Реферат: Система основних прав і свобод людини і громадянина

Сучасна типологія прав і свобод, а відтак, і обов'язків, — досить різноманітна. Найзагальнішою їх класифікацією є поділ прав на:

негативні

позитивні

Таке розрізнення прав засновано на фіксації в них негатив­ного і позитивного аспектів свободи. У негативному значенні свобода розуміється як відсутність примусу, обмежень відносно до особи, у тому числі й з боку держави; у позитивному — як свобода вибору, утворювана державою, а головне — здатність людини досягти своїх цілей і обов'язок держави надавати грома­дянину ті чи інші соціальні блага.

Відповідно до таких аспектів свободи негативні права поляга­ють у праві індивіда на захист від якогось втручання, у тому числі й державного, у здійсненні громадянських прав (як члена громадянського суспільства) і політичних прав (як учасника по­літичного життя). Ці права охороняють особу від небажаних і таких, що порушують її свободу, втручань і обмежень. Негатив­ні права — основа індивідуальної свободи. Наприклад, майже весь зміст Білля про права 1791 р. (США) спрямовано на огород­ження особистості від різного роду несправедливих і небажаних наслідків утручання з боку уряду. Термін «не повинен», що сто­сується уряду, є майже у всіх статтях цього документа. Так, пер­ша стаття (поправка) Білля про права говорить: «Конгрес не повинен видавати закони, що встановлюють будь-яку релігію або забороняють її вільне сповідання, що обмежують свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися та звертатися до уряду з петиціями про припинення зловживань».

Негативні права вважаються основними, абсолютними. Вони з'явилися історично раніше, ніж інші права, і розвивалися як група прав на незалежність від влади (свобода віри, свобода віроспові­дання і свобода совісті; право на особисту свободу; право на при­дбання і недоторканність приватної власності; свобода пересуван­ня по території усієї держави; таємниця і недоторканність лис­тування; свобода слова і свобода думки та об'єднань; право на недоторканність житла; свобода вибору професії тощо). Перелі­чені права називають ще «правами свободи», «правами громадян­ських свобод» або «громадянськими свободами і правами».

Вони відрізняються від «політичних свобод і прав», під яки­ми розуміється право на участь громадян у владі (активне і паси­вне виборче право, право громадян брати участь в управлінні справами держави, право громадянина особисто звертатися до державних органів та органів місцевого самоврядування тощо). Проте й ті, й інші хоча й виникли в ряді країн за різних часів, належать до категорії негативних прав, здійснення яких не зале­жить від ресурсів держави, рівня соціально-економічного розвит­ку країни.

На відміну від негативних прав, позитивні права фіксують права індивіда на поліпшення свого становища і підвищення культур­ного статусу, забезпечувані державою. Це — економічні, соціальні і культурні права як окрема група громадських прав суб'єкта, які характеризують правову державу новітнього періоду її розвитку. До них належать: право на освіту, свобода будь-якої творчої ді­яльності, право на інтелектуальну власність, право на вільне використання своїх здібностей і майна, право на соціальну безпеку і захист в умовах безробіття, право на сприятливе довкілля, право на охорону здоров'я і медичну допомогу, право на гідне життя тощо.

До обов'язків держави входить здійснення постійної створюючої діяльності, спрямованої на забезпечення громадян тими чи іншими благами, створення соціальних програм, що гарантують проголошені соціальні, економічні та культурні права. Реалізу­вати ці права набагато складніше, ніж права негативні. Безпосе­редній захист їх правовими засобами не можливий, тому що визначення конкретних соціальних виплат до завдання суду не входить. Здійснення позитивних прав потребує достатніх ресур­сів держави. Їх конкретне наповнення безпосередньо залежить від національного доходу країни та її політичного режиму. У разі обмеженості ресурсів і антидемократичності режиму позитивні права можуть гарантувати громадянам лише «рівність у злид­нях», як це мало місце у переважній більшості так званих «соціа­лістичних» держав за часів тоталітарних режимів.

Деякі буржуазні держави не приєдналися до Міжнародного пакту про соціальні, економічні та культурні права. Вони керу­валися переконанням, що зазначені в Пакті права не є суб'єктив­ними, тому що не можуть бути захищені в суді. Ці міркування не позбавлені сенсу, однак приєднання до Пакту створює зобо­в'язання для держави вдосконалювати внутрішнє законодавство і прагнути, щоб реально перетворитися на соціальну правову державу.

Основні права і свободи людини і громадянина розрізняють також за сферою їх реалізації в суспільному житті:

Особисті (громадянські)

політичні

еконо­мічні

соціальні

культурні

еколо­гічні

Усі вони закріплені в розділі II «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина» Конституції України 1996 p.

Особисті (громадянські) права — це природні, основополож­ні, невід'ємні права людини, які мають здебільшого характер негативного права. Вони походять від природного права на життя і свободу, яке від народження має кожна людина, і покликані гарантувати індивідуальну автономію і свободу, захищати особу від сваволі з боку держави та інших людей. Ці права дозволяють людині бути самою собою у відносинах з іншими людьми і дер­жавою.

До громадянських (особистих) прав зазвичай відносять мож­ливості людини, необхідні для забезпечення її фізичної і мораль­но-психологічної (духовної) індивідуальності. Відповідно до цього громадянські (особисті) права поділяють на фізичні і духовні. Фізичні права, на життя, особисту недоторканність, свободу пе­ресувань, вибір місця проживання, безпечне довкілля, житло тощо. Духовні права: на ім'я, честь і гідність, на справедливий, незалежний і публічний суд (у Конституції України 1996 p. — це статті 27, 28, 29 та ін.).

У конституціях багатьох держав особисті (громадянські) пра­ва поєднують в одну групу з політичними правами. Підставою для цього служить переважно негативний характер обох, а та­кож спрямованість обох видів цих прав на забезпечення свободи особи в її індивідуальних і суспільних проявах.

Політичні права — можливості (свободи) громадянина актив­но брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також гро­мадських організацій політичної спрямованості. Це — право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право створювати громадські об'єднання і брати участь у їх діяльності, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, у тому чис­лі свобода преси, радіо, телебачення та ін. (у Конституції Украї­ни 1996 p. - статті 38, 39, 40 та ін.).

Економічні права — можливості (свободи) людини і громадя­нина розпоряджатися предметами споживання і основними чин­никами господарської діяльності: власністю і працею, проявля­ти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Аж до середини XX ст. найважливіші з цих прав — право на приватну власність, підприємницьку діяльність і вільне роз­порядження робочою силою — зазвичай розглядали як фунда­ментальні, основоположні права особи та поєднували їх з пра­вами особистими (громадянськими). У сучасних конституціях та інших нормативно-правових актах ці права частіше назива­ють економічними і виділяють у відносно самостійну групу, яка є одного порядку з правами громадянськими (особистими), політичними.

Особливе місце серед економічних прав посідає право на приватну власність. У країнах Заходу, та й в Україні до жовтня 1917 р. (у конституційних документах гетьмана Павла Скоро­падського — у 1918 p.), це право розглядалося як одне з найпер­ших, основоположних прав людини, без якого неможливі гро­мадянське суспільство та індивідуальна свобода. У соціалістич­них державах із тоталітарним режимом це право взагалі відкидалося як свідчення класове обмеженого буржуазного під­ходу до прав людини.