Реферат: Поняття змішаного типу правової системи. Джерела (форми) права скандинавських країн. Система права. Кодифікація

Змішаний тил правової системи — це сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, що проявляються в єдності їх закономірностей і тенденцій розвитку на основі сприй­няття елементів правових систем романо-германського і англо-американського типів. У змішаному типі правової системи до­мінує нормативно-правовий акт як юридичне джерело права. Нормі права як еталону поведінки відведена основна роль у ре­гулюванні суспільних відносин. Судова практика посідає істот­не місце в системі джерела права. Точніше, цей тип правової системи можна назвати гібридним типом.

Змішаними можна вважати багато правових систем сучасно­сті. При виділенні гібридного типу правової системи маються на увазі групи систем, в яких існують елементи двох класичних типів — романо-германського і англо-американського. До цього типу правової системи належать північноєвропейська (сканди­навська) і латиноамериканська групи правових систем.

Здавалося б, країни Північної Європи і Латинської Америки, знаходячись у різних частинах світу, не могли розвиватися одно­типно. Однак, незалежно одне від одного, північноєвропейське і латиноамериканське право сформувалися під впливом рецепції деяких елементів одних тих самих типів правової системи — кон­тинентальної та загального права. І хоча сприйняття іноземного елемента лягало на національний грунт, який був і є неоднорід­ним у скандинавських і латиноамериканських країн, їх правові системи мають багато/спільного. Це дає підставу віднести їх до одного типу правової системи — змішаної (гібридної). Однак при схожих спільних рисах кожна із груп зберігає свої особливості.

Загальна характеристика скандинавської групи правових систем

Об'єднання правових систем скандинавських країн в одну групу (підтип) обумовлено спільністю їх генези і сучасного роз­витку. Регіонами поширення північноєвропейського права є Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Географічне вони близькі до країн романо-германського типу правової системи. Проте, на відміну від нього, ця група правових систем не зазна­ла глибокого впливу римського права. Вона зазнала його лише частково — так само, як і впливу торгових звичаїв міст-держав німецького узбережжя Балтики за часів середньовіччя. Вплив римського права на скандинавські країни був опосередкованим — через континентальне право. У дусі цього права нормативно-правовий акт (закон) визнано головним джерелом права. Водно­час з цим істотну увагу приділено судовій практиці, поширеній у країнах загального права, і визнано роль судового прецеденту. Інші властивості загального права (правило прецеденту, техніка судових доказів, пріоритет процесуального права над матеріаль­ним правом і т.ін.) не знайшли підґрунтя для свого зростання. Автономність і самобутність скандинавської групи правових си­стем потребує їх розгляду за межами як загального права, так і континентального типу права.

Основи єдності в нормах скандинавських країн були закла­дені ще у XII ст. Мірилом регулювання суспільних відносин стали норми давньогерманського права. Тісні політичні, економічні і культурні зв'язки північноєвропейських країн справили істот­ний вплив на формування єдиного скандинавського права. У середні століття три королівства — Данія, Норвегія і Шве­ція — створили єдиний союз, закріплений Кальмарською унією (1397 p.), який проіснував до 1523 p. І в подальшому зв'язки цих держав не переривалися, що сприяло виробленню спільних рис їх правових систем.

Більш складний історичний шлях пройшла Фінляндія. Буду­чи завойованої Швецією в XII-XIII століттях, вона перебувала у її складі до 1809 p. Після російсько-шведської війни Фінляндія відійшла до Росії, перетворившись на її автономну одиницю. Таке становище Фінляндії деякою мірою дозволило їй зберегти самобутню правову систему, а після набуття незалежності в 1918 p. відновити перервані відносини зі Швецією.

Вплив правової системи Данії просліджується в Норвегії та Ісландії, тому що з кінця XIV ст. понад 400 років датська коро­лівська династія централізовано правила в цих трьох державах. У 1814р. Данія змушена була поступитися Норвегією Швеції. У 1906 p. Норвегія спромоглася набути статусу повної автономії. Ісландія була проголошена незалежною державою в 1918 p., але залишалася в унії з монархічної Данією до 1944 p.

У XVII-XVIII століттях у країнах Північної Європи були підготовлені універсальні кодекси — зведені акти, які стали фун­даментом і стартовим майданчиком для подальшого формуван­ня їх правових систем. Найважливіші з них:

Датський закон Крістіана V (1683) — звід законів, що діяв у Данії і Швеції (з 1687 p. під назвою «Норвезьке право»). Він охоплював різні галузі права. Найдокладніше в ньому викладені кримінальні закони. Цей звід законів ніколи не скасовувався. На цей час застосовуються лише деякі його положення.

Звід законів Шведської держави 1734 p. — результат розвитку шведського і почасти фінського права, оскільки в комісії з під­готовки реформи законодавства працювали як шведські, так і фінські юристи (Фінляндія тоді перебувала у складі Швеції). У дев'ятьох розділах зводу викладено нормативні розпоряджен­ня, що стосуються основних галузей права — матеріального (шлюб, спадкування, нерухомість, будівництво, торгівля, право­порушення і покарання); процесуального (процедура судового розгляду цивільних і кримінальних справ), а також виконання судових рішень. Цей правовий акт формально вважається чинним у сучасної Швеції. Протягом XX ст. його істотним чином перероблено. Вдосконалені розділи про шлюб (1920 p.), судовий розгляд (1948 p.), спадкування (1959 p.), нерухомість (1970 р.) та ін. Створено кодекси та інші нормативно-правові акти з питань трудових відносин, про акціонерні товариства, охорону навко­лишнього середовища, соціальне забезпечення та ін.

Спільність державно-правових коренів скандинавських кра­їн, схожість мов, розвиток культурних зв'язків послужили під­ставою для єдності джерел права, системи права і законодавст­ва, уніфікації скандинавського права (див.: § «Уніфікація права скандинавських країн»).

Джерела (форми) права скандинавських країн

Основними джерелами (формами) права скандинавських країн є такі.

1. Закони. Поділяються на конституційні і звичайні.

2. Підзаконні акти, прийняті урядом у порядку делегованого законодавства (у Швеції їх кількість перевищує кількість зако­нів, прийнятих парламентом-риксдагом).

3. Підзаконні акти міністерств і відомств.

4. Правовий звичай, Визнається допоміжним юридичним джерелом права. Здебільшого застосовується у сфері торгового і морського права. Посилання на звичай включаються у тексти відповідних договорів.

На території Гренландії місцевий правовий звичай почасти діє у сфері цивільно-правових відносин поряд із датськими за­конами. Він регулює правові наслідки шлюбу. До прийняття Кри­мінального кодексу 1954 р. у Гренландії застосовувалися звичаї, що ґрунтувалися на усних переказах. У Ісландії зберегли зна­чення правові звичаї стародавнього походження, зібрані у «гра-гас».

5. Судовий прецедент. Є важливим і не завжди тільки допо­міжним джерелом права. Його роль є особливо значною в Данії і Норвегії, менше — у Швеції. Пояснюється це тим, що в Данії і Норвегії деякі правові інститути в сфері цивільного обороту, цивільних правопорушень законодавче не врегульовано. У Да­нії, наприклад, є деякі важливі законодавчі акти (закони про реєстрацію земель 1926 р., про купівлю-продаж товарів 1906 p., про страхування 1930 р., про торгівлю 1966 p.), проте цивільно-правові відносини регулюються переважно нормами прецедентного права. Закони також зазнали впливу прецедентного права. У них не визнається форма укладення договорів. Через відсут­ність законодавчих актів про цивільні правопорушення застосо­вуються норми прецедентного права, побудовані на принципі винної відповідальності. Ці норми лише у виключних випадках припускають відповідальність за дії інших осіб.

Багато законів скандинавських країн складені з розрахунком на суддівський розсуд. Суди зобов'язані додержуватися рішень, прийнятих у аналогічних справах вищими судами, в першу чер­гу Верховним судом. Так, рішення Верховного суда, іноді й ін­ших судових інстанцій Норвегії, винесені ними у конкретній справі, мають силу «переконуючого прецеденту» для нижчих судів. На відміну від англійського права тут судові рішення фо­рмулюються конкретно і не виступають як загальні, жорсткі та суворі правила, розраховані на безумовне застосування в майбут­ньому.

6. Принципи права. Використовуються як джерело права при розгляді конкретної справи. Так, в Ісландії суддя при винесенні рішення у справі керується власною правосвідомістю, принци­пом справедливості.

На джерелах скандинавського права позначився вплив гер­манського права. Він був особливо значним між двома світови­ми війнами XX ст. Причинами цього можна назвати:

1) наявність контактів між правознавцями північних країн Європи і Німеччини, які дозволяють їм активно обмінюватися науковою інформацією;

2) сприйняття історико-правовою наукою північних країн культурної спадщини Німеччини з її романтизмом і рецепцією римського права, яка не зачепила скандинавські країни;

3) високий рівень розвитку німецького правознавства, від­працювання методу юриспруденції понять, що дисциплінує юри­дичну думку, де вимоги ясності і міцності передумов, логічно стрункої послідовності в аргументації завжди були виключно високими;