Реферат: Поняття і основні форми реалізації норм права. Поняття і ознаки правозастосування. Основні стадії застосування норм права

Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий резуль­тат.

Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в за­конах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю за­конодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на вста­новлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення.

Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.

За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:

Реалізація загальних установлень

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами: активна, пасивна

Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах

Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспіль­ні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний харак­тер, виражає «дух» права, а не його «літеру».

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами

• це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безпереш­кодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме ви­конання суб'єктивних юридичних обов'язків — без конкретних зв'язків або відносин між суб'єктами права.

Є дві форми такої реалізації:

• активна — припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не ро­бити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;

• пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборо­ни, через утримання суб'єкта віддій, за які встановлюється юри­дична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, не порушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідаль­ність.

Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовід­носинах

— це втілення в реальні відносини конкретних норм права (див. главу «Правовідносини. Юридичні факти»).

Форми реалізації права за суб'єктами такі:

— індивідуальна;

— колективна.

Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єк­та (за участю чи без участі держави) такі:

Проста, безпосередня (без участі держави)	Складна, опосередкована (за участю держави)
- додержання - виконання - використання	- застосування

Схематично представимо три форми безпосередньої реаліза­ції права:

Додержання

- полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (напри­клад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину). Припускає пасивну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання

Виконання

- полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що на­казуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обов'язків (наприклад, своєчасне заповнення та по­дання до податкової інспекції декларації про доходи). Припускає активну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання

Використання

— полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення влас­ного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту). Припускає як активну, так і пасивну поведінку

Поняття і ознаки правозастосування

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесу­альному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо скласти спрощено, то застосування правових норм – це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта – акта застосування норм права.

Якщо додержання, використання пов'язані з ді­ями громадян, громадянських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється держав­ними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуа­ціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

Застосування норм права має місце там, де адресати право­вих норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації — додержання, виконан­ня, використання.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держа­ви вважається застосування правових норм, що містяться в за­конах і підзаконних нормативних актах.

В яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права ?

1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єкти­вними юридичними правами і покладення на інших суб'єктив­них юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу).

2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при опода­тковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рі­шення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).

3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'я­зки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вда­тися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, кон­фіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (уста­новлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності орга­нів держави і органів місцевого самоврядування — вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.