Реферат: Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості. Принципи і функції правотворчості. Стадії правотворчого процесу

В юридичній літературі є кілька підходів до розуміння систе­ми стадій, на які поділяється правотворчий процес. Усі вони заслуговують на увагу, оскільки автори використовують різні критерії їх виділення.

Пропонуємо класифікацію стадій правотворчості в узагаль­неному вигляді (включаючи законодавчий процес і процес ухва­лення підзаконних актів).

Класифікація стадій правотворчості подається на тлі процесу правотворення. Спочатку зауважимо, що стадії правотворчості можуть збігатися зі стадіями правотворення, однак процес пра­вотворення не вичерпується процесом правотворчості.

Стадії правотворення і правотворчого процесу:

1. Передпроектна стадія

— формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи норм права — відбувається на рівні пра­восвідомості в результаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя;

— правотворча ініціатива (фр. initiative — почин) — обгрун­тування юридичної значущості правової регламентації — видан­ня нормативно-правового акта.

Цей етап правотворення характеризується дією об'єктивних чинників і становить підготовчу стадію правотворчості;

2. Проектна стадія

— ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-пра­вового акта;

— розробка концепції проекту нормативно-правового акта і підготовка його тексту (або доробка проекту, внесеного в по­рядку правотворчої ініціативи), тобто юридичне формулювання волі народу (колективу) у вигляді норм права.

Проекти указів Президента, постанов уряду зазвичай готу­ються відповідними міністерствами і відомствами або на підста­ві плану попередніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апа­раті Президента і уряду.

Щоб забезпечити кваліфіковане складання проекту, перед­бачається участь спеціалістів у відповідно до відомчого (галузе­вого) принципу, згідно з яким складання початкових проектів здійснюється тими органами і організаціями, профілю діяльно­сті яких вони відповідають.

До підготовки проектів нормативно-правових актів (головним чином, законів) залучаються партії, профспілки та інші громад­ські об'єднання;

— попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом. До розгляду проекту зазвичай залучаються зацікавлені державні органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні: парламентські читання, наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, резензування науково-дослідними інститутами та ін. Після ура­хування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьову­ється і редагується;

— обговорення проекту нормативно-правового акта і узгоджен­ня його тексту з зацікавленими особами. Найважливіші законо­проекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.

Цей етап правотворення становить початкову стадію право­творчості;

3. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта вла­стива колегіальному правотворчому органу — офіційне прийняття проекту після його обговорення. Колегіальні правотворчі орга­ни (уряд, державні комітети та ін.) приймають нормативні акти простою більшістю голосів. Президент держави, міністри та інші органи одноособового керівництва затверджують свої акти (ука­зи, накази, інструкції тощо) у персональному порядку. В Украї­ні низка указів Президента потребує контрасигнації.

Цей етап правотворення характеризується активністю: всту­пає вдію суб'єктивний чинник і здійснюється власне «творчість права».

4. Засвідчувальна стадія

— підписання нормативно-правового документа;

— надання йому реєстраційного коду після включення до Єди­ного реєстру нормативних актів України;

5. Інформаційна стадія

— офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців.

Цей завершальний етап правотворення, який також має ак­тивний характер, є заключною стадією правотворчості.

Види і форми правотворчості держави

Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами:

• державою в особі державних органів та їх посадових осіб;

• громадянським суспільством і його окремими суб'єктами.

Види правотворчості як громадянського суспільства, так і держави можна класифікувати за різними критеріями. Основ­ний вид правотворчості — правотворчість державних органів і посадових осіб.

Види правотворчості держави за юридичною чинністю актів:

1. Законодавча діяльність, тобто діяльність, пов'язана з підго­товкою і прийняттям законодавчих актів (законотворчість).

У правотворчості України головну роль відіграє законодав­чий орган держави — Верховна Рада. Вона має монопольну за­конотворчу компетенцію, тобто виключне право на прийняття законів і коло повноважень щодо їх прийняття, передбачені Конституцією та іншими законами, її законотворчість — прові­дна частина правотворчості і основної конституційно-правової форми прийняття законів державою;

2. Підзаконна правотворча діяльність, тобто діяльність, пов'я­зана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів (підзаконна правотворчість).

Правотворчість інших державних органів України (правотворчістю займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних законів, прийнятих Верхов­ною Радою.

Нагадаємо, що юридична чинність прийнятих державними органами нормативно-правових актів залежить від рівня і об­сягу їх повноважень, які визначаються місцем, яке посідається в системі органів держави (Президент, Кабінет Міністрів, міні­стерства, відомства, голови державних адміністрацій на місцях та ін.).

Форми участі держави у правотворчості
безпосередня правотворчість	санкціонована правотворчість	спільна правотворчість	делегована правотворчість
- видання нор­мативно-правових актів органами держави і уповнова­женими на те посадовими особами	- санкціону­вання актів, прийнятих організаціями (комерційними і некомерційними); попере­дній дозвіл їх видання	- спільне прийняття нормативного акта(нормативні угоди)	- делегування правотворчих повноважень вищого органа держави нижчим

Безпосередня правотворчість держави – основна, яка полягає у виборі та прийнятті нових правові актів. Інші прояви правотворчості держави (зміна або доповнення, скасування, систематизація) мають допоміжне значення для формування системи права.

Санкціонована правотворчість полягає у затвердженні актів, прийнятих організаціями громадянського суспільства — недер­жавними об'єднаннями: суспільними (партіями, профспілками та ін.) і комерційними (акціонерними товариствами та ін.), або в попередньому дозволі щодо їх видання.

Спільна правотворчість (нормативні угоди) - акти укладають­ся на галузевих, професійних і місцевому, територіальному рів­нях. Наприклад, спільні акти органів держави і недержавних об'єднань; нормативні угоди між різними суб'єктами права: проф­спілками, уповноваженими працівниками, представницькими органами, органами виконавчої влади та ін. Нормативні угоди усе ширше використовуються у правотворчій практиці України.

Делегована правотворчість — видання нормативно-правового акта за уповноваженням, яке виходить із закону, або за прямим дорученням одного (вищого) органу держави іншому (нижчому) зі збереженням певної системи контролю з боку вищого органу за реалізацією делегованих повноважень.