Реферат: Основи теорії виникнення держави і права

- залежність від зовнішньополітич­них умов і необхідність виконувати загальносоціальні функ­ції.

Останній фактор зумовлює існування держав перехідно­го періоду, а також можливість не лише поступової зміни одного історичного типу іншим, а й революційного пере­ходу.

Однак останнім часом у літературі формаційний підхід до типології держав піддається критиці. Натомість визначаються інші критерії типології держави і права. Так, з точки зору ставлення до поступового розвитку держави класифікують на прогресивні, консервативні та реакційні. За способом здійснення владних повноважень — демократичні та антидемократичні (авторитарні). Залежно від змісту зовнішньої політики розрізняють миролюбні та агресивні держави. За відношенням до права держави поділяють на правові і непра­вові.

6. Найголовніші риси держа­ви і права різних соціально-економічних формацій

Кожній класовій суспільно-економічній формації відпо­відає певний історичний тип держави.

Першою в історії була рабовласницька держава, яка явля­ла собою диктатуру класу рабовласників. Виникнення рабовласницьких держав сягає IV — III тисячоліть до н. е. У межах цього типу держави вирізняють держави Старо-­давнього Сходу ( Єгипет, Вавилон, Ассирія ), в яких зберіга­лися пережитки первісного ладу. Особливості розвитку виробничих відносин зумовили значну економічну роль держави в цих країнах, де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласниць­ких держав досягла в античних державах Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. У рабовласницьких державах існували різні форми правління: монархія, аристократична й демократична рес­публіки. Найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичного режиму — авторитарна (деспотична). Право за своїм змістом мало суто рабовласницький характер: раби не були суб'єктом права і прирівнювалися до неживих предметів. Водночас до скарбниці світової право­вої культури увійшли демократичні норми державного права Греції, класичне приватне (майнове) право Риму тощо.

Феодальна держава виникла у зв'язку із зародженням феодальних виробничих відносин. Основу суспільства ста­новила власність феодала на землю, а держава і право стали інструментами диктатури класу феодалів. Основною фор­мою правління була монархія в різних варіантах (ранньо­феодальна, централізована, станово-представницька). Оскіль­ки центральна влада феодальної держави підтримувалася багатими станами міст, виникли органи станового представ­ництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх відносин. Феодальне право — жорстке, відверто класове, неузгоджене і розпорошене. Значний вплив тут мали релігійно-правові норми.

Буржуазна держава й буржуазне право виникли внаслі­док буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Для них характерні такі риси:

- формальне закріплення рівноправ'я, законності, непо­рушності прав людини, свободи приватної власності і дого­ворів, невтручання держави в суспільне життя;

- цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;

- зосередження основних зусиль держави в основному на політичних функціях;

- збереження в механізмі держави значних позицій дво­рянсько-поміщицьких сил;

- поступове пристосування старого державного механізму до потреб капіталістичної системи;

- множинність форм правління (конституційна монархія в країнах, де буржуазія йшла на компроміс із дворянством; демократична республіка в країнах, де буржуазія досягла повного панування);

- зростання апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави;

- процес зрощення фінансових монополій з державним апаратом;

- зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин ;

- підвищення ролі зовнішніх функцій держави, що часто мають експансивний характер.

І нарешті, держави перехідного від буржуазного до соціально-демократичного періоду з'явилися в процесі поступового чи революційного розвитку суспільства.

Соціальна демократія може існувати лише в такому суспільстві, де ліквідовано відчуження працівників, трудя­щих від засобів і результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, де всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів і результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії — це, хоч би як там було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство. А держа­ва в такому суспільстві має бути за її сутністю державою трудящих-власників. Одним із варіантів держави такого перехідного періоду стала радянська соціалістична держава, але попри безперечні здобутки вона все ж не виправдала тих надій, які на неї покладалися. Такі характеристики соціалістичної держави, як її антиексплуататорська спрямованість, демократизм, поєднання законності й дисципліни, вдосконалення напря­мів і методів діяльності держави, лишилися лише теоретич­ними постулатами. Декларативність основних конституцій­них прав і свобод людини, відсутність механізму реалізації нормативних актів і відповідальності держави перед грома­дянином були характерними рисами соціалістичної держа­ви. Проте цей етап в історичному розвитку держави мав і свої позитивні риси, що виявилися в усвідомленні необхід­ності поступального розвитку суспільства до демократичної держави, відпрацюванні механізмів соціального захисту на­селення, визначенні суперечностей соціального розвитку та основних шляхів їх подолання, оцінці можливих перспектив розвитку суспільства і вдосконалення держави. Тому зако­номірним є перехід від соціалістичної до соціал-демокра­тичної форми держави.

Держава соціальної демократії — це організація політич­ної влади трудящих-власників (що становлять більшість суспільства), яка, керуючи суспільством відповідно до їхньої волі, забезпечуватиме реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу, а також задоволення загально-соціальних потреб на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності. Типова належність даної держави визначається, як і в інших випадках, врешті, якісною своєрідністю виробничих відносин. Ідеться про поєднання таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (групова чи індивідуаль­на), комунальна (муніципальна) і суспільна (державна). Хоча всім їм забезпечуються формально рівні умови співіс­нування, проте переважна частина засобів виробництва є приватною власністю. При цьому трудящі — абсолютна більшість населення країни — мають можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами ви­робництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів. Такого варіанта організації економічного життя суспіль­ства, такої структури виробничих відносин ще ніколи не існувало в історії людства.

Отже, це буде історично новий різновид (тип) економічного підґрунтя суспільства, що й становитиме об'єктивну основу його якісно нового соціального утворення —трудящих-власників і відповідного типу держави (держави соціальної демократії). Якісно новому етапу всесвітньо-історичного розвитку людства, його переходу до громадянського правового су­спільства соціальної демократії відповідає у політико-юри­дичній сфері і перехідний тип держави, зорієнтованої на соціальну демократію. Нині розрізняють два основні різновиди держав такого перехідного типу:

а) держави, які існують у промислове розвинених країнах соціальне орієнтованого, “соціалізова­ного” капіталізму;

б) держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу до грома­дянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської вер­хівки на організацію влади більшості населення.

Досить поширеною є типологія розвитку людської самоор­ганізації, запропонована Арнольдом Тойнбі в його праці “Осягнення історії”. Всю історію людства він поділяє на 21 цивілізацію: еллінська, західна, єгипетська, шумерська, мінаїська, індська, хеттська, далекосхідна (Корея, Японія), православна (основна), православна (в Росії), іранська, вавилонська, сирійська, арабська, індуїстська, китайська, далекосхідна (основна), андська, майямська, юкатанська, мексиканська.

7. Теорія конвергенції

Докорінні зміни, що відбу­лися в суспільному й дер­жавному житті протягом останніх років, поставили під сумнів колишні уявлення про комуністичне майбутнє людства. У пошуках відповіді на питання про історичну перспективу розвитку цивілізації чимало дослідників звер­таються до так званої теорії конвергенції (“конвергенція” у перекладі з латинської мови означає “зближення”, “схо­дження”). Ця концепція виникла у 50-х роках XX ст. її висунули П. Сорокін, Дж. Голбрейт, У. Ростоу, Р. Арон, Ж. Фурастьє, Я. Тінберген та ін. У стислому вигляді теорія конвергенції зводиться до такого. За сучасних умов, стверджують її прихильники, відбувається зближення капіталістичної та соціалістичної систем. Воно здійснюється завдяки подоланню відміннос­тей між ними через запозичення позитивних рис кожної з систем та ліквідації негативних моментів. Капіталізм за рахунок розширення елементів планування та державного регулювання економіки, а соціалізм —за рахунок подолан­ня жорсткого централізованого управління зіллються в єди­ному “постіндустріальному суспільстві”, якому і належить майбутнє. Синтез капіталістичної та соціалістичної систем заснований на загальних культурних, технічних та індус­тріальних аспектах науково-технічної революції. За цих умов виникають такі риси суспільства, як індустріалізація, спеціалізація праці, автоматизація, економічне планування та програмування, урбанізація, скорочення сім'ї, що є спільними для всіх видів держав і є основою для їх перетво­рення на єдину державу.