Реферат: Предмет і об'єкти аналізу науки загального порівняльного правознавства. Поняття типу (сім'ї) правової системи. Класифікація правових систем світу

Порівняльне правознавство, або юридична компаративістика (лат. comparativus — порівняльний), — наука, яка займається дослідженням загальних і специфічних закономірностей виник­нення, розвитку і функціонування сучасних правових систем світу.

Науку порівняльного правознавства слід відрізняти від порів­няльно-правового методу. Порівняльно-правовий метод — це зі­ставлення юридичних понять, явищ, процесів одного порядку і з'ясування подібності та відмінності між ними. Залежно від об'­єктів порівняльно-правовий метод застосовується вибірково за обов'язкової умови їх порівнянності.

Об'єктивно необхідним є процес пізнання права в загально­світовому порівняльному аспекті (між різними правовими сис­темами світу), тобто міжнаціональне порівняння, порівняння різних правових систем, існуючих у державах світового співтовариства. В основі такого порівняння лежать процеси, що закономірно відбуваються у світовому співтоваристві — розроблення і фор­мування правових систем молодих держав, розширення і поглиб­лення зв'язків між державами і групами країн, інтеграція низки країн у єдине ціле. Порівняння уможливлює класифікацію дер­жавно-правових явищ, властивих правовим системам різних країн, з'ясування їх історичної послідовності, генетичних зв'яз­ків між ними, ступінь запозичення елементів (норм, принципів, форм права) однієї правової системи в іншої.

У світовому науковому середовищі неоднозначно тлумачать­ся зміст і призначення юридичної компаративістики. Навіть у найменуванні цієї науки виявляються деякі розбіжності, що по­яснюється, крім різних підходів до визначення об'єкта і предме­та цієї науки, неоднаковим праворозумінням. У Франції перева­га віддається терміну «порівняльне право», у країнах Латинської Америки і деяких інших країнах — «порівняльному законодав­ству», у Німеччині, Україні, Росії — «порівняльному правознав­ству». Проте юристи всіх країн вважають за природне розгляда­ти свої правові системи як із погляду їх внутрішніх рис і особли­востей, так і крізь призму інших правових систем.

В основному завершене оформлення порівняльного правознавства як самостійної науки, до складу якої входять: предмет науки — підстави і об'єкти порівняння; методологія (включаючи прин­ципи) науки; система науки — її структурні елементи; функції науки; наукова термінологія і категорії науки — понятійний апа­рат; бібліографія; історія науки — етапи виникнення, розвитку і затвердження; соціальне призначення.

Предмет порівняльного правознавства — загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування право­вих систем світу в їх порівняльному пізнанні. Порівняльне пі­знання може походити як мінімум із двох правових систем. Ва­жливо підкреслити, що предмет порівняльного правознавства як самостійної науки не тільки містить у собі процес порівнян­ня окремих нормативно-правових актів, галузей права або ін­ститутів, а й охоплює правові системи в цілому. Порівняння припускає діяльність, у ході якої відповідні елементи порівню­ваних правових систем зіставляються для того, щоб визначити наявні між ними подібності і відмінності.

Правові системи, як і право, існують у просторі і часі. Вони мають минуле, теперішнє і майбутнє. Об'єктом порівняння є правові системи світу, які розкриваються через їх компоненти (елементи): праворозуміння, правові норми та їх види, система праву, джерела права, нормативно-правові акти, правозастосовні акти, принципи права, юридичну техніку та ін. Ретроспек­тивне порівняння є передумовою адекватного розуміння сучас­ного функціонування правових систем і прогнозування їх роз­витку.

Порівняльне правознавство доцільно розмежовувати на за­гальне і спеціальне (галузеве і внутрішньогалузеве).

Загальне порівняльне правознавство	Спеціальне (галузеве і внутрішньогалузеве) порівняльне правознавство
- предметом порівняння є правові системи в цілому, за­гальні та специфічні законо­мірності виникнення, розвит­ку і функціонування правових явищ (законодавства, системи права, співвідношення права і закону, правовідносин, тлума­чення, законодавчої техніки та ін.), тобто все те, що належить до загальнотеоретичного знан­ня правового поля держави	- предметом порівняння є окремі компоненти (елементи) системи права — галузі: циві­льне, кримінальне, адміністра­тивне право та ін., інститути права, ї конкретні норми, тоб­то все те, що належить до спе­ціального знання галузевої юридичної науки

Важливою особливістю загального порівняльного правознавст­ва є його орієнтація передусім на дослідження стикових про­блем, що лежать у площині порівняльного аналізу різних право­вих систем світу.

Об'єктами загального порівняльного правознавства можуть бути:

1) сучасні типи правових систем (загальне міжтипове порів­няння);

2) правові системи різних типів (окреме міжтипове порівнян­ня);

3) правові системи, що належать до одного типу (внутрішньотипове порівняння.

Загальне міжтипове порівняння припускає з'ясування ідентич­ності і своєрідності прояву їх загальних ознак. На рівні порів­няння окремих правових систем (окреме міжтипове порівняння і внутрішньотипове порівняння) виявляється єдність загальних, особливих і специфічних (таких, що відрізняються) ознак. Все це сприяє їх цілісному сприйняттю.

Наука порівняльного правознавства покликана охопити по­рівнянням правові системи, виявити сучасну правову карту сві­ту, де, по можливості, право кожної країни віднесено до певно­го типу (сім'ї) правових систем. Отже, одним з основних за­вдань науки порівняльного правознавства є наукова класифікація правових систем світу.

Поняття типу (сім'ї) правової системи

Термін «правова система» виражає конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємозалежних юридичних .засобів і явищ держави. У цьому терміні міститься узагальнююча теоре­тична модель (конструкція) правового змісту, яка функціонує легітимне (див. главу «Правова система суспільства і система

права»).

Термін «правовий тип (сім'я)» — це узагальнююча теоретич­на модель правового змісту, яка має штучний характер. Вона є результатом наукової класифікації (типології). Тип (сім'я) пра­вових систем відображає загальні та особливі риси конкретних національних правових систем, подібність і відмінність яких визначаються відповідно до позначених критеріїв.

«Тип правової системи» і «сім'я правових систем» уживають­ся як тотожні поняття. Слово «сім'я» має більш соціальне, ніж юридичне значення. Термін «тип» адекватно відображує юридич­ний зміст поняття, позначеного терміном «сім'я». Доцільність його введення обумовлена також необхідністю єдиного підходу до типології як держави, так і її правової системи: класифікація держав дається за типами, а не за «сім'ями».

Тип (сім'я) правової системи — сукупність національних пра­вових систем держав, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих форм (джерел) і принципів права, систем права і систем законодавст­ва, організації правових установ, насамперед судової системи, подібності правових категорій і понять.

Кожний тип правової системи складається із підтипів — груп правових систем, що характеризуються великою подібністю між собою. Наявність певних рис, які відрізняють одну групу правових систем від іншої у рамках конкретного типу, дозволяє роз­глядати їх як відносно самостійні.

Встановлення типів правової системи здійснюється шляхом їх класифікації, або типології.

Класифікація правових систем світу

Типологія (або наука класифікації) — вчення про типи право­вих систем. Типологія і порівняльний метод перебувають у тіс­ному зв'язку. З одного боку, порівняння припускає попереднє встановлення типології, з іншого — встановлення типології без порівняння неможливе. Питаннями типології правових систем, їх порівняльним вивченням займаються фахівці в галузі науки порівняльного правознавства. Існує чимало класифікацій пра­вових систем. Запропоновано декілька варіантів критеріїв, за якими вони об'єднуються у типи (сім'ї). Кожний із них заслуго­вує на увагу. Однією з найбільш популярних виявилася класифі­кація правових сімей, наведена Р. Давидом у книзі «Основні правові системи сучасності» (1953). Вона грунтувалася на поєд­нанні двох критеріїв: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури; юридичної техніки, яка вклю­чає джерела права як основний елемент.

Німецькі вчені К. Цвайгерт і Г. Кьотц поклали в основу кла­сифікації правових систем критерій «правового стилю». «Стиль права» складається, на думку авторів, із п'ятьох чинників: 1) по­ходження і еволюція правової системи; 2) своєрідність юридич­ного мислення; 3) специфічні правові інститути; 4) природа дже­рел права і засоби їх тлумачення; 5) ідеологічні чинники.

Російський вчений А.Х. Саїдов позначив таку групу крите­ріїв: 1) історія правових систем; 2) система джерел права; 3) струк­тура правової системи — провідні інститути і галузі права. Слід віддати належне українським і російським теоретикам права — авторам підручників з теорії держави і права, які спеціально присвятили розділ «правовим системам світу» (або позначили його як «порівняльне правознавство») і запропонували критерії типології правових систем світу.

З урахуванням наявних точок зору на цю проблему можна навести таку сукупність критеріїв, що визначають класифікацію правових систем світу.

1. Спільність історичних коренів виникнення і подальшого роз­витку (включаючи ступінь рецепції римського права). Правові системи об'єднані природою їх розвитку, генетичними кореня­ми, що знаходяться в тій самій стародавній державі. Вони роз­вивалися в подібних умовах і зберегли однаковість у доправових регуляторах, перших джерелах, характері і ступені сприйняття джерел права інших національних правових систем, їх об'єдну­ють історичні пам'ятники права, тенденції виникнення і розви­тку державних і правових структур, а головне — ґрунтування на тих самих правових началах, принципах, нормах.

2. Спільність основного юридичного джерела права (форми пра­ва) — нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, релігійно-правова нор­ма. Роль, значення і співвідношення цих джерел права неодна­кові в різних правових системах та їх типах.

3. Єдність у структурі системи права і норми права. Правові системи країн, об'єднані в один правовий тип (сім'ю), мають подібність структурної побудови нормативно-правового матері­алу. Це виражається в поділі системи права на підсистеми (пуб­лічну і приватну) і підрозділи — об'єктивне і суб'єктивне право, загальносоціальне і спеціально-соціальне право, природне і по­зитивне право та ін. Загальним є поділ норм права за галузями, підгалузями, інститутами та іншими елементами. Однакову бу­дову має норма права.

4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. Одні правові системи керуються ідеями свободи суб'єктів, 'їх формаль­ної рівності, справедливості правосуддя і т.д., другі — віддають перевагу релігійним засадам (мусульманські країни), треті — звичаям і традиціям (країни Африки), четверті — ідеям пану­вання закону, що виражає монополію держави в житті суспіль­ства і особи (соціалістичні країни), тощо.

5. Єдність юридичної техніки, включаючи термінологію, юри­дичні категорії, поняття, конструкції. Вживання правовими си­стемами однакових або подібних за своїм значенням термінів пояснюється єдністю їх походження або проведенням уніфікації законодавства, обумовленої цією єдністю. Законодавці країн, що належать до одного правового типу (сім'ї), керуються тими са­мими принципами побудови нормативно-правового матеріалу, застосовують подібні або ідентичні юридичні конструкції, засо­би викладу тощо.

Основні типи і підтипи (групи) правових систем світу

Сама по собі класифікація — лише допоміжний засіб, що застосовується для впорядкування різних правових систем світу.

Нижче наведено класифікацію правових систем світу, що про­понувалися протягом кінця XIX — XX століть, у хронологічній послідовності.

Е. Глассон, 1880р.	1. Група правових систем, на які істотно вплинуло рим­ське право: Італія, Португалія, Румунія, Греція, Іс­панія 2. Група правових систем, у розвитку яких вплив рим­ського права був незначним і які ґрунтувалися на звичаях і варварському праві: Англія, скандинавські країни, Росія Група правових систем, що увібрали риси римського і германського права: Франція, Німеччина, Швей­царія
1 Міжнарод­ний кон­грес, 1900 p.	1. Французька правова сім'я 2. Англо-американська правова сім'я 3. Германська правова сім'я 4. Слов'янська правова сім'я 5. Мусульманська правова сім'я
А. Есмен, 1905 p.	1. Латинська (романська) група правових сімей: Фран­ція, Бельгія, Італія, Іспанія, Португалія, Румунія, ла­тиноамериканські країни 2. Германська група правових сімей: Німеччина, скан­динавські країни, Австрія, Угорщина 3. Англосаксонська група правових сімей: Англія, США, англомовні колонії 4. Слов'янська група правових сімей 5. Мусульманська група правових сімей 6. Римське і канонічне право
М. Созер-Холл, 1913р	1. Індоєвропейська правова система 2. Семітська правова система 3. Монгольська правова система 4. Правова система нецивілізованих народів
Суспільство порівняль­ного зако­нодавства, 1919р.	1. Французька правова сім'я 2. Англо-американська правова сім'я 3. Мусульманська правова сім'я
Дж. Вігмор, 1928 p.	Правові сім'ї: єгипетська, месопотамська, іудейська, ки­тайська, індуська, грецька, римська, японська, мусуль­манська, кельтська, слов'янська, германська, морська, церковна, романська, англіканська
P. Давид, 1953 p.	1. Романс-германська система 2. Англосаксонська система 3. Соціалістична система 4. «Релігійні та традиційні системи» (тобто решта юри­дичного світу, що охоплює чотири п'ятих планети)
К. Цвайгерт і Г. Кьотц, 1984 р.	«Правові кола», в основу яких покладений «правовий стиль» 1. Романський 2. Германський 3. Скандинавський 4. Англо-американський 5. Соціалістичний 6. Право ісламу 7. Індуське право
А.Х. Саїдов. 1993р.	1. Романо-германська правова сім'я 2. Правові сім'ї, що примикають до романо-германської сім'ї: а) скандинавське право б) латиноамериканське право в)японське право 3. Англо-американська правова сім'я: а) правова система Англії б) правова система США 4. Релігійні та традиційні правові сім'ї: а) мусульманське право б) індуське право в) звичаєве право Африки г) далекосхідне право 5. Радянська правова система, правові системи соціалістичних держав Європи, правові системи соціалістичних держав Азії і правова система Республіки Куба