Реферат: Поняття і структура правової системи. Публічне і приватне право

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регулювання: дозволяння, зобов'язування, заборони.

Загальними є два методи правового регулювання імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суво­ро обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядку­вання, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він при­пускає заборони, обов'язки, покарання.

диспозитивний — автономний, побудований на засадах авто­номії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.

Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) — цивільному праву, метод справедливої винагороди і заохочення — трудовому праву, ме­тод заборони (заборона недозволених дій) — кримінальному праву, метод дозволяння — підприємницькому праву і т.д.

За допомогою методу правового регулювання можна легше орієнтуватися, до якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни. Термін «договір», скажімо, вживається в різних галу­зях права — конституційному, міжнародному, трудовому, циві­льному. Трудовий договір підпадає під дію методу регулювання трудового права — методу супідрядності і тяжіє до зобов'язу­вань, а договір як підстава виникнення зобов'язань — під дію методу цивільного права — методу автономії і припускає дозво­ляння.

Публічне і приватне право

Предмет і метод правового регулювання, на яких грунтують­ся поділи системи права на галузі, визначаються глибинним по­ділом права на дві підсистеми: приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Рима. За відомою формулою римського юриста Ульпіана, публічне право є стосовним до становища держави, приватне — до користі окремих осіб.

Публічне і приватне право — це, з одного боку, суперечливі, а з іншого — взаємозалежні грані права. Сьогодні правові систе­ми багатьох цивілізованих країн грунтуються на принципі поді­лу права на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публічне певною мірою умовним, але необхідним.

Представимо поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета, ознак, методу, які є стосовними до кожного з них:

Публічне право	Приватне право
— підсистема права, що регу­лює державні, міждержавні та суспільні відносини.	— підсистема права, що ре­гулює майново-вартісні від­носини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'я­зані з особистістю їх учасників.

Предмет регулювання публічного права	Предмет регулювання приватного права
— сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності дер­жави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних від­носин, державної служби, кри­мінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних орга­нізацій і т.д.	— сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадку­вання, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.

Ознаки публічного права:

Ознаки приватного права:

регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою; 2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою; 3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права; 4) припускає широку сферу розсуду; 5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив; 6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів; 7) широко використовує новітні технічні прийоми.

1) регулює відносини приватних осіб між собою; 2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав; 4) припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист; 6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за свої обов'язки та дії; 7) зберігає класичну юридичну техніку.

Метод публічного права – імперативний	Метод приватного права – диспозитивний
Галузі права, у яких началом є публічне право:	Галузі права, у яких началом є приватне право:
конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, що включає бюджетне і податкове, адміністративно-процесуальне; кримінально-процесуальне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін.	цивільне, сімейне, авторське, житлове, трудове, цивільне процесуальне, міжнародне приватне право та ін.

Критерії віднесення норм до приватного чи публічного права:

1) інтерес (публічний, державний інтерес — галузь публічно­го права, приватний — галузь приватного права);

2) предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному — немайнові);