені вони властиві і другим галузям. Тому що всяка правова норма –це власний припис, бажання держави; в той час вона дає суб’єктам відому альтернативу можливості вибору варіантів поведінки в межах закону.

Названі методи в якійсь мірі носять універсальний характер. Таке ж сковзне значення мають дозвіл, обов’язок та заборона, властиві в різних комбінаціях всьому правовому регулюванню. Дозволяє одній дії, переписує в обов’язковому порядку другій, забороняє під загрозою санкцій третіх, право тим самим придає поведінці суб’єктів строгий ціле направлений характер, вводить суспільні відносини в потрібне русло.

В адміністративному праві діє метод субординації і власного наказу, дозволяючи ефективно регулювати урядову, службову, оперативну та іншу діяльність державних органів і посадових осіб. Виконуюча дисципліна, строга підпорядкованість одних суб’єктів іншим, обов’язковість рішень і розпоряджень вище стоячих ланок держапарату для не стоячих –характерні властивості даного методу.

Нагороди властиві в основному трудовому праву, де діють різного виду преміальні системи, направлені на стимулювання моральної та матеріальної зацікавленості в зростанні продуктивності праці, підвищення робітниками своєї кваліфікації, придбання нових професій і т. д. Норми, встановлюючи порядок нагородження громадян преміями і медалями, присвоєння почесних звань, також вважаються нагородами, але вони відносяться до адміністративного права.

Метод автономії та рівності сторін властивий для процесуальних галузей права, де позивач та відповідач, другі учасники судового процесу знаходяться в однаковому процесуальному становищі один перед одним, законом та судом, їх відношення характеризується самостійністю. Рівність суб’єктів відрізняють також багато громадянських відносин.

В сільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій, обумовлений тим, що християнські господарства, колгоспи –не державні організації і по відношенню до них власно імперативні засоби впливу неприпустимо. Держава здійснює на них свій вплив лише шляхом дозволів, співпрацювати, організаційної допомоги, рекомендованих актів, порад.

В якості особливих методів правового регулювання використовують переконання та примус, характерні як до права в цілому, так і окремих його галузей, розуміється, в різних співвідношеннях.

В останній час у зв’язку з розвитком ринкових відносин і підприємництва все більшого розповсюдження отримує індивідуальний метод регулювання, під яким розуміється форма самостійної юридичної діяльності суб’єктів, направленої на упорядкованість одиничних соціальних відносин з допомогою правових засобів не володіючи властивостями юридичної загальнообов’язковості. Наприклад, шляхом прийняття не нормативних актів, укладання різних договорів, узгодженість, угод, добровільного установлення зобов’язань і таке інше 1.

Всі розглянуті вище методи тісно взаємопов’язані, діють не ізольовано, а в спорідненості один з одним. Разом з тим вони відносно самостійні, що і дозволяє їх класифікувати.

Механізм правового регулювання.

Механізм правового регулювання (М.П.Р) –єдина система правових засобів за допомогою яких здійснюється результативне правове впорядкування суспільних відносин.

Складовими елементами МПР є: норми права, нормативно-правові акти, юридичні факти, правові відносини, акти реалізації, тлумачення та застосування норм права, законність, правосвідомість, і правова культура.

Характеристика елементів МПР.

Норми права МПР утворюють нормативно-правову базу правового регулювання, моделюють, закріплюють, регулюють чи охороняють суспільні відносини.

Нормативно-правові акти –це письмові документи, що їх прийняли компетентні суб’єкти, в яких організується зміст правових норм, виражаються правила поведінки ззовні та забезпечуються їх введення в дію.

Юридичні факти –життєві обставини, що породжують, змінюють чи припиняють суб’єктивні права та юридичні обов’язки персоніфікованих суб’єктів право відносин.

Правові відносини –специфічні суспільні відносини, що виникають на основі норм права, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав та обов’язків. У МПР вони виступають як середовище здійснення прав та обов’язків.

Акти реалізації правових норм –конкретні дії суб’єктів права, що підлягають правовій регламентації та відповідають вимогам правових норм.

Акти застосування норм права –рішення право застосовних органів, у яких відносно конкретних життєвих обставинах і конкретних суб’єктів права закріплюються конкретні права та обов’язки, гарантовані можливістю застосування владного примусу та авторитетом держави.

Акти тлумачення правових норм –це офіційні юридичні документи, які не створюють нових норм, а є своєрідним додатком до нормативного акту, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони відіграють загальноосвітню роль елемента, за допомогою якого здійснюється єдине розуміння правової норми, а значить і правильне її застосування чи здійснення в інших формах.